Зараз же після обіду комісія у такому складі: місцевий священик о. Микола, мій приятель Андрій, Власів шваґер Петро, який ще жив під ту пору, хоч і був дуже старий, і я – вирушили на Петрових санках до Очерету.
В Очереті царювала повна тиша. Оглянули дім. Зайшли також до таємничої комірчини Власа. Там були господарями тільки порох та павутиння. Я шукав за знахорською книжкою, але, крім посортованого зілля, засушених ягід і грибків та кількох флящин із поцвілою ріжнобарвною рідиною, нічого не знайшов. На всьому вже час поклав свою печать.
Ми пішли до млина. Така сама запущеність, як і в хаті. На горищі, на полудневій стороні за четвертою кроквою від сходу під собійкою видніла полова. Вона була збита в тверду купу й покрита мохом та цвіллю. Коли я простягнув руку до цієї купи – з-під собійки вилетіла перелякана сова і сіла під дахом на бантині. Полова була трохи тепла. Я розгорнув її і намацав якусь коробку. З великим зусиллям, зламавши при цьому якусь дощину, я витягнув коробку на денне світло.
Це була дерев'яна, майстерно вирізьблена касетка, яка замикалася. На диво, ключ стремів у замку. Ми відкрили касетку. Посередині лежала, тепер уже безвартісна, пачка паперових російських рублів. Вона була обв'язана жовтою шовковою стяжкою. Збоку на дні лежала маленька коробка від сірників. Там були золоті "п'ятьорки". Ми перерахували. Було 360 рублів паперовими грішми та 40 рублів золотом.
Ми переглянулися. Я подивився уважно на Петра. Петро мотнув потакуючи головою, і я передав касетку з грішми священикові. О. Микола перехрестився, та й каже:
– Влас і Галина переказували на церкву тільки гроші. Завдяки ж вам, – тут він звернувся до мене, – ми маємо можливість виконати їх останню волю. Нехай ця касетка залишиться для вас на спогад.
Я зиркнув на Петра.
– Авжеж, що так, – підтвердив Петро і також чомусь перехрестився.
Від такого подарунку годі було відмовлятись, і касетка перейшла на мою власність.
На цьому оглядини Очерету були закінчені.
VI
Минуло чотири роки. Про свою пригоду в Очереті я давно забув та й часу не мав на спогади. Одного вечора, коли вернувся з праці в школі, застав у себе на столі лист. Андрій запрошував на хрестини. Хвиля споминів про Очерет та трагічну долю його власників, особливо Галини, сколихнула мою душу. В той вечір я зненавидів війну.
Чудовий запашний місяць травень, особливо на Україні, з його прекрасними квітами, ніжною зеленню та співами соловейка п'янив мене. Я з великою насолодою їхав до Андрія на хрестини. Цілу дорогу я мріяв, і на душі було так солодко-тужно…
Вже й Очерет минули, а я все ще мріяв про гарне життя, і мені здавалося, що ще трохи – і світ зміниться і людські серця запалають безмежною любов'ю…
Дуже радісно зустрів мене Андрій. Чорноока Катруся знов обдарувала його двома гарненькими, як янголятами, дівчатками. Також близнюками. Андрій дуже тішився, і лисина його ще більше сяяла.
Був на хрестинах і о. Микола. Дуже зрадів, що мене бачить. О. Микола оповів, що Очерету вже й не пізнати. Тепер там господарює молодший син Петра і млин так само гарно працює, як це було за Власа. В Очереті вже більше не лякає.