за фунт.
Камбала. Циклоп-риба, бо має одне око. Кругла риба, бо скидається на підситок. Смачна риба, як на вершковім маслі…
Морський кінь. Маленька, захарчована, миршава морська шкапинка, з закрученим хвостом, без гриви, з конячою мордою. Не ірже, не їсть вівса… На нім риби морські одна до одної в гості їздять…
Морська корова. Довгаста, з великою головою, з двома на тій голові рогами, буренька корівка. Не мукає, не доїться, не дрочиться й не водить телятка.
Краб. Зовсім не похожий на нашу щуку. Не похожий і на окуня, і на карася, і на лина. Навіть на верховодку не скидається… Дехто каже, що він трохи чи не брат у перших нашому ракові, але раз я вже поєднав із раком дельфіна, то єднати ще з ним і краба якось незручно. Вийде так, що ніби в морі самі раки. Щоправда, краб має шкаралущу, має клешні, живе під камінням, а все-таки він не рак, а краб… То таки — рак, а то таки — краб. Різниця велика… А щипається, потвора, сильно!
Риба-голка. Звичайнісінька циганська голка. Така, як у нас нею лантухи латають. Служить для того, що нею султанка або камбала собі панчохи та ліфчики зашивають, як одна до одної на весілля збираються…
Медуза… Морський холодець… Кругле, як мисочка, біле, дрижасте, слизьке, холодне й прозоре… Ну, гижки, й квит. Візьмеш у руки — тане. Не береш — не тане…
* * *
Літають над морем рибалки (птиці) й баклан. Рибалки — білясті, баклан — чорнявий. Ловлять рибу…
Приблизно оце точний науковий нарис Чорного моря на підставі класних спостережень…
Гори
Гори — штука висока… Це — взагалі…
Кримські гори — так само не низенькі, не маленькі й не коротенькі…
Отак, положим, як із моря на їх дивишся:
— Дрібниця! Далеко, кажете? Та де там далеко: от же, рукою дістати можна! Ото Ай-Петрі?! Високо, по-вашому? Та розженусь добре — і там!..
Можете не розганятись: повірте краще, що не близько…
На 25 верстов той Ай-Петрі од вас, — це ще як навпростець, а як крутитиметесь стежками, щоб до нього дістатися, то й прокрутитесь верстов із сорок…
Піддурюють гори, і здорово-таки нас, степовиків, піддурюють…
Як виїхати на човні на море так верстов на п'ятнадцять-двадцять од берега і подивиться на берег — так увижається, що купонька невеличка тих гір Кримських…
Що від Севастополя аж до Феодосії тягнуться?! Ну так що ж з того?! Та просто так би взяв — забрав на оберемок і поніс… Так ото їх здасться небагато. А воно сто верстов!
На сто верстов тягнуться із заходу на схід гори Кримські…
Тягнуться на цілих сто верстов і звуться скрізь Яйлою.
Обіймає та яйла берег Південний Кримський, не пускає на нього холодів та вітрів із півночі, і тепло на тому березі…
А зніміть яйлу, ізстружіть її якимось величезним рубанком, і не буде знаменитого Південного Кримського берега, і кипарисів не буде, і магнолій не буде, і лаврів не буде…
Рівно скрізь буде! Провідники зникнуть… І литимуть тоді дами отакі, як горіхи, сльози…
Не за провідниками (що ви, що ви?!) литимуть вони сльози, а за горами… Бо ж красиві гори! Могутні гори! Велетні гори! Як же за такими горами та не заплакать?!
* * *
Звідки взялися Кримські гори? Од бога!
В один із шести днів, коли бог творив світ, сотворив він і Кримські гори…
Геологи, народ невірний, намагаються довести, що Кримські гори постали поволі, протягом кількох геологічних періодів, і через одкладання глибоководних осадків (вапняків), і через землетруси й т. ін., й т. ін.
А княгиня Є. Горчакова (княгиня, а не якийсь там геолог!), лежачи на Сакській площадці, ясно й просто пише, дивлячись на гори:
И горит моё сердце любовью,
Взор усталый туманит слеза,
И хвалу всемогущему богу
С тайным трепетом шепчут уста.
