У селі Вотилівка нема в продажу чаю, оцту.
— Так дайте ж хоч горілки! Вип'ю з горя сто грам!
— Нема!
По багатьох крамницях Лисянського району нема в продажу гасу.
А тим часом на 1 серпня на складах Лисянської райспоживспілки із цього краму, крім голови райспоживспілки тов. Шульги, було скла для вікон 300 ящиків, лампового скла № 7 і № 10—1.900 штук, оцту — 600 пляшок, вина різного — 612 пляшок, цигарок різних більш як 300 тисяч штук, лопат різних 500 штук, зубного порошку 1000 коробок, пасти зубної 40 десятків, чайників заварних 500 штук, гуталіну 5 тисяч коробок, сосок — 800 штук, ґнотів для ламп 4 тисячі і т. д.
Оперативність, як бачите, у Лисянської райспоживспілки точнісінько така сама, як у Омелька з "Мартина Борулі":
— Якби ж чоловік крила мав? А то поки встанеш, поки дійдеш…
…А чого, власне, посміхається голова Маньківської райспоживспілки тов. В.?
В перевірених 18 торговельних підприємствах не було фасованої солі, а в крамниці № 4 Соколівського ССТ взагалі не було ніякої солі…
По багатьох сільських крамницях нема кави, нема чаю, зубного порошку, цигарок, махорки, вина, горілки.
Голова Бабанської райспоживспілки тов. П. махає рукою.
— Та що там говорити: та я й виділеного мені гасу не вибираю, хоч у Бабанській, Доброводській, Вишнепільській, Оксанинській, Сушківській, Легедзинській та по інших крамницях гасу нема! Нема, та й уже!
— А чим же вечорами народ світить?
— Очима! Гарячі в його очі! Особливо в парубків та дівчат! А старі хай спати лягають!
Голова Шполянського радгоспробкоопу тов. С. зрадів:
— А я гадав, що тільки по моїх крамницях нема гасу та солі. А воно я неодинокий, слава тобі господи!
— А чим же ви торгуєте? — запитали ми працівників прилавка по цих крамницях.
— Витрішками!
"Не так, як в Одесі,— подумали ми. — В Одесі, там справа інша".
— Дайте мені склянку води!
— Вам із сиропом чи без сиропа?
— Ні, мені без сиропа!
— А без якого вам сиропа?
Оце обслуга! Це вам не витрішки!
ВОВК ЧИ СОБАКА
Група мисливців с. Октябрського Добропільського району Сталінської області — Дан, Барвинський, Бодрий, Соболь та Калашник — 20 жовтня 1953 року облавою вбили двох вовчиць. Не вовків, а вовчиць. Шкури надіслали у Добропільську контору райзаготживсировини. Завскладом Роберт понюхав вовчі шкури.
— Собаки! — каже.
— Як собаки, коли це вовки, та ще й вовчиці? — запротестували мисливці.
— Собаки! Отакий і в мене колись собака був, — каже Роберт. — Сірий! Гавкав! Ви мене не піддурите: я на собаках собаку з'їв!
Послали шкури в Харків, на базу, — Польова вулиця, № 87.
З Харкова надійшов акт:
— Вовки! Два! Кавказькі!
Та то дідько з ними, що вони кавказькі, а от, чи самці вони, чи самиці, ніяк мисливці цього не доб'ються, а від цього залежить винагорода: за самицю належить більша премія.
Ну що порадити товаришам мисливцям?
Понашому, слід скласти такого акта:
— Я націлився, а вона в цей момент пудрилась!
Може, тоді харківські спеціалісти повірять, що таки справді була вовчиця.
А Роберта треба навчити, як одрізняти вовка від собаки.
Скажіть йому, що собака гавкає і що його звуть Шарик, а вовк виє і звуть його навпаки — Вовчикбратик.
ВСУЄ ЗАКОНИ ПИСАТИ…
У Вільховатці на Харківщині будують школусемилітку за типовим проектом.
Школа мала бути збудована до 25 серпня 1953 року.
10 грудня 1953 року обласна інспекція Державного архітектурнобудівельного контролю відмовилася скликати державну комісію для приймання школи в експлуатацію, бо багато було ще недоробок.
