— Геніє!.. Ти?
< Волошка на роті, як синя зірка
і юна пазуха > <і крізь сорочку груди >
— Е ні, зовуть Гафійкою.
(Волошка випала із рота)
А почім ви мене знаєте?
<і наставила вушка, і схилила хитро голівку.
Це ж як>
(З-під самих піг Кудлан десь уродився
і з виском став качаться).
— Геніє, Гафійко...— без ліку повторяв,
і брав її за руки, і дивився
довго-довго.
Такії очі були
у його учениці у Генії,
коли в знайомого він жив на пасіці.
Вже стільки літ пройшло,
а він забуть не може
її ласкавість і красу
і повнолітній голос.
— Геніе, Гафійко!..— без ліку повторяв.—
Сядь сюди. <Оце таке в> <Ой, які ж у тебе чорні очі, а
я думав — сипі.> А це <у тебе й намисто? > 1
<Так ти й вродлива? >
(Кудлан < зівнув, як лев, і заспокоївся > <оббігав усе,
обнюхав
і під соняшником став мочиться — ти! п-шов!) >
обтрусившись, < пооббігав усе, обнюхав
і під соняшник помочився) >
<А> глянь!
<Бач, і вії> У тебе ж вії на кінцях, мов морозом хто
обхукав!
< Чебрець запах, як шепіт >
< Далеко із-під бриля дід придивлявся, як дрохва >
<В яру із-під бриля дід придивлявся, як дрохва >
< Дід спідбрилля придивлявся, як дрохва >
<Чебрець запах, як шепіт> (<В яру дід> Дід із-під бриля
< роздивлявся на хмари > дивився па хмари.
Чебрець запах, як шепіт).
Спідничкою закрила ноги.
В долоні всю голівку узяла,
говорить:
— Хіба це не 'днаково чиї?
<кинула> 2
[Колись я думала, що можна жить працю] ючи,
аби земля родила.
Тепер — ні.
1 Між закресленими словами пізніше дописано олівцем: " У те-
бе очі сині".— Ред.
2 Напроти дописано олівцем: "долоні, як сум життя".— Ред.
Бо батько й мати горби понаробляли,
а все панові, бодай йому не дихать!
Ми од Томари. З Коврая.
До цього ось шолудивого перебігли.
...Парки, доріжки, квітники,
а нам і квасолинки нігде посадити!
Там були у підсусідках,
шару юшку їли,
а тут, то й зовсім крепаки.
О, багато цей пан кого з нас обдурив,
переманюючи.
Прийдеться знов і від цього тікать.
Та й чи ялося людям отаке робить?
<Нема цвіту червоного,
нема роду рідного,
нема цвіту над маківку,
нема ріднішого над матінку. >
< (курликали у небі журавлі,
затужила піснею й Гафійка:
Ой у воду, воду
хилилася,
Червона калина
журила [ся].
Молода дівчина
журилася.
Як приїхав милий
до могили
Та прив'язав коня
до калини,
А сам принада
до могили. > 1
<(> За городищем, туди од боку, над нивою, над
колосом, що з перебіжним блеском вітер його вилизував
і кошлав, хилила спину друга нива. І так тужно серпи
ряхтіли в житі. А їм пригукував
підгінчий з нагаєм <) > *.
щоб <сліз> <суму> не видно,
< (курликали в небі журавлі) >
<А сльози, сльози, як слова!> А сльози, сльози, як слова!
— Одна
пішла я раз у панський двір.
1 Зверху над текстом пісні написано: "Пісня" — двічі підкрес-
лено й обведено з усіх боків, а напроти на берегах рукопису напи-
сано: "<взяла у рот коралове намисто і> <стримувалась> <гір-
ко хмурилась>".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "<Сер> сцена IV (Генія на ни-
ві)".— Ред.
А пан на ніч сказав мені зостатись,
нуждав ножем і мордував —
та не далася я,
втекла!
Тепер якусь привіз собі Огеню,
і нас немовби не чіпає.
Сковорода: Генію? ти кажеш: Генію?
Закричав біснуватий з сусідньої гори,
як Прометей.
Це знов його взяли на ланцюги,
і він коло своєї землянки —— он видно —
божеволіє і рветься,
руками небо потрясає
й не потрясе.
Руками небо оте прокляте потрясає
й ніяк не потрясе! 1
Безсилий падає і плаче *.
А небо —
<там бог собі десь випив і лежить. >
<Там хмара блакиті впилася > *
п'яна хмара <вона> <десь випила й лежить. >
Там п'яна хмара лежить собі, задерши ногу, і пливе.
