Або вмре... От візьме зараз і вмре. Хай ховають! Хай плачуть. Тоді побиватимуться, що були з ним несправедливі, та буде вже пізно. Нехай! Юра лежатиме собі у трупі, і довкола буде рясно-рясно квітів. І бузок, і троянди, і айстри. Всі плакатимуть, а він лежатиме собі... лежатиме собі... собі... мертвий...
Ні, вмирати, звісно, не було потреби. Так хотілося ще пожити. Юра просто одягнеться зараз і втече з дому назовсім. І житиме собі один. Як Робінзон. На невідомому острові. У Великому або, ще краще, в Тихому океані. Він збудує собі з уламків корабля ранчо, ні — гасієнду, пі — бунгало, ні — просто вігвам, і житиме сам, навіть без П'ятниці.
Як добре було б бути Робінзоном!
На цьому Юра мало не засинає. Та голова, впавши на груди, немов підхоплюється сама. Юру збуджує раптова тиша. Двері за Бржонковськими хряпнули. Мама з батьком повернулися до їдальні. У передпокої і коридорі запала тиша і пітьма. Що ж його тепер робити? Юра зводиться і визирає з-за своїх барикад. Все спокійно і гаразд. Тільки страшно смердить гасом. Юра випростовується і стає перед вікном. Господи! Таж він весь, чисто весь залився гасом! Прокляті бідони течуть. Новий братів гімназичний костюм, позичений Юрі на маскарад! Юрі аж стає страшно. Значить, і костюм зіпсовано теж? Може, спробувати вимити спиртом?
Власне — горілкою?
Юра схоплюється і з-за другої зимової рами дістає Іванову пляшку з горілкою.
Ні, то ж треба бензином, а не спиртом.
Юра сідає на горішньому східці і кладе голову між долоні. Що ж його робити? Юзека побито, пальто порізано, і братів костюмчик зіпсовано... Так, так, все це так і було. І повернути так, щоб цього не було, вже неможливо. Це вже трапилося. Це непоправне. Непоправне!
Сльози зпову лоскочуть Юру по щоках. Яке горе! Яка безвихідь! Що ж його робити?
[1] Суфражистки — учасниці жіночого руху в Англії і Америці, які вимагали рівноправності жінок.