Це стосувалося потужності — адже вони потужність не могли втримати. Для проведення вібраційних випробувань турбогенератора зняли один захист, а після того, як закінчили ці випробування, вони забули захист увести знову... Цю програму затверджував Фомін.
Ми працювали з сьомої ранку до одинадцятої вечора. При потребі їздили на станцію. Урядова комісія слухала нас практично щодня. І на п'ятнадцяте травня, коли зустрілись — уже в Москві — з академіком А. П. Александровим, мали ґрунтовне уявлення про аварію — з точки зору фізики, техніки, людського фактора. А я підготував графік розвитку аварії — по хвилинах і по секундах".
ІЗ ЩОДЕННИКА УСКОВА
"Ранок 28 квітня. Москва, клінічна лікарня № 6, IV відділення, 2-й пост, палата № 422. Настрій нормальний. Щоправда, його трошки зіпсували. Кров з пальця — пусте, а кров з вени — це вже не дуже приємно. Лікарям постійно, щодня потрібен буде розгорнутий аналіз нашої крові. В нашій ситуації в першу чергу все відбивається на крові. Зрозуміло. З'явилася сухість у роті. Пиття не допомагає. Притягли для полоскання всяких пляшечок. Подивився написи. На одній "лізоцим". Лізоцим, лізоцим... Десь я вже чув про нього. Ага, згадав. Це коли собаки зализують рани, у них з язика виділяється цей самий лізоцим. Тому рани не гнояться і швидко загоюються. Ну що ж, будемо й ми зализувати рани.
Знайомимося з мужиками нашого поверху. Кого тут тільки нема! Сторожі й вахтери, які охороняли свої контори поблизу четвертого блока. Рибалки, що ловили рибу на підвідному, оперативний персонал з нічної і ранкової змін, пожежник Іван Шаврей, бригада з "Хімзахисту", прапорщики з охорони ЧАЕС. Саша Нехаєв у сусідній палаті. Виглядає він неважно. Увесь червоний, скаржиться на головний біль.
1–2 травня. Незважаючи на свято, кров з пальця беруть щодня. Вже відсортували хлопців, які потрапили сюди випадково. Це випадкові глядачі, рибалки з підвідного каналу. Самопочуття добре. Апетит вовчий. Нам збільшили раціон харчування. З'явилися соки, мінеральна вода. Треба більше пити! І виводити, виводити, виводити.
3 травня. Сьогодні до нас забігав Анатолій Андрійович Ситников — поголитися. Виглядає непогано. Поголився, трохи посидів, пішов до себе. Він на восьмому поверсі. Я ще не знав, що бачу його востаннє. Через кілька днів йому різко погіршає і він більше не встане.
4 травня. Почали потроху розсмикувати наш поверх. Від нас забирають на сьомий поверх Чугунова, з інших кімнат — Юру Трегуба. Переселення призначили на 4 травня, а вранці, оголосили: всім, хто залишається в клініці, стригтися наголо. Прибули перукарі, швидко "обкатали" голови хлопців "під нуль". Я стригся останній. Упевненим голосом , сказав, що мені треба зробити тільки коротку зачіску, і сестра-перукар не заперечувала. Кожний своє волосся збирав у целофановий мішечок. Волосся теж піде на захоронення. Я його так і не встиг відмити.
Часто згадуємо свій рідний цех, своїх мужиків. Ех, як невчасно "залетіли"! Наше місце зараз там.
Сьогодні ходили на восьмий поверх в асептичний блок. На якійсь хитромудрій американській техніці з нашої крові підбирали тромбомасу — на випадок, якщо знадобиться переливання. Дві години лежав на столі, а перед очима прозорими трубочками по колу циркулювала моя кров. Схоже, нас готують до гіршого...
5–6 травня. Саші Нехаєву погано, його перевели на шостий поверх, в окрему палату. У Чугунова виліз опік на правому боці, у Перевозченка також опечений бік і зад. Заходив Дятлов — у нього виступили опіки на обличчі, сильний опік на правій руці, ногах. Мова тільки про причини аварії.