Лиш інколи до бусела, що в лузі, пробринькне чапко
на губах —— та все хихоче, все хихоче...2
— Ну от, такий і приділ тут наш.
Ми плачем. Цей кричить. А той он хрестить.
Усі як біснуваті.
І задивилася туди кудись, <у придолинок па підгір'я, >
де справді перед печерою своєю схимник Досифей,
< задерши голову, на кождий викрик
одмахувавсь од крику, що згори. >
< гнівавшись > на кождий викрик біснуватого
< махав на крик руками й стохрестив [сь] > *
<на кождий викрик > < погрожуючи головою > на кождий
викрик біснуватого,
аж <кидав кулаками> кидав угору кулаками*
і тут же похапцем *
<в усі> <всі> усі < кущики > місця круг себе
стохрестив *.
<усі місця хрестив >
< Та що ж робить? Як получиш горе> <то>
1 Нотатка олівцем на берегах: "До ІІ-гої частини: див. "Кан-
ДІД", ст. XXIII, наступає революція".— Ред.
2 Нотатка олівцем збоку: "поклади вугілля".— Ред.
<—буде й добро.>
На руку Гафійчпну упала натомлена бджола *.
Маленьку долоню розправила Гафійка, долоню молоду *,
але <вже поритую > вже пописану-поритую шляхами
та дорогами *,
долоню, як сум життя *,
і перевертала руку, поки бджола, облазивши кругом *
усієї руки *,
не знялась і не полетіла *.
В торбинках
надійшли селяне.
Непривітно хитнувши головою,
пучками стали водить <по перехрестю > по хресту,
по перехрестю:
скільки дірок?
і чи нема якої об'яви?
[• .]
Гафійка радісно до них:
а звідки ви? люди?
<Сковорода: утікачі?> Сковорода (до них): утікачі?
Селяни хмуро озирнулись:
а що як <і> втікачі?
Один з них прикро підійшов
і, накарячки сівши,
зневажливо крізь зуби чвіркнув:
тобі, пане, хіба не все-одно? 1
— Та я не пан.
— Ну дак од пана.
< (у кишені всього багато, тільки батька нема) >
<Або ж> Чи мо' такий, як і ми: блощичного роду.
Бач, із дудкою його тут посадили,
щоб переманював народ.
Скажи <по правді >,
чи й <тут> у вас таке, як за Десною:
<4> 2 дні на <пана>, 60 коп. поголовпого, та 50 <коп>
за землю,
1 Пізніше напроти цього місця на берегах рукопису дописано
олівцем:
"Як святий Денис
свою голову ніс",— Ред.
<2> та 2 коп. на пошту,
та ще <копійку> на теє як його...
Сковорода й собі на нього подивився.
<на його подзьобане обличчя
та його усмішку колючу >
<ще й гордий ніс, подзьобане обличчя.
Колючі брови просто
Гордий ніс. Подзьобане обличчя.
Колючі брови. Усмішка колюча.
<ному здалось, що голос цей він чув,>
<він чув, чув десь,
але не може пригадати >
<але не знає: де й коли?>
< Подобався йому віп>
< Відчув розум і волю> < Відчув у ньому розум і волю,
відчув любов велику до людини. >
<Воля і розум світились в очах> Воля світилась в очах
і розум.
<і тому стежив за ним, милувався. >
А ще й ненависть велика.
Подзьобане обличчя
взяло Сковородину <дудку> флейту
і, держачи її в тісних руках, як <заступ> того ціпа *,
<що капицю йому зубами зав'язуєш > *
коли йому капицю зубами стягуєш *,
і так пронизливо у неї < свиснув > свиснуло,
що аж Кудлан < схопивсь і> схопився й загарчав.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, N 1201, арк. 1—6)
з Польши прийде
Я не поляк. Зате ж <я> масон.
І як масон я <знаю й вірю> <вірю й знаю> знаю
й вірю...
Але чи слід плебеям тайну одкривать?
<та й> < бидло ж ось стоїть селянське *,
слухає > *
бидло ж ось селянське слуха.*
До речі: *
<я вже подав > <хочу> *
<я> нарешті я вже змінив свою фамілію*
<Куріпка> <Блюдолиз> із Блюдолиза*
на *
1 Напроти цього місця пізніше дописано: "хинський архіман-
дрит Гервасій".— Ред.
Шляхетний! *
< Рекомендуюсь: > *
це так мені зробить порадив *
монастирський обер-офіцер *.
Рекомендуюсь! — *
...рука трусилась, як переставляв карлючку,
а пуголовки очей
в білках, порослих жилками,
так солодко, так неприязно бігали.
