Кілька довгих митей дівчина лежала на сирій землі, жадно вдихуючи свіже повітря, яке здавалось таким неймовірно чистим і п'янким після задухи панського дому, але потім Лєна нагадала собі, що розлежуватись ніколи. Що її можуть кинутись в будь-яку хвилину. Не дарма ж на останок, передаючи дівчину Омелькові Страшинський пообіцяв повернутись до початого якнайшвидше.
Дівчина прислухалась до звуків. З парадного входу було чутно чоловічі голоси й іржання коней. Але Лєні пощастило, вона опинилась на задньому дворі. І тут було темно, а людей не було. Першою думкою було кинутись на голоси, але вона відкинула цю ідею. Надто страшно було, що над нею просто посміються і знову віддадуть дівчину поміщику. Адже про те, що пан збирався зробити з нею вночі знало багато людей, але ніхто не вступився, навіть Омелько, тільки винувато ховав очі, забираючи Лєну з панської кімнати. Пробурмотів у спину, закриваючи двері комірчини: "Ти потерпи, він швидко кінчає. А потім ти йому станеш нецікавою".
Від цієї поради Лєну ледь не знудило. А вона плекала якусь надію на Омелька, адже він заступився за неї перед Єсаулом. Та як видно проти пана йти не збирався. Тому Лєна вирішила, що йти зараз до людей значить змарнувати таку гарну можливість втекти. Замість того варто скористатись тим, що всі відволіклись на того князя Оболенського, і тихенько драпнути як найдалі з помістя.
Найкращим способом те зробити було б верхи. Чомусь Лжна було впевнена що вона вміє їздити на конях, як з сідлом, так і без. Така думка з'явилась у неї ще коли вони неквапливо їхали обозом з Одеси. Дівчина роздивлялась коней під охороною, і її руки самі тягнулись їх погладити, поправити збрую, було відчуття, що її тіло пам'ятає міць і силу м'язів під сідницями, коли кінь мчить галопом, а вона притискається до гривастої шиї, і зливається з потужним звіром в одне ціле.
І зараз від тої згадки тіло наповнилось приємним передчуттям скорої свободи. Тільки б прокрастись на конюшню не помітною. Вона потихеньку піднялась на ноги, намагаючись ігнорувати біль в усьому тілі, а особливо в руці після невдалого падіння, і озирнулась. Її втечу ніхто не помітив. Ніхто не біг до неї і не здіймав галас. І це давало надію.
Лєна бігом перетнула відкритий простір між стіною будинку і стіною конюшні. Тінню прокралась до незачинених дверей. Прислухаючись, як то стихають, то знову починаються розмови чоловіків біля парадного. Значить князь все ще в маєтку, відволікає Страшинського розмовами, і це теж давало надію, на те, що вона встигне від'їхати від маєтку поміщика, поки князь Оболенський буде забалакувати Страшинського.
Навіть темрява Лєну не лякала. Їй би вивести із стійла якогось коня, а що буде далі, Лєна лякливо не задумувалась. Бо варто було б тільки почати обдумувати стратегію подальшої втечі, і вся її впевненість луснула б і осипалась під натиском здорового глузду. Бо здоровий глузд казав, що все так просто не буває. Але тоді треба було б взагалі сидіти в комірчині, і чекати своєї погибелі.
Лєна нарешті зайшла в конюшню, і здивувалась, що в дальньому кінці жевріє вогник лампи. Липкий страх миттю побіг холодним струмочком вздовж хребта – невже в стайні хтось є, він зараз помітить її, і підніме тривогу. Дівчина прислухалась. Придивилась, принишкла, тамуючи серце, яке надто голосно гупало в грудях. Але здається таки окрім коней тут більше нікого не було. Дівчина кинулась до крайнього стійла, де вгадувався темний силует коня, і обережно, радіючи, що не скриплять завіси потягла на себе двері. Кінь фиркнув, відчувши незнайомий запах, Лєна зупинилась перевести подих і підскочила на місці від скоріше здивованого, чим злого голосу:
— А ти тут що робиш, відьма?
Глава 29
— Та ні, не відьма, а нова лялька пана, — продовжив той самий голос, від якого Лєна стискалась в грудку, і мимоволі втягнула голову в плечі.
Дівчина повільно розвернулась, одночасно обдумуючи як бути далі, і чи встигне вона втекти в прочинені двері. Напроти неї стояв той самий Єсаул, і самовпевнено посміхався, оглядаючи роздерту Лєнину сорочку, яка вже більше показувала, ніж приховувала.
— Тікати вдумала? – розкусив її намір лакей, і зробив крок до дівчини. Вона відступила і вперлась спиною в дерев'яний стовпчик, розуміючи, що якщо він зробить ще один кок, то вона вже не встигне втекти. Треба було якось тримати дистанцію. А тим часом лакей посміхнувся і тихенько повідомив наляканій Лєні: – Пан з тебе шкіру живцем накаже зідрати. Батогом. На спині.
Видно було, що ці думки радують лакея, і сумнівів у тому, хто триматиме батіг не виникало.
— Але я можу і не сказати нікому, що бачив тебе тут, — продовжив Єсаул. – Якщо будеш зі мною … привітною.
Лєна вдала що роздумує над пропозицією. Роздивлялась хлопця, який зняв верхній одяг, і стояв перед нею в портах і сорочці, хижо мружачи темні очі, і нетерпляче стискаючи кулаки. Тим часом її рука сліпо шукала щось за спиною, щось чим можна було відбитись, прикритись від нападу, і таки знайшла якусь палицю, чи щось тому подібне, гладке і вузьке, що само лягло в долоню.
