От був ключ і зник. Таємничо й нерозгадано. Був і нема. Ніби випарувався, як роса на сонці. Не втонув, не заритий у землю чи в сніг, зник — і все.
— Сублімація,— надягаючи окуляри, спокійно пояснив учорашній доцент.
— Сублі... Як ви сказали, товаришу майор?
— Сублімація. Перехід твердого тіла одразу в газовий стан, минаючи рідинний.
— І сталь теж може — отак? .
— І сталь. Від вибуху. Цілі острови стають хмарами газів од несподіваних вулканних вибухів. Ви повинні знати, що від вибуху тротилової шашки розвивається потужність більша, ніж од Дніпро ге су. Щоправда, в мікромільйонні частки, секунди, але ж розвивається.
— Товаришу майор, ніякого вибуху не було!
— Я й не вимагаю від вас вибуху. Ви спитали — я пояснив.
Осениця подякував і тихенько відсунувся від багато-мудрого майора.
Ніч він не спав, але це не помогло. Ключ не знаходився, хоч спи, хоч не спи.
Вранці він всіляко викручувався, щоб не потрапити на очі капітанові, дочекався, поки той погримів своєю полуторкою до далеких штабів, і мерщій подався до знайомого сержанта — начальника складу боєприпасів.
— Виручай,— попросив сержанта Осениця.
Сержант, у валянках, в новенькому кожушку, в офіцер-
ській вушанці, хитро позирнув на писаря, примружив око,
подумав, прикинув, чи пригодиться той коли-небудь чи ні,
тоді благодушно сказав: .
— Взаємовиручка в бою — головне діло} Що треба? Осениця став загинати пальці: дві толові шашки, десяток зривачів, метрів зо два дистанційного шнура, моток бікфор-дового.
— Пиши розписку!
Осениця міг написати не тільки сержантові, а й самому дияволові!
По дорозі завернув до Усманова, випросив ножа. Приніс свій скарб до штабу, розіклав на столі, став ворожити над вибухівкою. Досвід мав чималий. Міг розрахувати величину заряду за формулою Борескова 1 (от би подивувався капітан Єрмошкін!) і просто на око, керуючись відчуттям. Пішов до сейфа, оглянув його дверцята, стінки, повернувся до стола, став стругати толові шашки, нарізаючи з них "локшини". Тоді з толової локшини зробив "гірлянду", скріпивши все дистанційним шнуром і прикрасивши зривачами, навісив "гірлянду" на дверцята сейфа так, щоб вона лягла в щілину між дверцятами і корпусом, завдяки чому вибух матиме кумулятивну дію, приєднав бікфордів шнур, вивів його за двері, трохи помилувався досконалістю своєї роботи і став шукати сірники.
Перед тим повідчиняв вікна, щоб полегшити дію вибухової хвилі, двері теж розчинив навстіж, вартовому біля штабу спокійно сказав:
— Ти б міг збігати в харчоблок? Віднести Усманову оцей ніж.
— А пост?
— Вважай, що я постою за тебе.
1 Боресков — російський мінер XIX ст., формулою якого для розрахунку величини зарядів користуються в підривних роботах ще й досі.
Вартовий знав: пост залишати не можна. Але знав він і те, що коли щось понесе Усманову, то повар віддячить як не кашею, то хоч супом. А що солдатові треба?
— Не обдуриш? — сторожко роззираючись, спитав вартовий.
— Слово!
— Ну, держи гвинтівку, а я побіг.
Осениця не став ждати, поки затихне тупотіння його чобіт, схилився над кінцем бікфордового шнура і запалив сірник. Вогник побіг по шнуру, мов сонячний зайчик.
Осениця завбачливо став за товсту березу, повільно лічив: "Десять, дев'ять, вісім, сім..." Рвонуло так, як він і сподівався, не занадто гучно, але з достатньою силою. Принаймні вороння й сороки в березах сполошилися і спантеличилися, а вартовий, так і не встигнувши поласувати усмановським супом, прилетів до штабу захеканий і переляканий.
— Що? — ще здалеку кричав він.— Ти що тут? Хто це? Диверсанти? Бомбьожка!
— Тримай гвинтаря, зараз підемо дивитися, що воно там і як,— спокійно зустрів його Осениця і повів за собою до повної диму кімнати.
