Яка це була б сила! Але для цього не вистачило снаги, волі, розуму. Бо добу великого романтизму дуже швидко змінила пора великого прагматизму. Українська єдність? Ха-ха... Окрім того, неукраїнці і антиукраїнці, які проникли до парламенту, робили все, щоб задушити цю ідею в зародку. Діаспора, яка хотіла принести в Україну свої гроші та ідеї, побачила, що вони будуть умить розкрадені. Корумпована, аморальна, антиукраїнська, антинародна держава не може бути центром єднання українства. Може, роль такого центру узяв би на себе Світовий конгрес українців? Потужна й цікава структура. Але вона чомусь зациклилася на єднанні лише закордонного українства. А чому б не створити осередки СКУ в кожному районі, місті, області України? Чому не включити до складу Конгресу всі українські культурологічні організації, колективи народної творчості? Оце і була б Українська духовна республіка, яка творила б українську культуру, була б для держави джерелом ідей і засобом очищення. Наче криниця. Бо не танки, гармати і ракети є гарантом безпеки нації, а її культура. Це спало мені на думку на фестивалі "Маковицька струна" в Бардієві (Словаччина), на якому впритул зіткнувся із проблемою русинів. Ця етнічна група намагається довести свою національну ідентичність шляхом культурних акцій. Кожну книжечку, новий віршик, пісенний фестиваль зараховують до своєї культурної скарбнички і з гордістю показують словацькій владі, наче національний паспорт. І та сприймає це як серйозний доказ під час розподілу коштів для нацменшин. Ми ж, маючи колосальне культурне надбання, розтринькуємо його, не поспішаємо збагачувати, мало пропагуємо в інших країнах, не вивчаємо. Отож треба здійснювати більше спільних культурних акцій: фестивалів, естафет, обмінів. Між громадянами Української духовної республіки мають пролягти мільйони духовних ниточок спілкування, солідарності та взаємодопомоги. Це технічно можливо, адже діє світова Інтернет-мережа, в межах якої можна спілкуватися з допомогою різних програм в режимі реального часу. Але ніщо не замінить живого спілкування. Якби кожен із 20 мільйонів закордонних українців протягом свого життя хоч раз побував на своїй історичній Батьківщині, то вона одержала б найбільшу за її історію фінансову інвестицію, а паломники, відновивши зв'язок зі своїм корінням, дістали б духовну наснагу на все життя. Знаю багатьох із тих, хто, після того, як один раз побували в Україні, повертаються до неї ще й ще раз.
Спілкуванню українців світу заважає політика, старі ідеологічні штампи. Нерідко перед моїм приїздом у якусь діаспору її представники випитували: а з якого ви регіону, до якої партії належите, якому Богу молитеся? І якщо чули у відповідь, що народився на Півдні, виріс у Центрі, то давали зрозуміти, що гість я небажаний. Та яка різниця, звідки, головне, що українець. Національність, кров мають стояти вище політики. Паролем у спілкуванні між українцями мають бути такі поняття, як незалежність, єдність, рідна мова й культура. Та перш ніж досягти всесвітньої єдності, треба подолати роздрай усередині громад, усередині країни.
Тож єднаймося, шануймося, будьмо!
Автор висловлює щиру подяку за сприяння в реалізації проекту "Українці — від моря до моря" лідеру БЮТ Юлії Тимошенко, редакції газети "Сільські вісті", президенту Світового Конгресу Українців Євгену Чолію, лідерам українських громад за кордоном: В. Райчинцю (Чехія), Петру Тимі та Марії Туцькій (Польща), Ярославі Хортяні (Угорщина), Павлові Садосі (Португалія), Ользі Тарасюк (Італія), Галині Маслюк (Греція), Валерію Семененку (Росія), Віктору Филимі (Хорватія), Івану Лабі (Словаччина), Вітторіо Соротюку (Бразилія), заступнику голови Донецького обласного відділення Всеукраїнської організації ветеранів МВС Олегу Федорову.