Ліворуч крюк посередині. Од землі обидва на мій зріст, коли я в шапці і черевиках (2 ½ арш.). Лямпа у стелі присінець по самій середині. У присінцях простий килимчик, що тісно заходить у всі куточки. Він прибитий цвяхами. У дверях ручка й засув. У кімнаті на простінку між умивальником і дверима на одній скляній плянці дві кнопки одна над одною для лямп, а дві поруч, нижче, для викликання служниці й офіціянта. Щоб не переплутати служницю й офіціянта — над кожною кнопкою під склом — властиво, на склі відповідний малюнок чепурної фрекен з кофейником на таці, над другою — офіціянт з тацею, вином і чарками.
Коли кнопки електричні стоять вертикально — світло горить, горизонтально — значить ні. Верхня кнопка до центральної лямпи, — нижня — до лямпи над умивальником.
Табличку поділено на 4 частини; на місці поділу — кнопки; зверху й знизу — по ґвинтику. Нижче на простінку крючок для ключа.
Умивальник. Зверху над умивавальником лямпа, під нею — в'юшка для вентиляції, закрита решіткою, до неї і вчеплено лямпу. Прямо в заглибленні дзеркало, нижче карні з, а на ньому скляна поличка для мила, зубочисток тощо. Од карніза до самого фаянсового умивальника цілком біла, як слонова кість, маса, мабуть, так пофарбована, шо сходиться без усяких щілинок з умивальником, щоб, коли розбризкається вода, нічого не намокло. Кран гарячої й холодної води, а посередині ручка відкривати сток води з умивальника чи закривати. Під умивальником ящик — видно, для сміття. На другому простінку три крючки на одній осі, але кожен обертається окремо — для рушників. У платяній шафі на височині верхнього краю дзеркала і крюків полиця для капелюхів. Вона поділена на три частини, при чому од одного з поділень до низу йде вертикальна дошка, що між нею од стінки чотири рівні ящички один над одним для деталів одежі й білизни, а на цілих дві інших частини металічна палка од дошки до стіни з трьома пересувними вішалками для пальта й костюмів. Унизу дверей зроблено продухи, щоб проходило туди свіже повітря. Взагалі свіже повітря нагріте йде з-під радіятора через цілу кімнату аж у верх над умивальником.
Доцільність і прості пропорції
Я не буду вже описувати доцільність, продуманість і чіткі пропорції найдрібнішої деталі ліжка, скажу лише, що переносна лямпа, — сніп світла якої з-під вузького зеленого абажура можна направляти куди схочеш, — може бути поставлена і на стіл і на нічну тумбочку, коли треба писати або почитати лежачи чи взагалі спати при тихому світлі.
До столу прироблено дзеркало на шарнірах, збоку висить червона бархатна подушечка з переп'ятою рожевою шворочкою — на на ній дві шпульки ниток — чорних і білих, а в подушечці голка, п'ять звичайних шпильок, одна з чорною, друга з білою скляними головками, і чорна англійська булавка. На столі телефон-автомат, що стоїть на книжці номерів абонентів, попільниця, бювар з готовими конвертами, папером і пресом, ручкою, а в столику у відповідній вирізці чорнильниця. Інші деталі так само логічні, продумані, нічого зайвого в прекрасних і простих пропорціях 1:2, 2:3, 3:4. На підлозі суцільний килим. Коштує номер з прекрасною білизною і всіма послугами 2 крб. 50 коп. на добу.
Я вже не кажу про витриманий конструктивно стиль кімнати, цебто спокійно-веселі шпалери, вигідну і без міщанської розбаханости кушетку. В шести поверхах шістсот п'ятдесят таких і багато кращих нумерів, залі, ліфт, убиральні, читальні, ванни, — і все це безплатно, лише за їжу платиш.
Ця шестиповерхова залізо-бетонова житлова машина робить таке приємне, не міщанське, а людське вражіння, що коли б при соціялізмові, хоч би приблизно… і т. д., — то було б, кажу вам, дуже… і т. д.
Їм, скандінавам, соціалізм буде легше будувати, ніж нам, безперечно, тим більше, що ми вже його будуємо.
Добрі інженери й архітекти в Норвегії, навіть, як бачите, сучасні трапляються. Коли б нам таких. Ми зробили б кімнати, мабуть, трохи вищі і з ширшими вікнами.
Але такої логіки потреб і доцільности в житлі я, признаюся, ніде ще в цілій Европі не зустрічав. Цей готель у Берґені зветься "Grand Hotel Теrminus". Після цього хай мені скажуть, що конструктивізм вигадка. Навпаки, конструктивізм спочатку робиться, а потім його називають, це єдиний хвостизм, який я собі прощаю. Це — життя.
Трудящим — конури
А тепер пригадуєте робітничі квартали?
Тут одноманітні, що іноді різняться побілкою, дерев'яні двоповерхові ящики, тісно набиті живим людським виснаженим створінням. Цими ящиками заставили по саме нікуди весь гористий схил півострова, запакували всі щілинки землі. Їх стільки, як на складі. Повернутись нікуди, побачити сонця не не можна. Лише закамарками й спеціяльними щілинками вулиць можна вийти на роботу, а чи влізти назад у цю житлову конуру, приволікши з собою виснаження й ломоту, щоб зразу ж забутись у сні чи залляти свідомість содою-віскі.
