Ні смітинки на чистому ґравію доріжок та коло лавок. Так, немов це не громадський бульвар, а приватний садок сердитого власника, одгороджений ко лючими залізними штахетами. Коло фундаменту театру на високому цоколі стоїть пам'ятник Б'єрнсонові.
Понад Сьорфйордом
Знову вокзал — біг поїзду через місто й околиці. Далі зелені врунисті луги Берґенської долини. На лучках — хитрі білі вівці із стоячими вушками, що щуляться, як у лошаток.
Вузький і довгий, як ріка, Сьорфйорд. Круті півкілометрові береги. Відплив океану одізвався у фйорді, залишивши висіти на прибережному камінні розсмикану повстину бурої водорости та темні бородавки ракушок. Біля самісінької води халупки рибалок та схованки для човнів і снасти.
Стоїть, як цяцька, дерев'яна кірхочка, а поруч понахилювані кам'яні плитки кладовища, наче перекидні настільні календарі. Порон через фйорд. Пристань і справжні морські пароплави коло неї.
Щоб пройти понад берегом, поїздові увесь час приходиться то ниряти в ґранітову червоточину тунелю, то вискакувати там, де є трохи одлогого місця. Спокійна, певна себе глибочінь води.
Сьогодні хмарно. Покришка хмар увесь час прикриває вінця ґранітового коридору фйорда, од того й освітлення мрячне, вода залізна, гори темно-бурі. Лише видолки та лужки лежать густими зеленими врунами.
У Воксдалі, як вам уже відомо, найбільший млин цілої Норвегії. Він гуде й рокоче, насичений турбінною водяною енерґією, що збігає з гір. Під млин (він стоїть на березі фйорду), до самих елеваторів підходять морські пароплави й беруть борошно. Вагони й пароплави під млином притрушені білим пилком.
Місцями на поворотах колишнього льодовика так вишліфувано кам'яні боки фйорду, що ще й досі до них нічого з рослинности не може вчепитись. Змокрілий камінь голо світить своїми віковічними кульшами.
Потяг забирає височінь
На протилежному боці фйорду видно, як вода, збігаючи дрібними струмками, сьогодні, у похмурий день, ген на височині замерзла, утворивши білі волосяні смуги, що схожі на білі кальцитні прожилки. Верховина гір, мов черстві хлібини, пропритрушувані цукровою пудрою: на горі зима. З соняшного боку — (ось і сонце) ці гори схожі на місяць у телескоп.
Вода водоспадів — синя, як розведена синька. Вище, вище. Верхнє озеро, закуте в лід, що став зачарованою твердою хвилею. Нижнє озеро, ген під ногами, — перекинуло в себе бірюзову глибочінь неба й сірі брови скель.
Жовтаві місячні поля сніжних верхів стоять на сонці, позначені тіневими заглибленнями. Небо над ними, як зеленаво-блакитний одеколон.
Ви стоїте коло вікна і ловите краєвиди. Але коло станції Мірдаль вони несподівано для вас з'являються з другого боку. Кондуктор, що якраз проходить вагонами, зауваживши вашу неосвідомленість, передбачливо й чемно попереджає вас німецькою мовою. Ви перелітаєте на другий бік вагону й — ах! Вас ошарашує безумно яскравий краєвид на цілу мірдальську долину, цяцьковану озерами. Але й ці неможливої краси панорами знову пожираються знайомими вам безконечними тунелями.
Вилітаючи з їхнього нутра, ви одержуєте удар фарб і світла в очі. Гірське сонце, живе й рухливе, як золотий тигр, вгризається вам у зіниці і сліпить вас. Соняшна ярість збільшується од вічних снігів. Всі, в кого є, надівають гірські темні окуляри. Ваш сусіда з могутньо-вирізаними губами, прямовисним носом і підборіддям, що випирає вперед, як кам'яний виступ, зморщив носа й очі, але не хоче відірватись од споглядання.
А соняшний тигр усе яриться й колесом вертиться в брильянтовому поросі снігів.
Станція Фінсе під одіялом снігу. Гори здаються цілком насипаними з цукрової пудри, з виступами сметани й збитих білків. Мороз і — гострі снігові намети із синіми тінями за ними. Над усім краєвидом осіла масна сизо-біла хмарка, а коло неї танцюють невеликі снігові вихорці.
Смуга вічних снігів. Сонце остаточно сліпить, а міцне гірське повітря, що ллється в розкриті вікна вагона, наганяє непереможний сон серед дня.
У вагоні до Стокгольму
Ідучи до Стокгольму, треба сідати у спальний вагон тільки третьої кляси. У вас буде чудесна постіль, убиральня, краща ніж у Франції в першій клясі, умивальник у купе, вода, світло — словом, я ніяк не міг зрозуміти, чому він називається — третя кляса. Речі, пальто, капелюх і все інше висить у коридорі на решітці, щоб не заважати вам у купе. Їх знову ніхто не хоче украсти.
Ви замовляєте вечерю. Вам у плетеному квадратовому кошичку з відділеннями приносять одразу все. Тут у термосі окріп, у закритій ложечці заварка, ще в одній комірчині цукор — кожна грудка загорнена в окремий папірець, в іншій одгорожі — тарілка з шинкою, ковбасою і сальцисоном, ще в іншому — масло, загорнене в пергаменовий папір; окреме відділення, де ніж і виделка, серветка; закамарок із сіллю, перцем і ще чимсь.
Усе це портативно розміщується в квадратовому кошичку. Вам досить висунути з стінки купе столика, щоб сісти за вечерю. У вікнах — зима, електрифіковані містечка і т. і.
