Прийду, ляжу перед Верховною Радою, хай подивляться на моє ізобіліє…
І ще нас дивує, що "привид комунізму", який бродив по Європі, зараз бродить по наших селах, баламутить людей. А постійно-тимчасовий наш уряд цього не бачить.
До речі, дід Тимоха каже, що наш постійно-тимчасовий уряд подібний на бочку із самогонною закваскою. Щось у тій бочці пихкає. Щось булькає. Само у собі бродить. А результат покажеться лише тоді, як починають гнати.
Але повернуся до того, з чого починав.
Чому нас так турбує, що свинарка Астраущенко закохалася у депутата Чаходєєва. Після того, як на неї упав бюст вождя "мирового пролетариата", вона, як деякі політики сусідніх нам держав, має "непредсказуемый характер".
Ми не знаємо, який характер має депутат Чаходєєв. Але, не дай, Боже, вони об’єднаються! І, не дай, Боже, почнуть творити дітей. Що ж то будуть за громадяни незалежної України, які з молоком матері усмокчуть ненависть до своєї Вітчизни, до свого народу, до його святинь? Громадськість хутора Мозамбік не бажала б продовження такого роду в межах своєї географічної території. І тому уклінно просить здорові сили парламенту в разі непередбачених амурно-агресивних дій з боку свинарки Астраущенко (можлива спроба викрадення нею депутата) запобігти цьому соціальному і національному лихові.
З грандіозною пошаною!
Гаврило
Хутір Мозамбік
Місяця березня, року 1992-го
"Дєла, дєла…"
Лист спікеру парламенту
Високий голово!
Ото коли Ви перебували в Бразилії, я був у Гондурасі. Ви шукали виходу з екологічної кризи. Я шукав свиню. Породисту. Мініатюрну. Завбільшки з кицьку, а плодовиту, як колорадський жук. Вихід з кризи економічної…
Так надходить мені телеграма з Мозамбіка. Від фуражира Ониська: "Сиди там. Проси політичного притулку. Свинарка Астраущенко сказала, що нарешті Гаврилові хандрець. Дописався. Верховна Рада завела на нього дєло…"
Скажу по секрету, я такого кореня, що краще на рідній землі сидітиму в каталажці, ніж на чужій буду "у притулку", навіть в палацах мільйонерші.
Повернувся додому. Зібрав, як кажуть, "кружку, ложку, дві пари кальсон". Чекаю. І, звісно, всякі думки в голову лізуть. Одна тішить, що буду першим політв’язнем незалежної України. Друга смутить, що свинарка Астраущенко радітиме. Мовляв, усе життя воював за незалежність – довоювався. Вона колись призналася фуражирові Ониську: "Цель нашей соціалістіческой боротьби состоїт в тому, щоб проти незалежників воювали самі незалежники. Бить їх їхніми ж руками…"
Дак ото сиджу, чекаю каральної руки й думаю Дай виговорю усе, що на душі. Представників правопохоронних органів у парламенті попереджаю: за вислови свинарки Астраущенко, діда Тимохи, фуражира Ониська, буфетниці Клавки та інших індивідів – відповідальності не несу. За їхні непарламентські слова – також. Бо якщо депутат у вашому парламенті може всеукраїнно оцінити виступ свого колеги: "Это сон рябой кобылы", – то фуражир Онисько, робоче місце якого розташоване безпосередньо біля кобилячого хвоста, має повне право заявити, що такий депутат годиться кобилі під хвіст.
Шановний пане!
Дід Тимоха поділяє Ваших депутатів на: народних, міжнародних, лженародних.
Народні – і є народні.
Міжнародні – ті, що сидять на спині українського народу, а працюють на сусіда. І твердять, що політик має бути з подвійним дном. Отже, вони за "государственное двуязычие", вони за "двойное гражданство", вони за "федеративное устройство". Словом, як каже дід Тимоха, вони хочуть Українській державі підсунути таке "устройство", щоб вона ніколи не була державою.