У тих ящиках і конурах, живе й виростає нове покоління. Звичайно малеча душиться в тих вузьких тарганячих шпарах вулиць. Ви бачите маленьких громадян горбочками винахідливими й рухливими, що щось улаштовують з камінців і двох-трьох патичків. Вони табунцями, як рибна малюга, ходять од одного ширшого закутка до другого. Ніхто їх не доглядає, вони сами собі розвага й наука…
Худенькі, сірого кольору обличчя цікаво й недовірливо дивляться на вас, щоб потім знов зайнятись своїм ділом. Вони так хочуть бути дорослими, високими, щоб могти залишити ці шпари міста, виїхати на широкий простір морів чи кудись далеко в гори, на розробку лісів, у заводи… От тим то вони зараз додають собі росту, стаючи на ходулі. Цілі гурточки дітей на вулиці тупцюють і артистично ходять на саморобних ходулях: напевно, татко зробив.
Вуличні суточки дуже одноманітні із своїми дощаними потертими од часу стінами, що не знають підмуровки, з вікнами, виставленими одні проти одних через сажневу чи навіть півсажневу ширину вулиці. Лише на кожному більшому розі цієї нерухомої фурґонної фльоти в такій самій дерев'яній уніформі міститься роздрібна крамниця, що продає рибу — їжу бідняків, пару яблук — подарунок і ласощі дітям та інший дріб'язок, І лише характерне для Норвегії явищe: в цих же крамницях продають газети, журнали й книжки. Значить, їх і в цих бідацьких місцях купують і читають.
Сардинна фабрика в Берґені
Ми йдемо на сардинну фабрику, знаючи, що рибна промисловість одна з найголовніших у Норвегії.
Наприклад "United Sardine Factories", що постачає сардинки й оселедці навіть Америці, — має п'ять чималих фабрик, на яких зайнято близько 1200 робітників. Це тому так небагато, що електрифікована машинізація заступила тисячі робітників. Компанія виробляє 40 мільйонів дюжин коробок сардинок, маринує і солить оселедці, виробляє риб'ячий жир. При чому ці консерви і коробки не залютовуються, як у нас, а герметично закупорюються ґумовою прокладкою.
Конвайєрна система не тільки дає потогонне навантаження робітникам, але в потрібних місцях сама й сортує консерви, укладає їх і т. і.
Старших віком робітників на заводі в Берґені зовсім небагато. Лише, видно, дуже кваліфіковані залишаються. Решта — молоді робітники й робітниці.
Компанія має своїх три пароплави й багато інших суден, що з моря підвозять рибу фйордом просто у фабрику. Вона стоїть на березі.
Тут рибу солять, коптять, готують, сортують і т. д. й т. і.
Робочий день — 8 ½ год., у суботу — 6 год. Показують ванну для робітників, ґардеробу, їдальню, лябораторію.
Капіталіст аґітує пролетарського поета
Товстий присадкуватий рижий директор фабрики і член правління компанії — Данієльсон, зустрічає вас дуже чемно у своїму кабінеті. Ви представляєте країну з необмеженими ринками. Тому загально-норвезька чемність збільшується. Його кабінет прикрашений шкіряними фотелями, де, як льозунґ, всюди — марка фірми: три морських птахи пожирають, аж запихаються, сардинками.
Данієльсен, підшукуючи відповідну позу й жести, соковито-скрипучим голосом починає одразу:
— Ви, росіяни, робите велику помилку, що не купуєте у нас capдинок і оселедців. У нас вони найдешевші. Увесь світ знає наші сардинки… (Між іншим, зараз на ринку впала потреба сардинок — може, тому така збільшена чемність і проповідницький патос?).
Він аж заходив по кімнаті, тяжко переконуючи мене німецькою мовою.
— Одна сардинна доза на 200 грамів (½ ф.) у нас продається за 27-28 ере (цебто 14 коп.) Наша фірма давала сніданок учасникам "Красіна". Мадам Колонтай їла наші сардинки, ми послали пробу до торгпредства, але замовлень і досі немає…
Він грузно ходив по кабінету, де на стінах висіли картини в ніжних блакитно-бузкових і рожево-оранжевих тонах, що змальовували рибальство на фйордах і підвіз риби до фабрики компанії. Замовець визначив темп і тональність картин. Рожевий тон їх світився, як оселедцеве філе, що його принесли мені покуштувати.
— У вас багато народу, наш крам недорогий. Купуйте в нас сардинки й оселедці, — ніжним тоном умовляв мене Данієльсен.
Дзвінок телефона перебив його балачку. Він рішучо й рвучко схопив трубку. Він уже не говорить, а командує телефоном. Я бачу, як ніжним дитячим пушком укрита його лисина, і густе біляве волосся лише над потилицею та над ухами. Проти нього картина п'яти фабрик компанії, король і королева обабіч. Поки він говорить телефоном, я запитую службовця, що приніс пробу, скільки коштує коробка: — він не знає!?
З фабрики йдуть, мов паралітики
І ось у цьому організованому куточку капіталістичної машини я, здається, вперше як слід у Норвегії побачив гостро до болю біду й нужду трудящого люду. Скажений темп конвайєра, що не дає сапнути робітникові, вганяє в піт, ламає людину невмолимою послідовністю і спіхом, бо живу людину приковано до рухів машини, якою там поки що командує не пролетар, а капіталіст. Ця тупа, безглуздо-точна, а головне, спішна послідовність мало не через силу одноманітної й бездумної роботи, наприклад, підкладка кришки до коробки — вона притупляє чуття і розум, як одноманітний стукіт молоточком у голову, що може довести до божевілля. Я побачив змучених, виснажених робітників, молодих і старих, що типовою розбитою ходою клигали додому!
Тут не було соковитих, високих і красивих норвежців з головних вулиць Осло.