"Мені соромно, що ми досі не надали Україні військову допомогу", — заявив нещодавно американський сенатор Джон Маккейн. Що має в активі Україна? Патріотичний дух більшості громадян (і це немало), але досить слабкі Збройні сили і добиту до ручки економіку. А тому Лавров летів у Женеву, ніби король на власні іменини. Перемовини заздалегідь приречені на провал?
Варто нагадати, що Верховна Рада напередодні зустрічі в Женеві ухвалила постанову "Про ініціативу міжнародних переговорів щодо деескалації ситуації навколо України", яка поставила наших переговірників у тісні рамки: не розглядати питання цілісності Української держави та її конституційного ладу. "Для нас важливо, щоб було відкликано рішення про надання дозволу президенту Росії використовувати війська на території України", — наголосив міністр закордонних справ України Андрій Дещиця під час брифінгу в Києві напередодні відльоту до Женеви, передає прес-служба МЗС України. Окрім цього, Україна наполягатиме на припиненні підтримки терористичних угруповань Росією, відведенні її військ від українсько-російського кордону, поверненні Криму під юрисдикцію України.
Які компроміси для нас прийнятні? Можна було б розглянути пропозиції щодо відтермінування виборів (бо й справді спершу проводити вибори президента, а потім під нього клепати Основний закон — несусвітня дурість), проведення референдуму про конституційний устрій, позаблоковість. Але федералізація — нізащо. Бо поховаємо живцем державу. Ще один варіант — захищатися. Чи зможемо, чи вистоїмо — це окрема тема розмови. Але не забуваймо, що маленька Грузія вистояла...
Краще солом'яна згода...
- квітня 2014 року
У підсумковому документі йдеться про те, що російська та українська сторони зобов'язуються утримуватися від будь-якого насильства, залякування або провокаційних дій, засуджують і відкидають усілякі прояви екстремізму, расизму та релігійної нетолерантності, включаючи антисемітизм. Усі незаконно озброєні групи мають бути роззброєні, захоплені будівлі — звільнені, як і перекриті вулиці та інші захоплені громадські місця в українських містах; усіх протестувальників і тих, хто полишив будівлі та інші громадські місця і склав зброю добровільно, має бути амністовано. Виняток становитимуть екстремісти, яких слідство визнає винними в тяжких злочинах. Учасники домовилися про те, що спеціальна місія спостерігачів ОБСЄ відіграватиме провідну роль у підтримці української влади та місцевих громад у справі імплементації передбачених цією угодою заходів із деескалації. США, ЄС і Росія нададуть місії ОБСЄ всебічну підтримку, зокрема направивши дипломатичних працівників для здійснення моніторингу. Оголошений конституційний процес в Україні має бути інклюзивним (таким, що враховує думку громадян та регіонів), транспарентним (прозорим) і підзвітним. Учасники зустрічі підкреслили важливість стабілізації економічної та фінансової ситуації в Україні і висловили готовність обговорювати додаткові кроки на підтримку вищезазначених дій.
Ці домовленості обговорювалися у кількох ракурсах: їхні наслідки для світової безпеки, врегулювання стосунків Росії й України, збереження суверенітету та цілісності нашої держави. Деякі українські політики й пересічні громадяни звернули увагу на те, що наша країна на цих перемовинах перебувала в принизливій ролі в чомусь винного школяра, якого хочуть настановити на шлях істинний батьки і педагоги. Оце, мовляв, дожилися: Конституція та доля незалежної країни, яку давно визнав увесь світ, стала предметом торгів між наддержавами.
А чого ж ми хотіли після двадцяти трьох років жахливої деградації всіх сфер суспільного життя? На жаль, до нас ставляться, як ми цього заслуговуємо. Погана слава дурнів і злодіїв у нас поки що затьмарює добру славу геніїв, а справжня держава тільки починає народжуватися. І лише героїзму Майдану не достатньо, аби повернути репутацію гордої і самодостатньої нації. Враження таке, наче сидимо на табуретці з однією ніжкою. Аби втримати рівновагу, Україні слід хапатися за будь-які переговори, як за рятівну соломинку. Солом'яна згода краща за золоту звабу. А тому розумування про необхідність збереження гідності треба відкласти до кращих часів. Інша річ, чи матимемо ми реальну користь від цих переговорів. Чи відкличе Путін своїх диверсантів та резидентів зі східних регіонів України? Чи не перешкоджатиме проведенню виборів президента? Взагалі, де межа його територіальних та гуманітарних претензій до нашої держави?
