Довгі вії затріпотіли, дівчина переривисто зітхнула, і Олександр зрозумів, що Хелен тамує подих, завмираючи під його ласкою. Він не стримався, торкнувся її губ своїми.
Лєна перетворилась на один оголений нерв. Вона плавилась, немов крижинка на розпеченій плиті, віддаючись на милість не очікувано ніжних губ. Ще мить тому вона роздумувала над тим, що у її нареченого надто тверді і жорсткі губи, а зараз переконувалась в тому, що сильно помилилась. На губах було солодко, наче від малинового соку. Князь цілував її ніжно, майже невагомо, але впевнено, поцілунок пробуджував пульсуюче тепло в животі, і бажання присунутись до князя ближче.
Ніжний, майже цнотливий поцілунок розпалював в її грудях вогонь, і ніби випалював всі ті гидливі відчуття, що вона відчувала до самої себе після дотиків Віктора Страшинського. Поцілунок відроджував у Лєни віру в себе, витягував з її душі щось темне, що клубилось там з того самого моменту, як вона прийшла до тями, і усвідомила, що не знає хто вона є.
Плавно Оболенський перемістив руки на талію Лєні, підтримуючи її, за що дівчина була йому вдячна, тому що була не впевнена, що ноги втримають її у вертикальному стані, навіть після того, як вона ухопилась слабкими пальцями за міцні плечі. Але через кілька нерівних ударів серця поцілунок припинився, Олександр відпустив її губи, продовжуючи торкатись своїм чолом до її лоба, прошепотівши майже в губи дівчині:
— Ти пробуджуєш у мені бажання робити з тобою ще щось, щось неймовірно приємне, — дівчина знову відчула, що червоніє. Щоки пашіли від жару, але їй було не соромно. Тільки цікаво, які такі речі може зробити з нею князь, що будуть приємнішими за ці проникливі поцілунки. – Але ти надто слаба. То що ти хотіла б дізнатись про себе в першу чергу?
Олександр нарешті відсторонився від Лєни, знову взяв її під руку і повів по посипаній дрібними камінцями доріжці. Розповідаючи про її минуле. Лєна слухала. Іноді ставила питання. Але слова обтікали її, як вода віск, не залишаючи відгуку в душі. А думки раз по з раз повертались до тепла губ з присмаком малини, і власних відчуттів, які вони викликали.
— А як ми познайомились? – про її сім'ю князь як виявилось знав не багато, оскільки Долинські жили в Новому світі, десь за океаном, і Лєна не стала розпитувати, змістивши свою цікавість на неї і нареченого. Їй справді було цікаво і важливо знати, як їй вдалось зачарувати такого чоловіка, як князь.
— Ти заблукала в саду графині Александрової, — князь посміхнувся, і посмішка розгладила ледь помітну зморшку між бровами, омолодивши обличчя. Лєна знову відчула, як пропускає її серце удар, зачароване чоловічою красою. – Ти впала мені під ноги, в бальній сукні посеред засніженого саду. І я було вирішив, що ти одна із тих навіжених дівиць, які мріють щоб я на них одружився. Але ти так вперто ігнорувала мене увесь сезон…
— Що ви не витримали і зробили мені пропозицію? – засміялась Лєна. Але князь поглянув на неї раптом серйозно, і з неохотою зізнався:
— Ні, мушу визнати, що я був таким дурнем, що змарнував ту зиму, і навіть не спробував до тебе залицятись.
— І що було далі? – Лєна зупинилась, знову повернувшись до князя обличчям.
— Ти повернулась за океан, а я поїхав в Страсбург з її високістю, — Олександр зітхнув. Потягнувся рукою до зачіски Лєни. – Ця корона із кіс тобі абсолютно не пасує, вона робить тебе старшою, і не схожою саму на себе.
І він висмикнув кілька шпильок, руйнуючи зачіску, вивільняючи коси, дозволяючи їм упасти товстими зміями на плечі. Лєна здригнулась, коли волосся торкнулось до не затягнутих в корсет грудей. Як же гостро вона відчувала власне тіло поруч з цим чоловіком.
— Змерзла? – по своєму витлумачив її порух Олександр. – Вже пізно, а завтра рано ми вирушаємо додому. Ходімо. Тобі треба відпочивати.
Лєна хотіла запротестувати, вона цілий день провела в ліжку, і не відчувала себе втомленою. Але ще один погляд на нареченого змусив дівчину відчути сором. Це вона ніжилась в ліжку, а князь Оболенський дійсно виглядав втомленим, мабуть цілий день займався справами, та щей після складної ночі. Було б дуже неввічливо продовжувати наполягати на прогулянці. При цій думці Лєна відчула порив ніжності до чоловіка, і покірно дозволила провести себе до кімнати.
Розчаровано зайшла в свою спальню, адже князь тільки легко поцілував кінчики її пальців перед побажанням спокійної ночі. Невже вона сподівалась на ще один поцілунок? Лєна повільно звільнилась від сукні, перебуваючи в глибокій задумі, шокована тими відчуттями, що викликав у ній Олександр. Як шкода, що вона нічого не пам'ятала. Мабуть це було надзвичайно хвилююче, коли він робив їй пропозицію одружитись. Коли залицявся до неї. Лєна спохватилась, що так і не розпитала подробиць того, як втратила пам'ять, як опинилась в полоні у Самуїла. І вирішила обов'язково з ранку з'ясувати всі подробиці свого нещастя.
Сніданок Лєні принесли в ліжко — омлет з шинкою, гречану кашу на молоці, з дрібкою ранніх суниць, чай. Потім служниця допомогла одягнутись, і знову хотіла заплести коси у вінок, але Лєна не дозволила, пам'ятаючи, що князю така зачіска не до вподоби. Думка, що вона буде цілий день проводити в його компанії викликала усмішку, з якою Лєна нічого зробити не могла. Приємне передчуття наповнювало її груди теплом і тріпотінням крилець метеликів.