А за що "с тайним трепетом шепчут уста"? Думаєте — даром?!
За те, що сотворив бог гори. Та не тільки гори, а й дачу, і виноградники, і слуг, і ренту…
І все це конкретне, таке, за що можна подержатись… А геологи що?! "Періоди"?! "Доби"?! І все це абстракція.
Бог! І більше ніхто не міг утворити такі прекрасні гори, як Кримські!.. І не сперечайтесь!
Кожна гора зокрема, а значить, і всі гори вкупі складаються з трьох частин: підошви, схилу й вершечка… Підошва — це те, що низько, схил — це трохи вище, а вершечок — це вже дуже високо…
Найтяжче на горах сходити на підошву… Дуже тяжко…
Туристи цим особливо пишаються.
— Був на Ай-Петрі!
— На вершечку чи на підошві?
— На підошві!
— От молодця! Ай да лицар!
А в "лицаря" ухмилка по самі уші: зійшов-таки… На схил значно легше. Особливо як згори, з вершечка… А на вершечок зовсім єрунда… Просто собі паличку в руку й ідеш…
І після того тижнів зо два на ліжку: переварюєш, так сказать, враження… Тихо лежиш, спокійно лежиш; не ворушиш ні ногами, ні руками… Таке обіймає вас "самопоглиблення" від пережитих та перебачених красот гірських…
Та воно й не дивно, бо вискочить з легкістю сарни на гору Бабуган, приміром, — це велике дає задоволення для людини. 1543 метри вгору — це, самі подумайте, трохи ж таки вище, ніж харківська Холодна гора. (Навіть як дивитися з Допру № 1)… А ви ж самі знаєте, що з Холодної гори, як увечері дивитися на місто, — дуже красиво… І далеко видко, і все видко… Особливо коли людина не п'яна і не боїться, що її роздягнуть…
А як же ж то воно, як з Бабугану, або з Чатир-Дагу, або з Ай-Петрі?!
* * *
На гірській підошві — дачі. На схилі — ліси. На вершечку — сніги. І літом сніги, і взимку сніги! А по схилу струмки гірські.
А в лісах — буйволи, дикі кози, "зелені".
"Зелені", положим, останніми часами вивелись… А то за Врангеля, кажуть, була їх у горах сила-силенна… "Підтримували" барона в його святім обов'язку відбудувати "єдину та неподільну Русь… Святу Русь!"
Найважливіше в горах для нас, грішних, — гірське повітря…
Його тут чимало. Воно не продається — просто так: бери й дихай, коли хочеш…
Вивозити тільки не дозволяється… Хоч дехто з туристів бере з собою з Чатир-Дагу чи з Бабугану клуночок з повітрям…
Повітря тут чисте, прозоре, легке, свіже…
Звичайно, коли йдете горами самі, без великої компанії, без кошиків з вареними яйцями та з сардинками, без тройного одеколону, без пудри "Колодерма" і порошку од поту… А як з оцим усім дертиметесь на Ай-Петрі — так все одно, що в Харкові на Сумській о 9 годині ввечері. Аж бук чхає!
* * *
Гори тут дуже лякливі! Назви в їх здебільше з "Ай" починаються:
Ай-Петрі, Ай-Микола, Ай-Тодор, Ай-Я і т. ін. І це, між іншим, заражає…
Дуже часто чуєте в компанії, що дереться на гори, вигуки:
— Ай, боже мій!
— Ай, матінко моя рідна! А то просто:
— Ой, держіть мене!
— Ой, рятуйте!
Там, де цар пішки ходили…
У Лівадії Їхнє Царське Величество пішки ходили… До Лівадії приїздили, а тут можна було й пройтись, навіть поверх тих моментів у вінценосному житті, коли взагалі "цар пішки ходять"…
Непогано в Лівадії…
Не дурак були їхнє імператорське величество, коли облюбували собі місце сіє…
І море, і гори, і троянди, і гліцинія, і кипариси, і лаври, і "вид на сюди", й "вид на туди".