Сейф сургучно темнів у брудному димі, товсті дверцята, мов одрізані бритвою, лежали на підлозі, Осениця відважно ступнув ближче, засунув руку в нутро сталевого сховища і дістав звідти цілісінький пакет з п'ятьма незачепленими червоними печатями.
— Бачив? — спитав вартового.
Той мовчки задкував, ніби від нечистої сили, але задкування те пояснювалося не переляком або надмірним захватом чародійництвом Осениці, а тим, що знадвору почулися сердиті кроки, які могли належати тут тільки одному чоловікові: капітанові Єрмошкіну.
Капітан увійшов, поглянув на погром, все зрозумів без пояснень, Осеницю, який кинувся до нього з пакетом, мовчки відтрутив рукою, наблизився до сейфа, довго нахиляв голову то в один бік, то в другий. Тоді різко кинув:
— Хто?
— Товаришу капітан, дозвольте вручити пакет! — випалив Осениця.
— Я питаю — хто готував вибух?
— Я, товаришу капітан.
— Розраховував хто?
— Я, товаришу капітан.
— Ви?
— Я, товаришу капітан.
— Давайте пакет! *?
Осениця віддав пакет, і в душі в нього задзвеніло щось таке радісне, як поезія. Забувши про все на світі, він нахабно попросив:
— Дозвольте закурити, товаришу капітан?
— Куріть,— промимрив той, розриваючи цупку обгортку пакета і відходячи до вікна, де було світліше.
Осениця сягнув до кишені за махоркою, але махорки не знайшов. Не було її і в другій кишені. А він же пам'ятав, що ще зранку була. Курив перед тим, як піти по вибухівку. І курив свою махорку. Не просив ні в кого. Ну, потім ніколи було, забув про все на світі, але ж перед тим...
Осениця вивернув одну кишеню, другу. В куточку правої шов розійшовся, утворилася дірка. Дірка — то й дірка. Знайдено махру там, куди вона просипалася. Осениця розірвав шов так, щоб у дірку пролізла рука, став нишпорити в полі бушлата, добрався до махорчаних цурупалків, і тут пальці його наткнулися на щось холодне й тверде.
Осениця глянув на капітана. Той уже прочитав папір з пакета (не було чого й читати!), складав його недбало. Треба б підождати, поки капітан піде, а вже тоді... Але якась темна сила штовхала Осеницю до дій необачливих і небезпечних, його пальці вхопили оте холодне й тверде, рука висмикнулася з кишені, на долоні в писаря блиснув сталевий ключ од сейфа.
— Товаришу капітан,— розгублено прошепотів Осениця.— Ключ! В кишені дірка, провалився в полу, а я...
Від Єрмошкіна можна було сподіватися будь-чого: розжалування з писарів, гауптвахти, трибуналу. Від такого ні порятунку, ні пощади.
І він справді посунув на Осеницю, весь перекривлений од зневаги, гніву й немилосердності.
— Ви! — вичавив крізь зуби.— Морочили мені голову! Тичина, Маяковський, Вєра Інбер! Призначаю вас старшим інструктором підривної справи! Ясно? Повторіть наказ!
— Єсть бути старшим інструктором підривної справи! — клацнув закаблуками Осениця.
Не міг тільки збагнути, до чого тут Віра Інбер. Може, вона улюблена поетеса капітана Єрмошкіна?
З енциклопедії "Великая Отечественная война" (стаття "Рельсовая война", стор. 608.).
З 3 серпня до 15 вересня 1943 р. радянські партизани на окупованій території РРФСР, БРСР і УРСР для надання допомоги Радянській Армії в довершенні розгрому німецько-фашистських військ в Курській битві і розвитку загального наступу провели велику операцію. За першу ніч операції було підірвано 42 тисячі рейок, В діях, що розгорнулися на величезному просторі — тисяча кілометрів уздовж і 750 кілометрів у глибину фронту, брало участь близько 100 тисяч партизанів. Протягом усієї операції підірвано близько 215 тис. рейок, пущено під укіс багато ешелонів (тільки білоруськими партизанами — 836 ешелонів і 3 бронепоїзди), підірвано мости, станційні споруди. На деяких залізницях рух був затриманий, а магістралі Могильов — Кричів, Полоцьк — Двінськ, Могильов — Жлобін не діяли цілий серпень.
Де ти, Осенице? — хотілося тоді гукнути через фронти, бої й відстані. Та хіба тільки тоді?