Місцеві районні організації екнули:
— Е! Що нам державний контроль! Займай школу! Учись, хлопці!
І вчаться хлопці в недоробленому вогкому, з несправним опаленням будинку.
Актом від 10 грудня 1953 року констатовано багато відхилень од проекту, а саме: у квартирі директора замість санвузла збудовано кладовку; при кімнаті техперсоналу не збудовано тамбура й кладовки; у кімнаті техперсоналу нема кухні; у самій школі замість санвузла збудували класну кімнату…
І т. д. … І т. ін. …
Взагалі, коли прочитаєш того акта, виходить, що школу будували не за типовим проектом, а за типовим відхиленням від проекту.
І дивно робиться: навіщо ж тоді проекти?
Може, спеціально для того, щоб їх ігнорувати?
Так тоді взагалі краще будувати на "шалайбалай", а воно, може, візьме та й "получиться", як у проекті.
Школу будував Харківський обласний трест № 2 Міністерства житловоцивільного будівництва УРСР, з чим ми його й вітаємо.
КОНТОРА ПИШЕ…
На підставі постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП України від 20 серпня 1953 року "Про заходи для поліпшення постачання молока дітям раннього віку по містах та промислових центрах України" Міністерства сільського господарства, охорони здоров'я та легкої й харчової промисловості в жовтні 1953 року затвердили тимчасову інструкцію по відбору молочних ферм у колгоспах та в радгоспах для цієї справи і санітарні правила по одержанню молока на таких фермах.
Керуючись цією інструкцією, обласні управління сільського господарства в Києві, Харкові і т. д. обслідували й одібрали ферми для постачання молочним кухням молока.
Ясно?
Ясно!
Але як же, щоб при такій нагоді "контора" та не записала…
Ну, і з'явився так званий "санітарний паспорт молочної ферми" аж на 63 артикули та ще й з двома підартикулами, заступником міністра охорони здоров'я УРСР т. Б. затверджений.
Чого тільки нема в тому "санітарному паспорті"!..
…11. Як часто вивозиться гній…
…13. Відстань гноєсховища від ферми…
…17. Убиральня є, нема; двері в ній є, нема (підкреслити).
…31. Чи є рукомийник…
…32. Чи миє доярка руки перед доїнням…
…37. Чи миються дійниці…
Майте на увазі, що це паспорт для ферми, що п вже комісія одібрала для постачання дітям молока.
Невжетаки автори паспорта припускають, що в нас є молочні ферми, де не миються дійниці, де доярки не миють руки?
А найсерйозніше в тому паспорті запитання… …29. Чи підв'язується корові хвоста: так, ні (підкреслити).
А що робити в таких випадках: хвоста корові прив'язали, а вона, гемонська, взяла та й висмикнула?
Прооопало молоко! Та ще коли на фермі електродоїння!
…Люблять у деяких наших "конторах" пописати, ой же ж і люблять!
АЖ ПАЛЬЦІ ЗНАТИ!
Як їхати з Чигирина (це Черкащина) на Олександрію (це вже Кіровоградщина), так зразу за Чигирином буде хороше село Галаганівка, а за Галаганівкою буде теж хороше село Стецівка. Галаганівку ви проїдете, а до Стецівки на цей раз не доїздіть, а біля містечка повертайте ліворуч на дорогу, що веде в село Бітове.
Доріжка там благенька, проте проїхати можна.
Так ви будете їхати, їхати та й доїдете до річки Тясмина.
Власне, як по совісті сказати, то там Тясмин уже не річка, а широченький рівчак, шлюзом перетятий.
А чого воно, запитаєте ви, з хорошої річки Тясмина зроблено рівчак?
Пояснити це ми не можемо, бо не знаємо. Подейкують, що з річки значно легше зробити рівчак, ніж з рівчака річку.
А шлюз, запитаєте ви, навіщо? Та й не один, кажуть, шлюз, а цілих три, чи що?
Теж достеменно нам не відомо. Дехто каже, щоб вода з Тясмина тим рівчаком зовсім не витекла у білий світ, а дехто, которі сердитіші, ті пояснюють:
— То вони риби з Дніпра в Тясмин не пускають! Ну, одне слово, гідромеліорація…
Гідромеліорація, звичайно, річ дуже корисна. Головне в тому — як вона здійснюється.