Їй було страшно, але вона щодуху намагалась не виказати свою паніку і бажання тікати подалі від цієї зграї звірів, ладних її роздерти. І Єсаул був нічим не кращий свого хазяїна: Лєна була геть не впевнена, що він відпустить її з миром.
— Що ти там вошкаєшся? – нетерпляче запитав лакей, і кинув косий погляд на вихід із стайні. Видно теж опасався, що хтось застукає його з сералькою, і тоді весь панський гнів впаде на його голову.
Лєна випростала руку, з подивом побачивши що тримає руків'я нагайки. І так спритно воно лягло їй в руку, наче все життя тримала. Вона повела зап'ястком, і батіг слухняною змією опав кільцями до її ніг. Наявність зброї в руках надала дівчині упевненості.
— Еее, ти що собі удумала7 – Єсаул зробив крок до неї, але Лєна зробила ще один ледь помітний рух рукою, і батіг луснув повітрям, кинувся смертоносним жалом до панського прихвосня, розрізавши сорочку на його грудях, і не зачепивши тіла.
— Ще крок, і залишися без очей, — пообіцяла Лєна, дивуючись як тихо звучить надірваний хрипкий голос.
Єсаул оторопів, і Лєна надихнулась спалахом страху в його очах, потяглась до коня, щоб вивести нарешті того із стійла.
— Рятуйте! – раптом голосно закричав лакей. Лєна сіпнулась, махнула батогом, намотуючи шкіряну косу навколо шиї Єсаула, і крик миттю обірвався. Чоловік засичав, почервонів, обличчя налилось дурною кров'ю, та він не здавався. Ухопився за натягнуту струну батога і смикнув щосили на себе.
Лєна не чекала цього. Забите плече спалахнуло від болю, і дівчина втративши рівновагу упала під ноги лакею, одночасно випустивши руків'я батога з рук. Застогнала, ледве стримуючи злі сльози, спробувала піднятись на ноги, але не встигла, бо нога в чоботі з розмаху гепнула її по ребрах. Лєна вже приготувалась до чергового побиття, підібралась, підтягуючи ноги до горла, і навіть не намагаючись піднятись. Над головою просвистів батіг, і одночасно пролунав постріл, який видно збив руку нападаючого, і нагайка так і не торкнулась її тіла.
— Відійди геть від неї, — пролунав холодний голос над її головою, від звуку якого все тіло вкрилось сиротами, хоч наказ і був адресований Єсаулу,
Дівчина несміливо підняла голову, і їй здалось, що вона померла, та ангел з'явився за нею, таким прекрасним було обличчя чоловіка, який заходив у конюшню. В його руці димився пістолет, а очі палали від гніву. Так не правильно, таких красивих чоловіків бути не повинно, вирішила дівчина, балансуючи десь на грані свідомості.
— Ця кріпачка хотіла втекти, — виправдовувався Єсаул.
— Вона – не кріпачка! – прогримів голос незнайомця, і він в три кроки опинися поруч з лакеєм, і, не задумуючись, заїхав тому кулаком в обличчя. Потужний удар в підборіддя звалив Єсаула з ніг, а красень-незнайомець тільки гидливо отряхнув пальці, опускаючись на коліна до Лєни, наче поміщиків слуга вже перестав для нього існувати. Було видно, що незнайомець боїться доторкнутись до дівчини, і водночас дуже цього хоче, тому що з невимовною ніжністю відкинув з її обличчя пасмо волосся, ледь торкаючись вилиць подушечками пальців, і вже втрачаючи свідомість Лєна почула як він шепоче їй. – Тепер все буде добре, Хелен. Я знайшов тебе.
Здавалось, все що відбувалось, це тільки сон. Вона знову приходила до тями в ліжку, відчуваючи біль в тілі. Лєна здригнулась, на мить повіривши, що зараз зайде кремезна тюремщиця, і змусить знову пити гірко-солодкий напій, а потім її будуть роздивлятись, як кобилу на торгу. Мацати брудними руками і нагороджуватимуть хтивими поглядами. Лєна різко схопилась, розгубивши простирадла, і озирнулась навкруги, в пошуках можливостей тікати. Різкий рух відізвався болем в тілі, аж в очах потемніло, а коли прояснилось, дівчина зрозуміла, що вона не в Самуїла.
Кімната в якій вона опинилась була світлою, через розчинене вікно вривалось свіже ранкове повітря, вузьке ліжко, на якому лежала Лєна було застелене білими простирадлами, з м'якою периною і трьома пухкими подушками. Дівчина присіла на ліжко, і знову обвела повним непорозуміння поглядом кімнату – світло зелені шпалери, м'який килим темно-коричневого кольору під ногами, столик поруч з ліжком. Потім перевела погляд на себе – вона була одягнута в сорочку, але не таку як видавали їй у Віктора Льовича, а тонку, лляну, прикрашену мереживом по коміру.
Двері в кімнату прочинились, і Лєна приготувалась кинутись до вікна, якщо в кімнату зайде хтось із посіпак Страшинського. Думка, що її спіймали і знову утримують в помісті ґвалтівника розпеченим цвяхом засіла у дівчини в грудях. Але натомість в кімнату зайшов той самий красунчик, який привидівся їй в панських стайнях.
— Слава Богу, ти прийшла до тями, — посміхнувся він дівчині, і Лєна відчула як кров в її жилах пломеніє і перетворюється на рідкий вогонь. Тепло розлилось по тілу, наче сонце зігрівало її. Серце заколотилось, як скажене в грудях, в роті пересохло, і все що вона могла, це великими очима спостерігати, як цей чоловік підходить до неї, і в його очах змішується ніжність навпіл з хвилюванням. – Як ти себе почуваєш?
— Д-добре, — голос не слухався дівчину. Кров вже запалила щоки, і вони палали маками, видаючи збентеження.