Лженародні. Ті, що пропихалися до парламенту "керівною і спрямовуючою" і "обиралися" народом. До речі, саме вони дуже часто кричать про "незаконний розпуск Комуністичної партії України". А дід Тимоха ніяк не второпає: що це за партія, коли вона була на Україні і хто керував нею? Він так і каже: "На території України свірепствовала одна компартія – Комуністична партія Радянського Союзу. Про що й свідчать партквитки. Отже, оті ’’обранці народу" й досі є агентами тієї партії. І тому вони "ріжуть" усе, що стосується справжньої незалежності, а на словах стоять за "повне народовладдя". Як отой новоявлений вождь соціалізму. Що подібний на юного Володю Ульянова. Що організовує "ветеранів війни" на боротьбу з ветеранами УПА. Отих самих "ветеранів", що воювали з УПА. Бо саме ці "ветерани" дуже бояться, аби не вилізло шило з мішка. Аби народ не дізнався правди. Бо якщо ті, кому начеплено ярлики "бандити", насправді – герої, борці за народну волю, то тоді ж ті, хто проти них воювали, – бандити справжні. А "керівна і спрямовуюча", яка посилала їх на ці "подвиги", – бандитська партія. Отже, відроджувати її ідеї – відроджувати політичний бандитизм. Отож усі "уболівання" за "повне народовладдя", за "соціальний захист" – нове політичне шарлатанство.
Може, й дід Тимоха висловлюється надто різко. Але він, як і Ваші парламентарії, має право на свою думку.
Звісно, Вашому парламенту посадити діда Тимоху чи мене – раз плюнути. Видасте закон "Про Гаврила з Мозамбіка і його деструктивні дії", оголосите мене поза законом. Тим більше що в мене нема не лише депутатського імунітету, а й громадянського. Але я поділив би ще Ваших депутатів на постільно діючих і постійно діючих. Постільно діючі – постійно сплять. І прокидаються лише тоді, коли треба "підставити ногу" колегам з протилежного блоку. Постійно діючі – стоять. Біля мікрофонів. Постійно. І радять. Як будувати державу. Як запліднювати кролів. Як впроваджувати свою валюту. Як виводити плями з штанів. Як позбутися інфляції, як вчити дітей і ще багато "як"… Вони універсали, їм аби перед носом мікрофон… Але тільки ситуація в суспільстві набирає критичного характеру – і постійно діючі, і постільно діючі "скидають із себе відповідальність за можливі наслідки…"
Пане голово!
Не думаю, що Ви образитеся на мене за таке звертання. Хоч один Ваш депутат признався: "Когда обращаются "пане", я чувствую себя холопом". Воно що у кого в генах, так він себе й "чувствує". Гірше, коли такі парламентські "холопи" знову хочуть зробити "холопом" український народ. Бо вже й святу церкву впрягли у "революционную тачанку". Їхні "преосвященства" почепили на шиї московські хомути і тягнуть в Україну "Анку-пулеметчицу". Тільки у рясі. Навіть свинарка Астраущенко, яка донедавна зрубувала на цвинтарі хрести, своєю "истощенной грудью" стала на захист посланців московської церкви. Притому так оббріхувала прихильників незалежного українського духовенства, що єдина представниця "русскоязычного населения" Мозамбіка буфетниця Клавка сказала:
– Бешеная дура! Правильно сказано: "Рожденные ползать летать не могут".
Свинарці Астраущенко ми вже не дивуємося. Вона настільки просякнута перегаром ленінізму, що недавно заявила:
– Пам’ятник Володимиру Іллічу навпроти Бессарабського ринку в Києві свідєтєльствує, що комуністіческая партія уже була вплотную підійшла до ринку. Але екстремісти її заборонили, і тому у нас досі нема світлого будущего…
Високоповажний пане!
