Мабуть, давненько вже не їв, скучив?
Макар Макарович. А^скучив, скучив, що й казать. Тільки ти наперед попа поклич, хочу висповідатись. Ну та що робитимеш? Будем обідать. А у вас тут межиусобиці? Га? Антося обижаете?
Морочинська. Його обидиш! Сідай, сідай, серце... От сюди...
Макар Макарович (сідаючи). А що, сестро, як ти гадаєш? От я тобі маленьку загадку дам. Що краще: чи деге-нератка-інститутка "благородної" дворянської крові, чи здорова духом і тілом дівчина з народу? Ану, розгадай. А я тим часом "свининки" собі покладу. Ну?
Морочинська. Так. Я так і знала. Чуло моє серце, що дурно ти їдеш. Значить, ти вже за адвоката у племіннич-ка? Ну, давайте краще обідать. А того, Антосю, не буде. Хоч ти тут всіх дядьків своїх склич, хоч ріжте мене живою., а того не буде. Помру я, тоді хоч усі побратайтеся з мужичкою. А я — дворянка і за стіл з мужичкою не сяду. А ту наречену сьогодні ж виправлю додому. Вона того й пішла сюди служить. Батько має до сотні десятин землі, а дітей у найми віддає... Знаємо, чого їй хочеться.
Антось. Ви не маєте, мамо, ніякого права так говорити про дівчину...
Морочинська. А, дай мені спокій з своїми правами. Надавалися вже тих правів мужикам, годі...
Макар Макарович. Один мій приятель усе просить мене, щоб я йому дав рекомендації до своїх родичів-по-міщиків робити у їх розкопки могил,— вишукує там всяку старовину. Чи не могла б ти часом дозволить йому приїхати до тебе? Йому б і копати не треба було, старовина з тебе так і випира зо всіх боків.
Морочинська (раптом начинав плакати). Не бачились два роки. Приїхав — кричить, не привітався, сердиться. Мухи йому. Тепер мужичку якусь...
Макар Макарович (ніяково, дратуючись). Ну, от, жіночі аргументи... Сльози... Чого, спитатися? Ну, чого? Маєш?
Морочинська. Сьогодні ж її вижену! (До Антося). Можеш туди ходить до неї. Ти на ці штуки майстер...
Антось. Мамаша, позвольте вам сказать...
Морочинська. Я вже знаю, до чого воно йдеться, знаю. Не дурно ж той собака виє день і ніч. Ой, бачу, що не дурно!..
Макар Макарович (дуже зацікавлено). А, так у вас тут є собаки-астрологи, що долю віщують? їй-богу, пошлю сюди приятеля свого, він тут чудесні старовинні штуки може одкопать.
Морочинська. Смійтеся, смійтеся, вчені. Бачили ми вже таких розумних. (До Антося). А ти ще молодий з матері сміятись. Чом ти не сміявся, як я тебе виходжувала, як слабий був? Тоді: "мамо"?
Входить Степан Макарович. Засапаний, говорить роздратовано:
— Мужичва подла! Ніяк не привчу до якоїсь системи, до дисципліни. Порядок — то їх лютий ворог. Ху-ху! (До Моро-чинської). Дав рощот Климові. Івга одходить.
Морочинська (вражено). Яка Івга? Степан Макарович. Та яка ж? Наша... Морочинська. Та як? Сьогодні? Зараз? Степан Макарович. Сьогодні, зараз. А н т о с ь. Бачите, мамо: трошки помилились? А дівчину образили... Так раз у раз... Е, що говорить!
Входить ї в г а, одягнена. Потупивши очі, підходить до Морочинської й тихо
говорить:
— Простіть, пані. Тато велять додому йти. Я вже йду. Там за мене поки що Пріська буде.
Морочинська. Та чого ж так зразу? Чого тобі? Що тобі такого зробили тут? Обидив хто? Івга. Ні, спасибі, не обидили... Морочинська. Ну так чого ж ти?
Ївга мовчить, уклоняється усім, тихо говорить "прощайте" й виходить.
А н т о с ь (різко підводиться). "Чого", "чого"! Образили дівчину та й "чого".
Морочинська, видно, трохи змішана, стискує плечима.
Степан Макарович. Ну, чого там, обідать. Знов на десять минут пізніше обідаємо. Сідай, Антоне. Годі. А ти, Гаврусь?