Усе, можна сказать, — "волоссячко до волоссячка", — для того, щоб у свій час, миропомазавшись, можна було правити "возлюбленний народ наш"…
І палац воздвигли "любовію народною" нічого собі… Правильний палац…
І для себе було, і для "возлюбленної супруги нашої", їхнього імператорського величества, государині імператриці Олександри Федорівни…
І для діток наших, і для "його величества свити"…
Було де плодитися й розмножатися.
Дуже зручне місце для "случної" кампанії самої "августєйшої" й "камер-фрейлін" її.
І не дивуйтеся і не вилуплюйте ніколи очей, замислюючись над державною працею Грегуара Распутіна, бо при такій природі та при відповідних харчах, божій людині сибірського складу можна було "приумножать" увесь царствуючий дом до астрономічних чисел…
І не кашлять…
* * *
Лівадія у двох верстах од Ялти… На захід. Простяглася на нижньому схилі Могабі від соші, що йде з Севастополя до Ялти, аж до моря. Тут два палаци: старий (Олександра III) і новий. Парк, маєток, виноградники, служби й т. ін.
Великий палац збудовано 1910–1911 pp. на місці колишнього палацу Потоцького (колись Лівадія була власністю Потоцьких).
Має цей палац усередині 58 кімнат, а всіх приміщень (балконів, переходів) — 116. Домінує стиль ренесанс.
Проречисто. Напередодні "декадансу" — палац у стилі "ренесансу"!
Але палац цей (окремі його кімнати) має гетьчисто всі стилі, які були в світі… Від І до XX століття.
Всередині оброблений деревом під кольорові мармури й під метали! Оброблено напрочуд мистецьки!
Спілка деревообробників має з чого пишатися: уміють її члени робити… Хоч і для казна-кого, а зроблено добре.
Миколаїв, приміром, "діловий" кабінет… Під зелений мармур зроблено. Тут "працювали" вони.
Спальня — під білий мармур…
Царицина вітальня — стилізована іоніка, під жовтий мармур…
Це все верхній поверх.
Тут і Олексієві кімнати поруч "дядька" Дерев'янки, концертова зала (іоніка), вітальня царівен (італійська). В однім із коридорів — вікно італійське з живою чудовою картиною, що відбивається в повішеному проти його свічаді.
У нижнім поверсі — парадні покої.
Вестибюль римського стилю І століття. їдальня — ренесанс II століття, Флоренція. Чекальня — копія залу ради 500 у палаці дожів у Венеції, більярдна — каштанова, англійського стилю. Маленький дворик біля двірця — копія монастирського дворика в Італії (тип св. Марка у Флоренції).
Тут і молельня царицина (богомольні ж були) стилю московських церков XVI століття…
Взагалі — стилі. Стилі навіть там, де ніяка людина про стиль не думає, а так — аби скоріше, — так і там, кажуть, стилі!
А от прикраси на цих стилях так уже, можна сказати, "буза", як харківські "папіросники" кажуть…
Ікони! Ікони! Ікони!
І в головах ікони, і в ногах ікони, і скрізь ікони, і всюди ікони!
Тепер ті ікони, як коштовні, вивезено до московського музею, а позалишались тільки оті "кивоти" (чи як там вони звуться)…
Розкіш! Давить розкіш тая незвичну людину… І холодно в палаці…
Нема "духу живого"… Отого "духу затишного", що завжди його почуваєш в житлі.
Так і хочеться стать у "залі ради 500 у дворці дожів у Венеції", закласти два нецарствені пальці у нецарствений рот і… свиснуть!
І щоб посвист той переможно вдарив і по "ренесансу", і по "йоніці", і по "Флоренції", і по "стилю жакоб".
І щоб плигав од стін, підскакував, бивсь об пап'ємашеву стелю, пронизав маврітанські двори, вирвавсь в італійське вікно і Чорним морем, на барашкових хвилях — по всім світі покотом покотивсь:
— Нема! Царя нема! І не буде! Ф'ю-ю-ю!
* * *
А в парку магнолії, лаври, мирти, кедри, пінії, сосни, троянди…
Для царя пахли…
А тепер для нас пахнуть!
.