Дуже багато оглядачів закликають не надто втішатися женевськими домовленостями і привертають увагу до того, що від початку окупації Криму Путін говорив одне, а робив зовсім інше. Наприклад, брехав, що в Криму, крім частин ЧФ, немає російських військових, проте потім визнав протилежне, обіцяв канцлеру ФРН Меркель відвести війська від східного кордону України, водночас засилаючи свої диверсійні загони на нашу територію, і таке інше. А його телеспілкування з російським народом напередодні Великодня взагалі позбавляє женевські домовленості будь-якого сенсу. Чого тільки варта псевдоісторична "розвідка" про походження так званої Новоросії (Донецька, Луганська, Херсонська, Миколаївська та Одеська області), територія якої освоювалася нібито ще за часів Російської імперії і в 1920-х була несправедливо включена до складу України? Вочевидь, кремлівський правитель після захоплення Криму ввійшов у завойовницький екстаз. Ідеологічні вчителі Путіна — генсеки та голови КДБ — в ті хвилини, мабуть, переверталися в домовинах, бо якби він таке бовкнув у радянський час, то був би розстріляний як ворог народу. Адже імперська політика за СРСР була глибоко замаскована постулатами про інтернаціоналізм та право націй на самовизначення, а на відвертий шовінізм, як і на націоналізм, в тій державі було табу. Та, мабуть, дуже зраділи б подібним заявам кати українського народу Петро І і Катерина ІІ: нарешті у Московії з'явився гідний продовжувач їхньої справи. Схоже, що нинішній світогляд Путіна, певно, сформувався внаслідок поєднання чекістської і білогвардійської ідеологій. А тому новітній імператор, як він, мабуть, про себе думає, страшний своєю непередбачуваністю та відсутністю моральних засад.
У тон Путіну прозвучали слова Великодньої проповіді патріарха Московського Кіріла Гундяєва: "Перед Богом українці та росіяни — єдиний народ". Тобто напередодні світлого Христового Воскресіння у Москві стався акт духовної агресії проти нашого народу. Нас, виявляється, не існує. Немає багатотисячолітньої історії і культури України. Схоже, що цими днями російський шовінізм сягнув найвищої точки за останні 97 років. Із жахом ми усвідомлюємо, що ключовою ланкою національної ідеї Російської імперії є... знищення незалежної України та перетворення її на Малоросію. Тупа і недалекоглядна одержимість. Якби Московія натомість нарешті повністю визнала право України на самовизначення, на свій шлях у майбутнє, то одержала б у недавньому "молодшому братові" найщирішого друга. Однак в умовах постійних зазіхань на незалежність і духовність нашого народу він вимушений шукати захисту в європейській інтеграції та реагувати на великодержавний шовінізм радикальним націоналізмом.
"Женевські домовленості — провал правил та гарантій світової безпеки. Тепер ми бачимо, чого варті гарантії недоторканності України." — написала на своїй сторінці популярна співачка і активна майданівка Руслана Лижичко. Цю думку підтримують тисячі користувачів соціальних мереж. І справді, саме проведення Женевських переговорів — це фактичне визнання провідними країнами світу втрати чинності Будапештського меморандуму, згідно з яким Росія, США та Англія зобов'язувалися захищати суверенітет та цілісність нашої держави. Тобто розпочався процес побудови нової системи світової безпеки, в якому Росія намагається домінувати, нав'язуючи своє бачення, в основі якого — право сили. США і ЄС теж уключилися в цю гру. Їхні козирі — економічні санкції, зокрема й такі крайні, як заморожування швейцарських рахунків Путіна на суму понад 40 млрд доларів та обвал цін на газ і нафту. Та перевага поки що на боці Кремля. Не зустрічаючи належного опору, він щодалі нахабніє і блефує. Тим часом США і ЄС розмовляють із Росією, як пасивні захисники України, хоча мали б зрозуміти, що вже треба захищатися їм самим.
Від часу Женевської зустрічі минув тиждень, проте віз і нині там. Москва звинувачує Київ у невиконанні домовленостей: мовляв, в українській столиці активісти Майдану не звільнили захоплених приміщень та не розблокували проїзд через Хрещатик. Невже наш Майдан загрожує Російській Федерації так само, як сепаратисти на Сході України нашій державі? Керівник нашої дипломатичної служби Андрій Дещиця заявив, що українська сторона на виконання домовленостей призупинила активну фазу Антитерористичної операції, однак не бачить адекватних дій Росії. З приводу цього українська сторона направила відповідну ноту міністерству закордонних справ РФ.
Москва продовжує гратися з вогнем біля порохової діжки, яку котить на Україну...
На своїй-чужій землі
- травня 2014 року