Оболенський вже чекав її на вулиці. В формі імперського офіцера, він тримав під вуздечку гігантського коня. Іншого осідлали для Лєни.
— Ти казала, що пам'ятаєш, як їздити верхи, — після привітань князь кивнув на коня головою.
— Ви хочете щоб я їхала верхи? – здивувалась Лєна, усвідомивши, що не спостерігає карети.
— У сотника немає підходящого екіпажу, — пояснив трошки винувато Олександр. – А чекати поштову карету невиправдано довго. До Умані їдемо верхи. Ти знаєш, минулий власник міста, поміщик Потоцький, розбив неймовірної краси парк, навіть сам імператор Олександр Павлович, приїжджав милуватись тамошніми красотами. Тобі сподобається.
Лєна кивнула. Вона було готова їхати хоч на край світу поруч з цим чоловіком, чия присутність вселяла впевненість в тому, що все буде добре.
Глава 31
По при сподівання поговорити виявилось, що їдучи верхи вести бесіди не так легко. Доводилось весь час слідкувати за тим, щоб повіддя не вислизнули з слабих рук, щоб сукня не оголила голень, не прикриту одягом. А ще було жарко, від чого піт заливав очі, і Лєна мимоволі червоніла, уявляючи який запах від неї зараз іде. Тому скромно трималась на відстані від свого нареченого.
Коли вдалині забовваніло місто Лєна ледь не пустила коняку в галоп, щоб швидше добратись до житла. Зупиняло тільки те, що дівчина боялась вивалитись із сідла раніше, ніж доїде до постоялого двору. Тому до постоялого двору – двоповерхового цегляного будинку з широкою конов'яззю вони з князем під'їхали аж через хвилин тридцять.
Олександр допоміг дівчині спішитись, і вона вдячно посміхнулась нареченому. Від незвички боліли стегна і спина, хотілось розім'ятись, і навіть розуміння, що вона зараз тхне, не краще підсідельника, не змусило Лєну відразу відступити від князя – не вистачало ще не стриматись на ногах і впасти в куряву. Втім від князя пахло не краще.
— Втомилась? – турботливо запитав Оболенський, і Лєна кивнула. – Зараз звелю принести тобі баддю з теплою водою. Це добре розслабляє м'язи.
Князь не поспішав впускати Лєну з обіймів, притримуючи за талію, виводячи якісь тільки йому зрозумілі узори великими пальцями. Дівчина відчувала його дотики через тонку тканину, і до ї щік приливав жар.
— Кхм, пане, можна я коняку заберу? – зруйнував чарівну мить слуга, який терпеливо чекав, допоки пані спішиться і дозволить подбати про свою кобилку. – Сонцепік, воно пити хоче, шкода ж..
— Авжеж, — Лєна відступила від нареченого, попрямувавши в будинок. Князь не відставав.
Він замовив дві кімнати, і коли Лєну провели у відведену їй спальню, слідком прийшов той самий слуга, що доглядав за кіньми, несучи в руках невелику дерев'яну баддю.
— А я вашу кобилку вже і напоїв, і обтер, — відчитався він перед Лєною. – Хороша вона у вас, сумирна. Не те що панів звір, так і норовить паскуда зубами хапнуть. А я йому морквину, морквину…
— Та ви справжній майстер з кіньми ладить, — мимо волі посміхнулась Лєна невимушеному базіканню. – Сподіваюсь моя Церцея не залишилась обділеною морквою, через панового коня?
— Пхе, я таким смирним цукор бережу, — хитро посміхнувся слуга. – Це Ви її Церцеєю назвали? Ох і намудрують ті пани. Пам'ятаю у нас бабця жила, Лівопатрою кликали, батюшка з п'яну в святцях переплутав щось…
— Може Ви мені вже воду принесете? – не зло перервала Лєна, присівши на край застеленого чистим простирадлом ліжка.
— Не звольте турбуватись! – чоловік вийшов з кімнати, але повернувся не з відрами, а з розмальованою мальвами ширмою. – Це хазяйка веліла передати. Щоб значить не смущать пані. А тепер і воду внесу, саме підігрілась. Воно то хоч і літо, але ж де то видано, щоб пани в холодній воді плескались.
Коли ванну, відгороджену у закутку кімнати яскравою ширмою, наповнили водою прибігла дівчинка років чотирнадцяти.
— Мене Таткою кличуть, мене мамка прислала допомогти вам митись, — кланяючись і мнучи в руках сірого фартуха промовила дівчина.
Лєна кивнула, дозволивши їй допомогти зняти з себе сукню, і з насолодою опустилась в теплу воду. Баддя була не дуже великою, і коліна довелось зігнути, вони смішно стирчали над водою, відливаючи подекуди жовтими синцями. Такі ж плями застарілих синців прикрашали ребра, і стегна. Служниця страшними очима поглядала на ці сліди насилля, і намагалась торкатись тіла дуже обережно.
Коли дійшли до волосся, Татка дістала з кишені у фартушку шматочок мила.
— У вас речей майже немає, мила так точно не брали, — ніяково промовила вона. – А волосся все запилилось, просто водою не промиєш. Ох і гарне воно у вас.
— Мені пощастило, що ти запаслива, — погодилась Лєна.
Татка намилила її волосся. Мило пахло бузком, Лєна відкинула мокру голову на край бадді, і прикрила очі.
— Іди, Татка, я трішки так полежу, — попросила вона дівчину, коли миття скінчилось, але вилазити з теплої води бажання не було.
Служниця вийшла, тихенько зачинивши за собою двері.