Добула миску з печи і поставила на стіл. У неї дуже тряслись руки, чого Андрій в сумерку, який панував в хаті, не зауважив. В її висках билась кров молотом і дух захоплювало. Андрій присунув зараз миску перед себе і взявся їсти.
Дмитрусь сидів в хаті і дивився на це. Він теж любив дуже сиряні вареники.
— Ну Дмитру сю,— каже батько,— поможи татови їсти вареники, возьми собі вилки.
Хлопець не дав собі два рази казати і зараз застромив одного вареника на вилки. Та Зося скочила на його з лавки, на якій сиділа, і крикнула:
— Який ти хлопче лакомий, ти вже, вечеряв, не руш, це для тата.
Вона хіотіла хлопцеви відібрати вареника та так незручно, що вареник впав на землю. На хаті сидів пес і дививсь на господаря облизуючись. Він зараз скочив за вареником, ухопив його в писок та зараз і викинув. Відтак його обнюшив і махаючи хвостом, пішов і ляг під лавкою. Андрій на це не звертав— уваги і став їсти. Та вже за другим вареником почув в роті якийсь дивний смак, і не міг собі такого смаку нагадати.
— Ці вареники якийсь дивний смак мають... а може мені лише так здається — на Дмитрусю посмакуй ти одного...
Хлопець наставив рота, та в цю мить Зося прискочила мов навіжена до хлопця, хопила його за плече і сильно потягла від стола.
— Не руш цього, це не для тебе.
Андрій видивився на неї мов на божевільну. Зося не ждучи аж Андрій отямиться, хопила миску з варениками зі стола і шпурнула в шафлик у помиї.
— Та чого ти Зосю сердишся? Вареники не добрі, чимсь поганим заносять, так годі.
В губі почував великий несмак. Хотів закусити хлібом, та почув, що його в шлунку щось млоїть.
Йому нараз ясно стало, що у ці вареники Зося чогось намішала, непремінно якоїсь отруї. Він схопився напрасно зі стільця мов попарений:
— Ось до чого дійшло,— крикнув він несвоїм голосом — Боже ратуй мене.
Він став бігати по хаті мов божевільний і рвати собі волосся на голові. Дмитрусь налякався і став плакати, а Зося втікла з хати і скрилась в сінех. Андрій не знав, що собі робити і яку давати собі раду? Піти на двір і кричати, та кликати сусідів? Хибаж хто знає, що на таке робити? Аж побачив на припічку великий залізний горнець з теплою водою. Ось його одинокий ратунок. Він хопив горнець і вибіг на двір. Йому здавалося, що у його в середині щось рветься, щось страшного робиться. Присів під хатою на приспі і ста? пити теплу воду доки не почув її у глотці. Тепер1 встромив у горло палець і дістав сильної рвоти. Вики-; нув із себе всю вечерю, та й це, що зїв в місті. Опісля* пив знова воду і знова блював доки не побачив, що| в шлунку вже нема нічого і виходить чиста вода...1 Дмитрусь стояв біля його хлипаючи, та все пи4 тався:
— Таточку, що вам сталося?..
У Андрія страшно розболіла голова, здавалось йому, що розколеться, в ухах шуміло і дзвонило, а на животі боліли мязи від напруги. У його голова заверталася.
Заточуючись мов пяний він пішов під керницю і напився студеної води з відра. "Слава Богу! Отруя ще не розійшлася по мені, я врятований". Він присів опять на приспі, бо почував себе дуже знеможеним. Він і не стямився, як прикляк при приспі і став серед плачу дякувати Богови за своє вратовання.
А Дмитрусь все стояв коло його і допитувався, що йому є.
— Я щось поганого зїв, синку, та так мене замлоїло...
А тимчасом Зося отямилась і поміркувала, що воно щось не так, як говорила ворожка, і може бути з нею зле. Треба сліди позапрятувати, та позатирати. Скочила в хату і винесла задними дверми шафлик з помиями, пішла поза хату і вилляла в гноївку, та ще гноєм прикинула. Не забула спрятати і цього вареника, що пес не хотів їсти. Пішла відтак у це місце, де два плоти сходяться, і де їй ворожка казала висипати виварене зілля, і всьо позапорпувала землею.
Вона і не подивилася, що робить чоловік, а коло прятания увихалася. Ніхто її при цій роботі не бачив, бо челядь вже спати пішла.
— Ходи Дмитрусю зі мною на оборіг спати,— каже Андрій до хлопця, гладячи його рукою по головці. Він боявся оставати сам. Йому здавалося, що якісь злі духи з того світа чатують на його, щоб його зі світа згладити. Нагадав собі зараз за цих демонів, про які говорила Етля. Він був такий знеможений, розхвильований, розніжений... Йому здавалося, що малий синок зможе своєю присутністю його заступити.
Лежучи на оборозі не міг заснути. Голова по рвоті дуже порозходилася і невиносимо. боліла. Він до цього часу ніколи не хорів, а цей біль здавався йому неви-носимим.
Зітхав:
— Ось чого я діждався! Слюбна жінка, матір наших дітей хотіла мені віку вкоротити. І за що? Чи думала, Що по моїй смерти віддасться ще? Ні, вона хотіла надімною помститися... За це, що я з нею тільки намучився, свій молодий вік занапастив? Але цього, то я вже вибачити не можу, і не хочу. Я з нею розведуся, бо вона може це саме, коли небудь повторити і другим разом упорається з цим краще, чим сим разом, а я задру ноги навіть не буду знати коли. Вона може инший спосіб знайти, не конче отрую, може мене у сні зарізати, або сокирою зарубати. Треба лише зібрати ці вареники і судови показати. Дмитрусь вже спав. Андрій зліз непомітно з оборога і пішов в кухню, та став шукати у помийниці за варениками. Та шаплик був вже порожний. Це ще більше упевнило Андрія в його підозрінню. Підчас цього Зося лежала в кухні і причаїла в собі дух. .Вона дуже боялася, що Андрій прийде до неї та її задушить або вбє. Тому вона не лягала у свою постіль у світлиці, лише в кухні, де нікогр не було.