Часто під час засідань, коли деякі "оборонці народу" розхитують і так нестійкий ще український державний човен, Ви зауважуєте їм: "Це вже дуже видно!"
Нам також це вже дуже видно. І ми хотіли б спитати, чи оцей закон щодо диверсій проти нашої держави, який нещодавно прийняла Верховна Рада, поширюється і на депутатів, чи в них… "імунітет"?
Як я вже. казав, у мене імунітету нема. То Ваші "діловоди" можуть так розкрутити моє "дєло". І вийде, що відповідальність за наслідки в економіці і політиці, яку скинуть з себе і Верховна Рада, і уряд, почеплять мені, Гаврилові з Мозамбіка. І будуть наді мною ламати списи.
Зостаюсь з повагою до Вас особисто та до Ваших істинно народних депутатів!
Гаврило Хутір Мозамбік Липень 1992 р.
"Мы наш, мы новый мир построим…"
Крамольні роздуми періоду правління Михая Першого
Знаєте, яке найстрашніше прокляття?
"Щоб ти все життя будувався!"
Нас також закляли. Ще тоді. Коли ми заявили: "Мы наш, мы новый мир построим…" Хтось під руку сказав: "Щоб ви будували його вічно…"
І ми то будуємо, то перебудовуємо.
Вся країна – будівельний плацдарм. Весь народ – у будівельній грязюці.
"Архітектори" тільки спрямовують:
"Розум, волю і труд народу – тобі, п’ятирічка!"
Отак. Розуму вистачає тільки на п’ятирічку. На шостий рік – вже ні розуму, ні волі. На шостий рік прокричать заздравицю: "Хай живе радянський народ – вічний будівник комунізму!" І вічна пам’ять…
Не збудували комунізму спільного для всіх. То виділили по чотири сотки "неугідь". Будуйте кожен для себе. Окремо. Перед тим і фільм показали. Про рабиню Ізауру. Щоб кожен відчув себе землевласником. Щоб вивіз на оті чотири сотки дерев’яний туалет, ходив навколо нього і уявляв себе графом: "І в нас – фазенда…"
Соціалісти-утопісти. "Не втоплять" тебе сусіди, що ти діставав "наліво" дошки, то втопишся сам. У власному поті і в побутовому багні.
Теоретики прогнозують. Мовляв, не так склалося, як гадалося. Чого ж? Світову революцію зробили. Але "членороздільно". І вийшло: у них комунізм без комуністів, у нас – комуністи без комунізму.
І чим більше "без комунізму", тим агресивніші.
Вже й застереження лунають:
"Люди! Будьте пильні! Комуністи з окопів вийшли!"
Питається, куди вийшли? На велику дорогу? І чого вони в окопи ховалися? Від кого?
Ми – не болгари. Що вождів судять. І не німці. Ми – гуманісти. Ми і їхнього Хоннекера майже з лави підсудних поцупили. Як знаменитий Отто Скорцені знаменитого Беніто Муссоліні.
Інакше не можна. Світ знає, що ми будуємо. Ми самі, правда, ще не знаємо. Але щось дуже гуманне. Тому й збираємо "гуманістів". З усього світу. Може, й Хусейну дамо притулок…
А чого ж. Так склалося історично, як любить говорити наш Генеральний Президент. Ми "ветеранам" пропасти не дамо. Ні чужим, ні своїм. Ми більше думаємо про "ветеранів", ніж про майбутні покоління. І вони ще послужать.
Ось відрєферендилися. Добилися "волєізліянія" народу. Тепер можна приступати знову до "кровоізліянія". Перш за все передушити "опредєльонниє сіли", які "рвуться до влади". Силами "неопредєльонними", які за владу тримаються. Посадити за кулемети старих "бойцов". Та й "іменем народу" по тому ж народу. А на випадок непередбаченого "боєць" скаже: "Я не расстреливал.
Расстреливало государство…" А "государство" скаже: "Таке волєізліяніє народу.