Після півночі козаки чотирма колонами зайшли в зовнішню фортецю через чотири брами які відкрили козаки загону Збігнева Гури. За день вони розвідали де і скільки турецьких вояків знаходиться в зовнішній фортеці і скільки у внутрішній. Вся залога міста Кафи налічувала біля чотирнадцяти тисяч добре озброєних турецьких вояків. Більша частина їх знаходилась на охороні внутрішньої фортеці, а на восьми брамах зовнішньої фортеці було по сотні півтори на кожній. Козаки без жодного звуку знешкодили охорону зовнішньої фортеці. Захоплення внутрішньої було набагато складніше. Турки хоч і були захоплені зненацька зуміли зорганізуватися і кожний будинок вельмож козаки брали зі значними зусиллями. Тому після захоплення будинку і знищення всіх хто там знаходився, будинок підпалювали. Жорстока різанина продовжувалася до ранку.
На одну добу місто Кафа, яке було століттями пеклом для десятків тисяч представників більшості православних народів Європи, де вони з вільних людей ставали рабами, стало пеклом для тих, хто перетворив квітуче, вільне, світле місто Кафас, засноване греками, на місце скорботи і болю. Історики не лишили свідоцтв про ту різанину, яка була вчинена в Кафі. Але скоріш за все Варфоломіївська ніч по кількості вбитих, і по втраті переможцями людської подоби, значно поступається тому жахіттю, що чинилося в ту ніч звільненими бранцями, які в мить стали катами своїх вчорашніх гнобителів.
На ранок квітуча внутрішня фортеця з прекрасними будинками садами і фонтанами перетворилась на палаючу пустелю вкриту людським трупом. Тут були і чоловіки, і жінки, і старі, і немовлята. Страшне людське зло, що роками стримувалося вийшло на зовні.
Зовнішня фортеця, де жили ремісники, художники, купці, музиканти, майже не постраждала. І передмістя, яке наче вимерло в цю ніч, ніхто не чіпав, хіба через нього цілу ніч на пристань до човнів і галер бувші невільники і козаки стягували накопичені десятиріччями багатства заможних жителів міста, яким воно вже було ні до чого. Цього разу козаки не поспішали бо мали декілька днів поки якісь турецькі сили могли морем дістатися до Кафи. Татарів тим часом, по Криму водив Дорошенко. Його загін зненацька нападав на татарське місто, знищував його, і ще до того як головне татарське військо прибувало на допомогу, зникав у степу. Де він мав знову з'явитися було відомо лише йому.
Загону Сагайдачного знадобилося три дні, щоб завершити всі справи в Кафі. Він доручив Платону Кулішу зібрати бранців, які добре знали місто, озброїти їх і доручити їм обійти в Кафі кожний закуток, щоби знайти і знищити всіх вояків турецького гарнізону. В ніч бою, коли козаки стали перемагати, багато захисників розбіглися і поховалися по місту… Заможних міщан, котрі лишились живими, зібрав Олекса Гаркуша і правив з них викуп. Скороненко займався звільненими бранцями. Вони сходилися на берег з різних частин міста, хто з маленьким вузликом, в якому мав саме необхідне, хто з добрячими клунками. Мало хто припас харчі. Всю цю масу людей треба було не тільки доправити на землі Речі Посполитої. В дорозі треба було їм і їсти дати, і напоїти. Щоб після звільнення не згинули по дорозі на волю. А ще розмістити на човнах і на турецьких галерах. Роботи хватало всім і часу на відпочинок майже не було.
Козаки і раніше після завоювання турецьких міст звільняли бранців, але такої кількості не було в жодному місті. На допомогу Скороненку Сагайдачний відправив Василя Хлистова, Збігнева Гуру і декількох потурнаків. Їм було зручніше, знаючи відповідні мови вирішувати питання формування громад із людей однієї нації.
Збігнев, коли козаки зайшли в місто, перше кинувся до місця де вони домовилися зустрітися з Зосею. Вона з маленьким вузликом своїх речей вже чекала на нього, але була не одна. Разом з нею була ще одна дівчина з таким же вузликом. То як повіла Зося була її подруга по нещастю. Збігнев не маючи багато часу відвів їх на берег до галери, в якій прийшли до Кафи козаки, і велів чекати на нього.
Коли всі ці роботи були завершені, перевантажена козацька флотилія із "чайок" та галер, вийшла в море. Щоб ніхто не здогадувався ні на березі ні в човнах про напрям руху, йшли у відкрите море доки не стало видко берега. Тут човен Сагайдачного, а за ним і вся флотилія, зробили велике коло. Після цього мало хто зрозумів куди вирушила ескадра. На той час Сагайдачний вже знав, що султан коли довідався про напад на Кафу, зібрав велику нараду, на якій було прийнято рішення про початок війни з Річчю Посполитою. Султан вже не вірив, що король Польщі зуміє самотужки приборкати козаків. А допустити, щоб не знати яке військо невідомого в світі військового начальника безкарно збиткувалося над військом повелителя світу! Ні, цьому не бувати!
Він відправив до Очакова флот під проводом Ібрагім-паші, який повинен був перехопити козаків і покласти край козацьким звитягам, знищивши до ноги всіх козаків. Щоб запобігти тому, Сагайдачний повів свій морський загін через Азовське море та Дон, де завжди міг отримати допомогу донських козаків, з якими Запороги спільно приводили до тями і кримських і астраханських татар. У донських козаків залишилися вчорашні невільники, що були родом з земель московського царства.