Тепер як побачила; що Андрій до кухні зайшов, ані ворохнула і причаїла в собі дух. Тому аж лекше їй стало, коли почула, що Андрій вийшов знова на двір. Та вона свого вчинку ні раз не жалувала і не каялась, її совість була спокійна. Вона не хотіла чоловіка строїти, а лише боронила свого права. Не повелось їй зараз, то вона попробує в друге. Зілля ще є. Вона піддасть його в якійсь иншій страві і добре її присолодить, та примішає конфітури. Або може у чімсь иншім приперчить, якось це вже буде. Бо ворожка говорила, що сила сього зілля не нівечиться ні перцем ні солею, ні цукром ;ер вона справді по дурному зробила мішаючи ,^ар до вареників... Краще було змішати його з чаєм. До суду тепер подавати її не буде, бо нічого в руках не має, а вона колиб перед судією розплакалась та розповіла свою недолю, то певно їй повірять, а не йому. Тучко також їй поможе... Щоб з своєю совістю бути у згоді то вона толкувала себе цим, що вона зробила це з любови до Андрія. Вонаж його ніколи не перестала любити, лише ці шельми чарівниці певно йому якесь дання дали, та причарували, а він не устоявся. Певно, що так мусіло бути, бо він її давніше любив. Ця думка прийшла їй якраз тепер в голову. Перший раз вона стала Андрія жалувати, що так попавсь, але вона певно це відворожить, якраз цим зіллям, що собі принесла з Дубинич. Заспокоївши себе так, вона заснула.
Андрій вертаючи на оборіг думав собі, яка вона хитра баба, коли за собою всі сліди замела. Тепер нема з чим до суду йти, бо йому не повірять. Скажуть, що може що погане зїв, або випив в місті, і від цього його замлоїло. Нераз таке буває. Але що вона підляла йому отруї, то тепер, як не знайшов вареників, ще більше у цьому запевнився. Але треба щось конче зробити, бо життя з нею небезпечне і колись може зле скінчитися.
А йому ще жаль вмирати. Світ такий гарний, лише треба собі якось життя у йому уладнати. Та що зробити з жінкою? Прожене її від себе на чотири вітри, то вийде з цього публіка на цілий повіт, і скорше люди дадуть їй віру, чим йому. До тепер він думав, що вона із заздрости вдуріла, та показується, у неї хитрий розумець, коли вміла попрятати сліди свого злочину. От коби хоч оден вареник був заховався він би його ще перед цим повіз до лікаря до досліду...
Андрій заснув аж над раном, як піяли кури і спав довго. За це Зося устала як лише стало свитати. Вона позатирала сліди перед хатою і присипала попелом. Аж тепер вона безпечна. Підступила під поріг і почула, як Андрій хропів. Видно, що нічого йому не сталося. А може і вчорашнє "дання" не пішло на марне? Ворожка говорила їй, що по цім всім дістане велику рвоту. Треба якийсь час підождати, а воно зараз покажеся, чи буде що з цього, чи треба ще лікарства піддати. Колиб лише хлопцеви Андрій не сказав, бо він мігби виговоритися. А більш ніхто цього не бачив.
Андрій прокинувся зі сну наче розбитий. Мязні на животі боліли, начеб надсадився двиганням, а голова не була ще "на свойому місці" начеб після великого перепою. Був ще дуже сонливий, а в шлунку почував великий голод. Пішов у стайню, де наймичка доїла корову, узяв скопець з молоком і випив. Цій наймичці казав, щоб винесла кусок хліба.
Опісля взяв старий кожух і пішов— у садок під грушку. Днина була дуже гарна і заносилось на спеку. По деревах виспівували птиці, по цвітках бре-ніли мухи, а десь в траві скакуни сверкотіли "Гарно на світі, мов у раю, а людям конечно пекла хочеться".
Андрій почував себе нині на своїм господарстві цілком чужим чоловіком. Давніше він бувби не всидів без праці, а тепер не хотілось до нічого братися.
Най чорт усьо візьме, то він за цим не заплаче, не пожалує. Чи не шкода, що тільки натрудився, а тепер дідько знрє, чи дадуть йому на цім дожити старости. Нагадуючи вчерашне він аж задріжав. Колиб його Господь не був напутив, як ратуватися, то бувби сьогодня вже між свічками на столі лежав. А опісля булаб може приїхала судова комісія, покраяла його молоде тіло, пошматувала і булиб закопали мов падли-ну. Навіть був би про його ніхто пісні не зложив, як за цього Гриця... Що йому тепер робити? Чи ще раз поговорити з нею на розум? Може стямиться, та прийде ще раз до розуму? Ет! Шкода заходу... З судом також нічого зачинати, бо колиб її і засудили, то не на смерть. Вона вийде з криміналу, то знова повисне йому на спині. А щоб на це його діти сказали, що він їх маму до криміналу запроторив? *
"Але так далі не може бути",— подумав собі в розпуці і встав.
Прийшло йому на думку піти скупатися. Це буде добре, а тепер люди в полі при роботі, то з ніким не стрінеться. Він хотів тепер самоти, щоб з ніким не стрічатися і не говорити нічого. Мігби виговоритися про вчорашнє, а він цього не хотів.
Сонце вже підійшло високо і дуже гріло.