Цими описами я хотів би викликати в моїх читачів найперше бажання — жити в чистоті й вигідно обставляти свій побут культурними дешевими дрібницями. Треба нам спочатку створити психологічний потяг до чистоти й культурности, до зубної щітки й термосу. Людина, що любить чистоту, не стане брудно лаятись.
ЗОРОВІ УЛАМКИ СТОКГОЛЬМУ
Шведський ранок
Стокгольм (столиця Швеції) на островах і берегах фюрду. Почуваєте ріжницю між мовою Норвегії і Швеції?
Ранок. Місто в тумані. Через мости й попід мостами в огороджених коритах пролітають скаженим ходом електричні потяги вглиб країни.
Туман розсмоктує верхи будинків і зовсім випарює верх ґотичної церкви, що її прозоро-вирізьблена кам'яна башта, понижче хреста, здається вилитою з чавуну. Над водою, яка швидко протікає в ґранітових набережних, пропливають, крякаючи, свійські качки. Літають голуби й сиві чайки. Все місто поперетинано водними артеріями. Центр його на островах.
Знову старе знайоме явище: припортова середньовічна частина з вузенькими вулицями, як каньйони, як щілини поміж кам'яними будинками на три вікна завширшки і на п'ять-шість поверхів у височину. Тут темно, брудно. Зараз головним чином містяться тут склади й непевні якісь житла. Тут крамниці й магазини, де продають морську екіпіровку.
На парадних вулицях і майданах, де парлямент, сенат, величезний королівський палац-замок, опера, теж пам'ятники, як і в Норвегії, але вже воякам та королям.
Великий рух мільйонової столиці. Рух уперед по лівій стороні.
Ранок — значить, робітники й службовці з жител перекидаються масами на місця праці: в заводи, в порт, вторговельну частину міста.
У торговельній частині міста увесь час ідуть ремонти й перебудова старовинних вулиць на нові.
Авторух примушує вузькі перехресні вулиці прокладати одну понад одною. Чимало багатоповерхових будинків, дві реклямні башти-будинки на поверхів двадцять. Робітники ідуть одягнені одразу в свої робочі сині штани-жилети, з жовтими шкуратяними чемоданчиками в руках (інтсрументи, їжа).
Дуже багато мчить на вельосипедах, мотоциклах. У Швеції відома вельосипедно-мотоциклова фабрика.
Багато авт і трамвайних ліній. Розвинуто вельосипедне пересування легких грузів у фурґончиках, схожих на куфри, що поставлені на два колеса, що поруч, а третє ззаду. До нього йде передача. Над цим заднім колесом сідло для сідуна, що, замість руля, повертає за ручки цілого фурґончика і таким чином керує.
Таких вельофурґончиків чимало мотається по вулицях. Навіть свіжу рибу, що ось тільки що її зловили при мені на Ріксдальському бистрику (він, мов поріг, шумує й ятрить кострубаті завороти й клуби біло-пінявої води), навіть ту рибу одразу поклали до вельосипедного фурґончика, і хлопчисько потаскав її, повзаючи од натуги на сідлі, до якогось ресторану.
Рибу ловили зеленими хватками, що на бльочках спускались із довгих, прироблених до човнів дишлів.
Коло королівського палацу (він близько порту) навалені на майдані над водою штабелі дров. Урочисті квартали так чесно утилізуються, що аж дивно.
Вивчання житлових деталів
Але киньмо робити загальні огляди цього великого, багатого й цікавого міста. Ми не зможемо охопити як слід його навіть у масах. Шведи для радянських громадян не дають в'їзних віз. Життєві обставини гонять вас, чк перелітного птаха. А тому ви йдете в порт, улаштовуєтесь на пароплав "Бірґер Яре", що ввечері одходить в Або, або, як шведи кажуть, — Обо. Тепер ви цілком морська людина і тому навіть снідати йдете в портовий кабачок.
Коли не можна охопити цілого життя, ви тоді розумно міркуєте, що краще вивчити як слід хоч якусь деталь. По деталі можна трошки судити про ціле, коли ви вмієте за специфічністю деталі — побачити рухи великих законів країни, як по щуптині шерсти вгадати всього звіра. Ми хочемо побачити портових робітників і взагалі відчути смак шведського людського моря.
Ми робимо "Рейд у Скандінавію", цебто заїзд у глибину, нальот, і коли під час такого рейду трапляється невеличка, але цікава станція, що має назву портового кафе, — ви обсмоктуєте її так, як слід.
В даному випадку ви маєте портовий кабачок, що носить ліричну назву кафе "Kajutan", цебто "Каюта".
ПОРТОВИЙ КАБАЧОК "КАЮТАН"
По-простому — це буде типовий портовий кабачок, що міститься у півпідвалі. На його великому вікні цілу ніч блимає, міняючи червоне й зелене світло, симпатичний маленький маячок.
Скільки привабливих мрій викликає він у матроса, обвіяного вітрами далекої плавби. Як приємно тут портовому шоферові чи вантажникові, заскочивши з холоду, погрітись і випити чогось зовсім не антиалькогольного.
Зараз у "Каютан" потекла підживитись і погрітись змерзла в туманному ранкові портова робоча братія: матроси, шофери, кондуктори вагонів, вантажники, портові ділки малого калібру — взагалі трудящий і "промышляющий" низ.
Ось один рішучий, незалежний, з пом'ятою з ночі мордою. Вуса — сторчаком. У нього одбиті руки сторчать обрубками. Обрубком він катає цигару по мармуровому столику, щоб її краще скрутити і всунути в мундштук, що теж лежить на столику. В нього чорний ремінчик з петелькою на правому обрубку.