Я в палаті уже сам. Ті, хто залишився, лежать в окремих палатах. Лікар каже, що скоро закінчиться "прихований" період.
8–9 травня. Я перебрався в 417-у палату. Саші Нехаєву дедалі гірше, але поки що з ліжка встає. Бачив Віктора Смагіна — він сказав, що сьогодні, тобто 8 травня, помер Анатолій Кургуз... Як страшно. Не по собі.
Всього на нашому поверсі дванадцять палат, а значить — дванадцять хворих. Мій сусіда зліва — Юра Трегуб, справа — дублер СІУРа Віктор Проскуряков. У хлопця сильні опіки на руках. Він і Саша Ювченко намагалися прорватися в зруйнований центральний зал четвертого блока, Вітя світив із-за руїн ліхтарем. Кількох секунд вистачило, щоб дістати страшні опіки.
Увечері дивилися святковий салют. Але радості мало. Ми розуміємо, що померлі хлопці не останні, але так хочеться, щоб усі інші вижили. Тяжко помирати у розквіті сил, молодості...
10–11 травня. З палат уже не випускають. Всяке спілкування кінчилося. Чугунову дедалі гірше. У нього дуже опечена права рука: пальці, кисть. Опік на боку дедалі поширюється. Так само ковтаємо в шаленій кількості таблетки — по тридцять штук на день. Кров беруть щодня. Через три дні беруть по чотири-п'ять пробірок крові з вени. Кров переношу спокійно, але вени геть сколоті — боляче. У мене поки що видимих уражень, крім пальця, нема. Лікар весь час смикає мене за чуба — перевіряє, чи вилазить волосся. Поки що не вилазить, може, обійдеться?
12 травня. Не обійшлося. Сьогодні під час обходу на черговій пробі в руці Олександри Федорівни залишилось ціле пасмо. Що ж, доведеться стригтися наголо. Поголили. Лежу лисий. Чорт з ним, з волоссям. Але випадання волосся — це вже погано. Ще одна ознака високої дози.
За вікнами щосили розбруньковуються дерева. Надворі прекрасна погода. За огорожею клініки шумує столиця. Пішов у туалет, у коридорі нікого нема — збігав на шостий поверх. Перекурив з чоловіками на площадці. Настрій падає, багатьом стало гірше. 11 травня помер Саша Акимов, двоє пожежників...
13 травня. У клініці з'явилися нові санітарки, переважно молоді дівчата. Зараз у палатах прибирають вони. (До цього прибирали солдати, перевдягнуті в лікарняне вбрання. На обличчі пов'язки, на руках рукавиці, бахили. Захищений добре, але миє підлогу, ніби відбуває строк). Дівчата приїхали з атомних електростанцій. У них кинули клич, що тут важко з молодшим обслуговуючим персоналом, вони виявили бажання. У нас на поверсі Надя Коровкіна з Кольської АЕС, Таня Макарова також з Кольської АЕС. Таня Ухова з Курської АЕС. Дівчата всі компанійські, з гумором. У палаті стало веселіше. Хоч перемовитися є з ким. А то лежиш, як сич, усе сам і сам.
14 травня. Апетиту практично нема, змушую себе їсти над силу. Але Чугунову набагато гірше.
Вже знаємо майже всіх сестер. Люба і Таня молоді, решта сестер — в середньому по сорок. Усі дуже уважні, хороші жінки. Постійно відчуваємо їхнє тепло, турботу. Чудові жінки. На їхні плечі ліг найважчий тягар. Уколи, крапельниці, вимірювання температури, процедури, забір крові і багато іншого. В палатах чистота стерильна або близька до цього. У нас постійно увімкнені кварцові лампи. Тому лежу в темних окулярах. Лікарі дуже бояться інфекції. У нашому стані це, практично, кінець.