Г а в р у с ь (увесь час намірявся сказати вірші; тепер рішуче підходить до Макара Макаровича, починає). Дядюшка! Позвольте вам принести наш привіт. (Мне папір і хоче читать ).
Макар Макарович. Що це? Вірші, може, не дай біг?
Морочинська. А, Гаврусю, дай-но спокій з своїми віршами, найшов час! Сідай краще обідать.
Гаврусь (обурено). Ну, це, мамо, некультурно... і просто не... цивілізовано!! (Повертається й швидко виходить з хати).
Морочинська (до Макара Макаровича). От тобі ваша культура! Гарно? (До Антося). Сідай обідать, годі там. А н т о с ь. Не хочу!
Круто повертається й теж виходить. Завіса
ДІЯ ДРУГА
На задньому плані — хата й подвір'я Клима. Передній кін — вулиця. Тин, ворота, перелаз. Вечір.
Біля воріт стоять: Ївга, Панас, Явдошка й Семен, спокійний, добродушний, навіть флегматичний парубок. Всі часто подивляються в один бік, когось ждучи.
Панас( Семенові). Та боже тебе борони говорить, що я казав. Чуєш? А то проженуть враз, гляди!
Семен (крутячи головою). Ну, історія. Як же ти тепер, Панасе? Га?
Панас. Я? Ого! Я знайду собі раду. Правда, їсю? (Підморгує). Та що! Та ти знаєш, що він вигадує? Скажу, Івго, страшно кортить. Знаєш, що він примудровує? "Як поженимось, каже, так я тебе вчителькою заделаю". Ну? (Од душі регоче).
Семен (здивовано). Та бре?
Панас. Щоб я пропав! От так учителька буде, ге-ге-ге. Ісько, а чого вчитимеш, га?
Ївга. Та тихо, сказився, чи що?
Панас. Нема нікого. Та, каже, спродаю землю, а на ті гроші настрою шкіл, та й будемо учить дітей. Та не тільки дітей, а й усяких, і старих. Он куди наша їська пішла! А що?
Семен. Хороший чоловік, видно.
Панас. Хто? Антось? Дурак, і все. Я б, маючи його часть... та я б такого настроїв, що держись. Вся земля на весь в'єзд була б моя. "Хороший"! Жирує, стерво, не зна, куди гроші дівать. Ну, скажи на милість, бере дівку та за книжки й на учительку задєлувать. Сказитись треба.
Семен. Е, не скажи, брат. Я он служив у інженера, дак бачив тих баришеньок з образуванням. Очирувательні дівчата. Єсть такі, що й за нашого брата стоять, верно.
Панас. Е, стоять... А ти, ївго, знаєш що: таки прибав трохи. Побий мене бог, мало! Ти ж сама подумай...
Ївга (раптом дратуючись). Е, Панасе, іди ти к чортам собачим! Знаєш? Хочеш діло робить, то роби. А чого крутиш? "Мало"...
П а н а с. Та хто крутить? Сама ти крутиш, стерво! Диви! Хто казав, що двісті рублів до весілля і двісті по весіллі? Ще й перекривляється. От візьму та й докажу твоєму розумнику, яка ти чесна, і будеш знать. Кривиться! Не кривилась, як бігала до мене в стайню. Двєсті рублей давай! От і все! Подумаєш, яка дешева. І собакою їй вий, і того дурня підговорюй, і... Вона раптом буде собі паньою жити, а ти... Не согласен.
Ївга. Не согласен, не треба. Можеш іти до його доказувать, боюсь я тебе. Іди хоч зараз. Іди. П а н а с. Та й піду.
Ївга. То йди, чого ж стоїш? Іди. Тільки знай, що завтра ж з економії полетиш. Чи повірить він тобі, а полетіть — полетиш, серце. Він йому повірить! Дурний ти, і дурний піп тебе хрестив.
Панас. Та ти вмієш чоловіка обійти. Звєсна.
Ївга. Та вмію чи ні — то мій клопіт, а ти не крути.
Якийсь час усі мовчать.
Панас (примушено сміючись). Ну, дурненька! Я пожартував. Хай буде так. Не сєрчай...
Ївга. Та мені чого сєрчать? Про мене! Тільки ж...