Тим часом Ібрагім-паша не дочекавшись козаків біля Очакова послав великий загін звоювати Запорозьку Січ. На Січі знаходилася лише невелика козацька залога. Вона не могла дати гідної відсічі турецькому війську, тому змушена була залишити Січ. Частина козаків потрапила в полон. Турки спалили козацькі курені, захопили гармати, човни і як трофеї та підтвердження своїх перемог, повезли все це султану.
На другий день зі сторони Дону на Січ ввійшло військо Сагайдачного. Побачивши спалену Січ, він миттєво відправляє загін за турками. Козаки наздогнали непроханих гостей біля річки Кінські Води. В короткому жорстокому бою турки були знищені, полонені звільнені, гармати повернули на Січ. Вдруге Ібрагім-паша на Січ йти не насмілився. А Сагайдачний на завершення трирічної морської епопеї, провівши блискучу операцію по розгрому турецького морського загону в Дніпровському лимані і розгрому міста Кафи, досяг поставленої мети, звів до великої війни між собою Турецьку Порту і Річ Посполиту.
***
Прийнявши рішення про війну з Польщею, султан спорядив тридцятитисячне військо під проводом Алімазар-паші з тим, щоб навести порядок на північному березі Чорного моря та знищити порушників спокою великої Порти, запорозьких козаків. На Волощині до нього долучилися війська володаря Семигородського та Молдавського Господаря по дванадцять тисяч чоловік.
Гетьман Війська Польського Станіслав Жолкевський, вимушений був збирати своє військо на протидію туркам, хоч до цього планував розправитися з козаками. Король Польщі Сигізмунд ІІІ зобов'язав королевича Владислава повернути на південь військо, яке формувалося до походу на Москву. Польські і українські магнати, які мали володіння в полуденних землях під страхом їх позбутися, зібрали свої військові сили. Лише козаки, на яких тільки-но збирали комісію польського сейму, щоб розформувати Запорозьке Військо відмовилось прийняти участь у війні з турками. Відмовилися також Київські міщани дати до польського війська своє ополчення. Тобто, практично вся Україна вперше не прийшла на допомогу Польщі. Від того король і гетьман Жолкевський були дуже злісні на козаків, адже це вони призвели своїми діями до збурення Турецьку Порту, а захищати Річ Посполиту відмовилися!
Проте, і без козаків Жолкевський зібрав досить велике військо. Він став табором над Дністром проти турецького війська, демонструючи готовність до бою. Іскандер-паша бачив, що для перемоги Польського війська у нього сил не достатньо, тому змушений був піти на переговори з Жолкевським.
Переговори продовжувалися до осені. Іскандер-паша поставив дві умови для уложення спільного трактату. В першому пункті турки вимагали кардинальним чином вирішити питання з козаками. Вони не повинні виходити з Дніпра до Чорного моря, не чинити ніякої шкоди в землях, які належать султану. А краще за все їх потрібно знищити.
В другому йшлося про полуденні землі, які поляки давно вважали своїми. Землі на південь від Білої Церкви, Канева, Корсуня, Черкас, Чигирина повинні перейти до Туреччини і бути очищені від проживаючого там люду, а самі поселення в цих містах знищені.
З першим пунктом поляки погодились і навіть взялися самі покарати козаків, а в разі непокори знищити. А другий пункт поляки категорично відмовилися виконувати. Іскандер-паша мусив цим вдовольнитися до кращих часів. Щоб хоч якось себе піднести в очах султана він спалив міста Рашків і Бершади і повернувся до Туреччини.
Підписавши угоду з турками Жолкевський, не розпускаючи військо, вирішив разом покінчити з козаками. Він не забув що козаки відмовилися пристати до польського війська, хоча саме вони призвели до того що ледь не почалася війна з Туреччиною. Спочатку він відправив до козаків посланця, який повідомив про складену з турками угоду і наказував козакам прислати представників до нього на переговори. Сагайдачний як і перед тим проігнорував Жолкевського, і навіть не подумав виконувати його накази. Доповівши королеві про те як складаються відносини з козаками, Жолкевський одержав дозвіл короля на військові дії проти козаків.
У жовтні він всіма військовими силами рушив на київські землі, маючи надію залякати козаків. Проте Сагайдачний теж зібрав військо і вирушив назустріч. Жолкевський став табором на урочищі Суха Ольшанка недалеко від Таращі, а Сагайдачний розмістив свої війська на річці Росі напроти нього. Це була загроза війною. Але Жолкевський, хоч і мав перевагу у військовій силі, вже знав Сагайдачного і можливості козацького війська, тому сам почав переговори. Проте він не був би Жолкевським, якби не вирішив діяти як в 1596 році проти Лободи і Наливайка інтригою підступом і хитрістю. Він кинув зерно розбрату між старшиною і простими козаками, яких представляв Яків Бородавка. Але після трьох років гетьманства і тих перемог, які одержали козаки з Сагайдачним, його авторитет серед них був беззаперечним. Тому Жолкевський вимушений був піти на переговори з Сагайдачним.
Сагайдачний на переговорах заявив, що він не має наміру противитися королівській волі, але і король повинен погодитись із запропонованою декларацією козаків, яка мала дві вимоги.
Перша, кількість козацького реєстрового війська визначають самі козаки, і друга, гетьман Війська Запорозького повинен обиратися козаками, а потім затверджуватися королем, а не призначатися королем.