Спробуйте, наприклад, подивитися на роботу, — коли це можна назвати роботою, — Кіровоградського обласного меліоводбуду, де начальником т. С, а головним інженером т. М.
Ще як під'їздите ви до того, — ну вже, хай буде! — Тясмина, вас вражає величенька, так гектарів на шістдесят, ділянка землі, де стирчить убоге бадилля рідкуватої махорки, щось таке ніби виприндилося на капусту, похнюпилися сухопечальні кущі помідорів, а на величенькому шматі землі повипиналися із землі щурячі хвостики…
— Що воно таке? — дивуєтеся ви.
— То, звиняйте, наша цибуля! — скажуть вам.
А потім із тремтінням, сердитим тремтінням у голосі скажуть вам, що то і є ділянка поливної землі колгоспу імені Жданова (село Стецівка Чигиринського району Черкаської області), і розкажуть вам історію цієї поливної землі.
Печальну вам розкажуть історію!
Ні, вірніше, не печальну, а обурливу!
Ще в 1951 році Кіровоградський (тоді Чигирин належав до Кіровоградської області) меліоводбуд зобов'язався побудувати на Тясмині помпу, провести труби і т. п., щоб обводнювати оту саму земельну ділянку.
А колгосп імені Жданова зобов'язався заплатити Кіровоградському меліоводбуду 74.002 карбованці і, крім того, виконати, за договором, на 28.935 карбованців земляних робіт.
Колгосп імені Жданова свої зобов'язання виконав чесно: гроші заплатив, роботу зробив та ще й 12 кубометрів дощок позичив меліоводбудові.
Дошки, між іншим, у степу значно дорожчі, ніж меліоводбудове "їйбо, віддам!".
Що зробив Кіровоградський меліоводбуд?
Помпу сякутаку він поставив і труби сякітакі попрокладав…
— Ну! Раздва! Помпонули!
Воно води сьорбнуло, біля помпи бризнуло, обводнило виконробові робу і засюрчало не по трубах, а куди йому забажалося — на всі боки!
Пастушки були дуже задоволені: "хвонтан" у степу!
Четвертий рік плачуть сто з гаком тисяч колгоспних грошей, щороку колгоспники готують землю для обводнювання, сіють, садять, бо щороку Кіровоградський меліоводбуд обіцяє:
— Готуйтеся! На цей раз уже як поллється, як поллється, так тільки холоші підкочуйте та спідниці підтикайте!
Правда, кіровоградські меліоводбудівці приїздять, молотком по помпці цокають, труби ніби пригвинчують, цементом навкруги ляпають:
— Давай!
Воно тільки біля помпи: чвирк!
А тоді ще до керівництва колгоспу:
— Готове! Приймай! Підписуй акт! Та ще й з криком!
І так четвертий рік!
Сміються люди…
А воно зовсім не смішно!
Коли підрахувати, скільки це все колгоспові коштує, ой, як це не смішно!
Не кажучи вже про сто тисяч колгоспної готівки, скільки щороку вкладається праці, насіння і т. д.
Хто за це все відшкодує колгоспові імені Жданова?
Ми гадаємо, що все це підрахувати можна, і хто відшкодуватиме, прокуратура теж має змогу встановити…
А от хто відновить престиж обводнювального землеробства, вщерть скомпрометований у Чигирині такою "роботою" Кіровоградського меліоводбуду? Хто?
УДАЙБУДИ
Ви, мабуть, були на будівництві Каховської гідроелектростанції? Не були?
Коли не були, то в журналах та в газетах фото бачили? Правда, грандіозне будівництво?
Перемички, котловани, електрика, бетон, гудрон, веселий народ і веселі пісні… Каховка — на Дніпрі.
У сивий Дніпро вливається сивувата річка Сула, а вже Сула приймає в себе чудесну, тихомрійну, казковоколискову річку Удай, з очеретяноосоковими берегами, із задумливими над водою вербами…
А які були в Удаї щуки! А язі! А соми!
Як гнався, кажуть, віщий Олег за печенігами, підскочив до Удаю, а печеніги бігли лісом, і дуже, кажуть, прудко, так він, Олег, щоб перерізати їм шлях, кинувся на човнах по Удаю.