— на агронома, тих — на зоотехніка, тих — па інженера, тпх — па бухгалтерію. А до мене — тільки з висновками. А на висновки що? Візьмемо до відома, вживемо заходів, недоліки усунемо, упущенням покладемо край.
— Так у вас же господарство, а мене терзають хтозпа й за що. Суцільні обмови!
— От ти й постав на сесії питання про обмовників.
І трубка "клац"— і вже ти но впіймаєш Зіньку Федорівну ні сьогодні, пі в "обозримом будущем".
Але тут з'явилася велика рятівна спла в особі Свиридона Карповича.
— Ну, що тут у тебе, кажеться-говориться?
Гриша розповів про все. І про кози, і про Недайкашу з сіль-госпіпституту, і про демографію, і про гусячу комісію, яка налетіла й крил по замочила.
Зновобрать довго мовчав і мудро мружився. Тоді поставив "наводяще" запитання!
— І як воно — без підписів усе оте?
— Підпис скрізь однаковий: Шпугутькало.
— Сичик, значиться. Гриша не зрозумів.
— Що ви сказали, Свиридове Карповичу?
— Пугутькало — цс спчик. Дрібненький такий, кажеться-говориться, неважпецький сич. З отих, що на вмируще кричать. А ще там що?
— Я не допитувався. Але, здається, скрізь кінчається отаким: "По всьому району поповзли нездорові чуткп, і трудові маси ско-лпхпулися й обурилися".
— Ага, сколихнулися... А я вже давно собі думаю: щось воно не так. Як построїли нове село, щось мені муляє і муляє, а що саме — но пойму. Аж оце тепер пойняв: анонімок не було! А це ти мепі камінь з душі зпяв.
— Свиридоне Карповичу! — вигукнув злякано Гриша.— Що цс ви таке кажете? Хіба можна радуватись, коли?..
— Постривай, постривай, Грпшо, здається-бачиться. Ти ще молодий, пе знаєш людей. Раніше як воно було? Бували заяви, скарги, траплялися й наклепп. Тому болить, тому свербить, а той сам не зна, чого йому хочеться. І всі скаря^аться-яіаліються. Коли зросла грамотність, з'явилися й анонімки, [бо ти ж знаєш, що грамотність здатна вершити чудеса. Але все те зрідка. Процент нормальний. І коли оце в новому селі все вщухло, я стривожився. І таки ж справедливо стрпвояшвся. Бо оце, що ти мені розказуєш, то що ж воно? Це наче чума, грип "Гонконг" або імперіаліст якийсь поселився у Веселоярську, а тп мовчиш!
— Ну, я думав, що якось і сам...
— Ага, сам. А про колективізм писатимемо тільки в газетах? Тебе ж перевіряло завжди скільки людей? Два, три, а то й більше? От і тобі по самому треба ставати було перед ними, а 8 нашими людьми. Є в нас свій народний контроль? 6. От і запрошуй їх разом із собою. І я піду й стану і скажу, здається-бачиться. Гуртова відповідь. Хай спробують спростувати. І ніколи не треба виправдовуватися, коли не маєш провин за душею. Виправдовуватися перед негідниками однаково, що позичити грошей у скупого. А тепер ще одне. На тебе нападають, а ти?
— Ну, що я? Терплю й мовчу.
— Чом же мовчиш? З інститутом як? Ми тебе рекомендували? Рекомендували. Ми зацікавлені, щоб ти одержав вищу освіту? Зацікавлені. Маєш ти на це право? Маєш і заробив його самовідданою працею. Так хто Нч може ставати на заваді? Як його прізвище?
— Недайкаша.
— Так. Запам'ятаємо. А тепер знаєш що зроби? Піди на пошту до Гальки Сергіївни, купи сто вісімдесят п'ять листівок (це щоб на півроку вистачило) і щодня відправляй у сільгоспінститут і пиши: "Товаришу Недайкаша, як там моє питання?" І більше нічого. А ми ПОДИВИМОСЯ, що той бюрократ відпише. А щодо всіх цих перевіряльників... Даремно тп їх на себе перебирав.
— Так на мене ж тільки йпіло...
