Старий лірник хапається за трупа, щось шепоче зляканими устами. Як частину одірваної громом скелі від своїх берегів, проковтнула Случ свою несподівану жертву.
Ще крик лірника, останній і прощальний, ще одне жалібне іржання коней і все стихає в чорних хвилях ріки.
Кінчилось все…
Тиша, важка, як камінь, повільно налягає на ліси і поля.
На сході блідо-рожева смужка тихо ясніє і віщує недалеке сонце. Мовчки лежать навколо сиві тумани і чогось чекають.
м. Краснопіль (на Волині), 1917 р., 10 вересня.