Крім дівчат, працюють і штатні санітарки: Мотрона Миколаївна Євлахова та Євдокія Петрівна Кривошеєва. Обидві жінки літнього віку, їм за шістдесят. З вигляду — класичні няні, якими їх показують у кіно. Обидві маленькі, кругленькі, прості російські обличчя. Проста, щира розмова. Полюбляють обидві побуркотіти на медсестер.
У нашої лікарки Олександри Федорівни Шамардіної авторитет на поверсі незаперечний. її поважають усі, няні трохи побоюються. Вона невисока, сухенька. Дуже жвава, бадьора. Дуже приємна, проста усмішка, але характер вольовий.
Увечері слухали заяву М. С. Горбачова по ЦТ. Сім чоловік загинуло. З них п'ять — наші хлопці, чаесівські: Ходемчук, Шашенок, Лелеченко, Акимов, Кургуз. Пожежники лежать десь на другому поверсі, про них нічого не знаємо. Віктор Проскуряков, мій сусід праворуч, у дуже важкому стані. У нього стопроцентні опіки, весь час страшенний біль. Фактично постійно непритомний.
Настрій пригнічений. Ну й накоїли ж лиха...
У клініці працюють американські професори — Роберт Гейл і Тарасакі. Випадково зустрівся з ними в асептичному блоці на восьмому поверсі після відбору тромбомаси. Я вже виходив, а вони тільки-но одяглися в спецреквізит. Гейл — невисокий, худорлявий молодий чоловік. Звичайне обличчя, нічого особливого. Професор Тарасакі на зріст вищий, виглядає молодшим. Риси обличчя європейські, але японські риси проглядаються.
Американці — спеціалісти по пересадці кісткового мозку. На восьмому поверсі містяться бокси, де лежать найтяжчі хворі. Вже зроблено 13 пересадок кісткового мозку. Зокрема Петру Паламарчуку, Анатолію Андрійовичу Ситникову. Американці привезли все найкраще, що вони мають,— обладнання, прилади, інструменти, сиворотки, медикаменти. Бокси восьмого поверху — зона їхньої особливої уваги. Бачив обладнання ще в упаковці. Відкрито "другий фронт". Чугунову дуже погано. Висока температура, випадає волосся на грудях, ногах. Він похмурий, як скелі Заполяр'я. Чай п'є, курити не хоче. Запитав: "Як Ситников?" Я сказав, що бореться. Чугунову почали переливати тромбомасу, давати антибіотики. Майже цілу ніч у нього в палаті горить світло... Усі тяжкохворі бояться ночі...
14–16 травня. На обході Олександра Федорівна сказала, що сьогодні у мене візьмуть пункцію червоного кісткового мозку. Привели на восьмий поверх. Поклали долілиць. Укол новокаїну. І довга крива голка увігналася в тіло. Лікар довго морочився, але зробити пункцію не зміг. Замінив голку на довшу. Вже ледве терплю. Сестри тримають за голову і руки, щоб не смикався. Все, взяли. Неприємна процедура, скажу вам.
Дістав записку від Марини (дружини.— Ю. Щ.). Просить підійти до відчиненого вікна, що виходить на вулицю Новикова. Марину бачив, але це дуже далеко... Це вікно з коридору. Наскочив на Олександру Федорівну. Загнала мене в палату. Прочитала нотацію. Пообіцяла: коли ще раз спіймає, забере штани, а якщо буде мало — то й труси. Я сказав, без штанів у мене одразу підніметься температура. Олександра Федорівна насварилася кулачком: "Дивись мені".
У "Комсомолке" від 15 травня прописали нас з Чугуновим. І, звичайно, усе перебрехали. Який це шакал виклав їм наші дії? За описом кореспондента мене треба негайно поставити до стінки, як злочинця. Телефонував у "Комсомолку" — висловив свою думку про їхню роботу. І взагалі відчувається по пресі, що матеріал у газетах іде сирий — пишуть хто що хоче, інколи нісенітницю!
Чугунову — моєму шефу — кепсько.