— Хоч і на тебе, а ти мав бп, кажеться-говориться, покликати на поміч. Пояснення ти як давав?
— Та як? Питали — відповідав.
— Словесно?
— Словесно.
— А треба в письмовій формі. Велике діло — документ! Коли є документ, тоді рано чи пізпо побачать, хто дурний, а хто розумний, хто негідник, а хто чесний чоловік. Що там на тебе знов звалилося?
— Якась гусяча комісія.
— Бачпв її?
— Ще ні.
— Побачиш — по розбалакуй, а кажи, що все їм представиш у письмовій формі.
— Так я ж і не вмію...
— Вчись, кажеться-говорпться. Треба вміти борюкатитися. Бо інакше що? Мухи позлітаються в табуни й загризуть. Мурахи повиповзають з усіх пір і по дадуть дихнути. Блохи повистрибують з собачого хутра і вип'ють кров до крапелини. Л ти стій і не во-рушнсь, здається-бачиться!
Грпша подякував дядькові Зновобрать за науку, а сам з гіркотою думав, чому це само я новппеп розв'язувати всі ці проблеми, колп мені треба зміцнювати свою сім'ю і бути гідним Дашуньки, коли мені ще не минуло й тридцяти років, а тим часом, як стверджує наука, саме в цей період я маю зміцнювати свій організм для нових трудових успіхів, битв і перемог.
З такими думками Гриша попростував до тітки Наталки, де снідала авторитетна комісія, смакуючи пиріжками з сиром і сметаною такою густою, що в пій безслідно б утонули всі злпгоді світу, що ж до паліїв війни, то жоден з них би п но кавкнув.
Комісія була така: вродлива дівчина, схожа на оту мальовану, зав. райфінвідділом, мов рідна сестра, і бородатий коричневий чоловік, у корпчпевих же довгих трусах (мабуть, шортах?) і невидимій на його коричневому, зарослому густою щетиною торсі сітці, яка годилася б ловити щук після нересту, а не на такому шановному тулубі.
Комісія якраз доїдала пиріжки а сметаною, дівчина —вже витирала губи, а голий чоловік запихався останнім пиріжком.
— Звиняйте, що перебив,— сказав Гриша.— Здрастуйте, я голова сільради Левепець.
Дівчина підхопилася з-за столу, присіла, мовби вклоняючись, почервоніла, як рожа за вікном, прошепотіла:
— Дуже приємно, Таїса Микитівна.
— Ви її пе слухайте,— поковтуючи останній пиріжок, сказав голий чоловік.— Таїсу Микитівну кинули на цю перевірку тільки тому, що в Тетяни Юріївнп зять побив дочку і Тетяна Юріївна пе змогла... Л колп б вона сюди, то... Вона — такий боєць, що ніхто з пою пе зрівняється ніколи! Я вам скажу відверто, що я особисто — по кулінарії. Спеціалізувався по півнячих гребенях і курячих пупах. У мене на Хмельниччині був повар, який так готував курячі пупи, що на них з'їздйлися з усього регіону. Ну, тепер набудували птахофабрик, і вже нікого но хвилює ні півнячий гребінь, ні курячий пупок. Але зате лишився свинячий хвостик. Пробували коли-небудь? А приходило кому в голову: фабрика копчених свипячих хвостиків? Грандіозна штука! А є ще річ зовсім унікальна! Ні в яких словниках, ні в енциклопедіях... Овеча гляган-ка. Чули? Тепер є ацєдофіл, кефір, йогурт, ало то все не те. Немає в ньому ні тої сили, ні первісної загадковості, якими відзначається зглягане молоко. Питаннячко вя"е й не для Міністерства м'ясо-молочної промисловості, а для всього нашого нервового часу.
Грпша згадав, що в баби Ловснчпхи за божницею завжди схована засуніепа па паличці овеча гляганка. Опустиш у кипляче молоко — і воно зглягається аж до рппіпня. Але яке діло цьому голому чоловікові до бабиної глягапкп?
— Щось я вас не пойму,— сказав Грпша.
— Ви пробачте, будь ласка,— червоніючи, сказала Таїса Микитівна (хоч Гриша волів би звати її просто Танкою, надто ідо й нагадувала рум'яне райське яблучко),— ми прибули до вас з метою... щоб... для того...