Я в д о ш к а (яка весь час прудко подивляється на всіх, наче жадно ловить кожне слово, до Панаса скоромовкою). А ти чого хвалився коло церкви, що схочеш, то можеш вивернуть ївгу, як рукавицю? Га?
П а н а с. А тебе не б'ють, не дриґай ногами. Знаєш зась?
Я в д о ш к а. Овва!
Ївга. Цить, Явдохо. Хай собі говорить. (До Семена). Так ти, Семене, не дуже ж, чуєш? А злегенька. Мовляв, так і так, не можна наших дівчат зводити. Ні битись, ні сваритись, а так...
Семен (добродушно). Я понімаю: полякать. Це як я служив у інженера... Так він, сукин кот, знаєте, унадився за своєю горнишною, служанкою, виходить. Прямо біда! А вона там з другим любилася. Дак просила мене: "Здєлай, каже, пожалуста, йому що-небудь, щоб одчепився". Дак я що? Зачим битись? Я взяв ще одного парнішку та й засіли в сінях. Там, значить, де він мусить до неї йти. Ну, як тільки він до її дверей, а ми — хить! — та й накрили його моїм сіряком. Та січас один за ноги, другий за руки, обкрутили, та й понесли. Легенький був. І такий хороший собі чоловік, ласкавий. Ну, понесли. Винесли. Винесли на гору — крута така там була гора! — та й витрусили з сіряка вниз. Покотився, сукин син, з гори, як гарбуз... (Добродушно сміється). Єй-єй! З тої пори ніколи вже не чіплявся. Биться не нада, зачим?
ї в г а. Е, ні, і так не треба! Ви йому тільки так, словами... От, мовляв, що славу пускає на дівчину. Дівчина чесна, хтось би посватав, так тепер уже не може. От так якось...
С е м е н. Я понімаю: пристидить. Зачим строго? Панич — хороший чоловік, тут що не кажи. І простого народу не цурається, помогти коли, так перший чоловік. З хлопцями співати ходить, чого більше? Биться з таким чоловіком — гріх просто. Я по-городському з ним поговорю, по-благород-ному. Ти вже не бійся, жив між ними, то вже знаю, як і що сказать. Наслухався. Поговорю так, що...
З хати виходить Клим",гукає:
— Івго!
Івга. Чого? Зараз.
Клим (підходячи). А, це хлопці... Балакаєте? А, то балакайте, балакайте. Драстуйте.
Панас. Драстуйте, дядьку Климе. Ось дочку вашу сватаєм, ха-ха-ха!
Клим. Хе-хе-хе! Ну що ж, сватайте з богом, сватайте. Аби, мовляв, той... сваталось. (До ївги). Не було ще?
Івга. Та ні, ще. Сидіть собі в хаті, чого ходите. От ще, їй-богу, наче з маленькою!
Клим. Мовчи, дурна. Ти проживи з моє, та й сердься. З "маленькою"! Щастя — як птиця, випустив — не піймаєш. Лови його в десять рук.
Панас (поважно). А що ж, дядько Клим правду кажуть
Клим. А так! Ти поживи на світі. Що ти знаєш? Так думаєш, воно тобі так і сяде на плечі? Еге ж! Розум у тебе дівко, жіночий. Що ти знаєш? Миски, кочерги... От ти собі тільки й думаєш, як націлуватись з ним, як би в садок вибігти до нього. А що з того буде, те тобі й не в голові. А все село знає. "Панич, панич"... А панич що? Панич паничем. А коли по закону, так і панич тобі рівний. Закон всіх рівняє. Зв'яжи законом, і не розрубати сокирою. А так! От ти за горнишну була, а поступай по закону, будеш з паничами ручкаться. І нікого не бійся. А хто проти закону йде, той байстрюків водить, як-от та сама Килинка, що бігала до панича. От воно як!
Івга. Ой, тату, аж у печінках мені сидять ваші балачки. Чула вже сто раз. Ідіть у хату, бо прийде, а ви тут. Як треба буде — Явдошка скаже вам. Ідіть.
Клим. Та йду, йду. А хлопці ж уже... той... Уже говорила з хлопцями?
Панас. Уже, дядьку! Всю машинерію знаємо. Не бійтеся, могорич будете ставить!
К л и м.