І падала лупа на його шатну одіж,
мов сніг сухий...
Сковорода все ще стояв і дивився туди,
де 8 вівцями Гафійка зникла.
Вона про Генію < сказала? > щось знає?
І Генія десь тут? у цього гада, у масона,
<що зараз щось сказав таке> що оце про тайну щось
сказав?
О ні, це не причулось!
"Плебеям тайну одкривать".
Сковорода < обернувсь > відразу обернувся *.
Пан саме примастками з селянами балакав *.
1 уговорював їх, і улещав *,
аж поки не зірвавсь <із голосу> на сваркий тон і*
не почав грозить *
<бо> <ви на моїй землі, і ви втікачі! *
Я з вами> *
А одного (ей, пане, не дражнись) *
карлючкою у груди ткнув, щоб шапку скинув *.
Ей, пане, не дражнись! *
Сковорода загруз бровою.
Сковорода повернувсь.
<І мов> Мов сокиру,
очі в цього чорта устромив
<І
наступав>
І (сам не < знати > знаючи чому)
наступав,
<і> наступав,
як на ту жабу, наступав, що й роздушити гидко.
<Тьху, будь ти проклятий навіки! >
< Закричав біснуватий з сусідньої гори,
як Прометей.
І впав масон, і закричав,
рвонув>
Я бачу, ти промовен! *
<"Плебеям тайну одаривать?"?? *
Генію нащо ж ти взяв мою? *
Ануте, хлопці, його ззаду! > *
<Гафійку, Генію нащо ти мучиш? > <Гафійку, Генію
нащо ти *
взяв мою?> *
І впав масон. Шарпнулись коні:
карлючка <ж бач одскочила
і просто в підкову буланому черконула >
одскочила і просто в підкову < буланого >
буланому черконула.
Чергинькнув бусел на болоті
й, заливаючись реготом, заклекотів.
< Залопотіло >
<Селяне швидше за торбинки і пішли! >
<Масоп оддзяпив смішно рота
і рачки до карети поліз > <і рачки поліз до карети > 1
Закричав біснуватий з сусідньої гори,
як Прометей!
Чи ж довго ще його будуть держать і мучить,
<і мучить? чи довго? > чи довго? <Отут на горі>
<Прокля'! Цара'! Тира'!> Прокля! цара! Чи довго?
І цей клекіт і крик,
<цей сміх селян >
і ці селяне, що, < перегинаючись удвоє, аж падали >
присідаючи, валилися од сміху;
<й> і ці женці під нагаями;
<і в придолинку гостроверхий каптур Досифея; — >
і брезклий пан, якого машталір підсаджував в карету,— *
усе це було таке < болюче, > < нерозв'язане > дике,
таке заплутане, неяспе,
<що й сам Сковорода >
що й сам Сковорода
зареготав, завив,
схопив за заднії два колеса
1 Напроти цього місця па берегах рукопису дописано, а потім
викреслено:
"Якую Генію?
челядк[у?]" —Ред.
і, струсонувши < разів два> разів два каретою із паном,
<він> так її на землю посадив,
<що поодлітала позолота
і все барокко обсипалось... >
що аж позлітали < золоті герби > < герби > золоті герби
і все барокко розкотилось...
— <Ану поганяй! > Ану лиш поганяй! *
їдь, будь ти проклятий навіки!
Як курява вляглася —
селяне вже <булп далеко, > були <за повороткою >
і ні до кого було < проговорить > промовить,
< розговорити біль> Чи, може, крикнуть?
<Чи, може> Мо крикнуть, щоб вернулись? *
<Він їм багато б розказав. > *
<Селяне> *
< порадив їх> *
Він їх порадив би у світі *,
тісне життя розговорив *.
< Нехай побачать, хто віп б *,
і що він з ними разом > * 1
Але ні *.
Молодший ціпок до рота <і загув > *
і озирнувся на Сковороду *,
а інші засміялись *.
< Зірвавсь [нерозб.] побіг кудись > *
<Куди — і не знав> *
І не знать було: чи то з подякою всміхались, як свойому *,
чи все ще за пана його вважали *.
< (Гафійка, Генія, плебеї...)
Почув: > <на силах падає > < немов на силах падає >
Обперся рукою об хрест.
<І руки> Руки сами звелись на хресторам'я.
І так стояв,
мов розіп'ятий.
<На панському хресті,
на брезклому.
Та зараз же очутивсь,
струснув із себе щось гидке
і полем сам собі пішов, пішов...