— Щодо гусей? — прийшов їй на поміч Гриша.
— Саме так.
— Ну, то що ж? Гуси — цс справді у веденні сільської Ради, а не колгоспу. Тут ви не помилилися. Колгосп тепер займається тільки тим, що індустріалізується. Л гуси пе індустріалізуються, хоч тп їх ріж. Курка? Будь ласка. Качка? Скільки хочеш. їх ми змогли засунутп в комплекси, в птахофабрики. Л гусак так і зостався тількп в особистих господарствах. Він пе індустріалізується, як, для прикладу, іі барани.
— По баранах буде інша комісія,— зауважив голий чоловік.— А ми — тількп по гусях.
— Ще й по баранах буде? — стрепенувся Гриша.— Приготуємо відсіч! А що ж цікавить вас в гусячому питанні?
— Це вам скаже Таїса Микитівна,— потрусив бородою голий чоловік.— Bona очолює комісію.
— Дуже приємно,— вклонився гарпій дівчині Гриша, радіючи, що не бачить її Дашупька і не робпть належних висновків,— дуже й дуже... То які ж ваші, гм, кгм!..
— Мені соромно,— ще більше почервонівши, прошепотіла Таїса Микитівна і благально поглянула па свого бородатого голого колегу. Засоромишся, подумав собі Грпша, хіба ж не засоромишся, приїхавши до людей з оцим голим бовдуром?
— Все дуже просто,— брутально покахикав голий чоловік.— На території вашої сільської Радп мається енна кількість водоплаваючої птиці, серед якої ениа кількість гусей. Так?
— Припустимо,— згодився Гриша.
— Де ці гуси тепер і в якому вони стані?
— Тобто?
— У нас є сигнали, що всіх гусей обпатрали і голими пустили в Африку.
— Ага, сигнали? Підиисані?
— Це не має значення.
— А все ж таїш? Підписав Шпугутькало?
— Як це вп? — ще більше почервонівши, прошеиотіла Таїса Микитівна.
— Повпппі знати свої кадри. А кінчається як? По всьому району поповзли чутки і трудові маси сколихнулися й обурились. Так?
— Може бути,— згодився голий чоловік.— Але це пе рятує вас од відповідальності. Ми приїхали перевірити, чи справді тут у вас є голі гуси, скільки їх, що з пимп роблять і хто за це відповідає.
— Оце й усе? — поцікавився Гриша.
— На першому етапі — все.
— Тоді так. Я прошу дати мепі три дпі, щоб я підготував відповідь у письмовій формі.
— У письмовій? — голий чоловік, впдимо, но був ГОТОВИЙ до цього.— Таїсо МИКИТІВНО, ЯК вп на цс дивитесь?
— Позитивно,— прошепотіла дівчпна, палаючп найяскравішими вогнями.
— Дамо трп дні на відповідь?
— Я не заперечую.
Сказати правду? Гриша ніколи й у гадці пе мав, звідки беруться подушки, на яких він спить, і звідки оті дев'ять пухких подушок, що їм з Дашунькою постелила мама Сашка після їхнього одруження, і на чому сплять веселоярівці, що підкладають під голови і під боки, на чому народжуються, живуть, пампожуготься і вмирають. Ніхто про цс ніколи не думає, все йде мовби само по собі, а виходить, що є якась незрима сила, яка про все дбає, все вилічує, мудро і завбачливо регулює?
Він кинувся за поясненнями до Дашупыш. Все ж вища освіта, знання й передбачення. Але Дагаупька відмахнулася:
— Не мороч мені голови! Досить з мене й своїх клопотів. Тоді він вдався по допомогу до мами Сашки, і та розповіла
йому про все, на що він ніколи не звертав увага, і віп здивувався зі свого незнання, а тоді зрадів несподіваному знанню і, вимучуючи кожне слово, проклипаючи власну невмілість, караючись незграбністю і недорікуватістю, все я* уклав для тої кумедної комісії (а може, й для самого себе?) таку реляцію:
СКУБАННЯ ГУСЕЙ НА УКРАЇНІ
Так, так, в наших краях гусей пе скубуть, а скубають. Гус