Так от вам уривок з цього документу-оповідання: — "Трошка з ногами кинувся в гущу. — Залишіть бійку! Стріляти буду!
Були вже не люди — звірі. Нічого не чули. Трошка тричі вистрілив вгору. Не помагало. Ніякої уваги. — Хлопці, стріляй вгору! Пачками стріляли хлопці з самоохорони. Ніхто не чув. Живе м'ясо гадюкою звивалось, напруджувалось і розходилось в усі боки! Кость уп'явся комусь у горло. — Жив… Кохався… у… у… Насилу Трошка з хлопцями одірвав Костя од нього. — Що ти за чоловік, скажи мені?
— Землі мені дай… Дай пожити мені… Я хворий на землю…" І т. д., і т. п. Словом, "пришта", як каже в цьому ж таки конкурсовому оповіданні "енко". Але як на вашу думку: де це діється? Де це м'ясо розходиться в усі боки? (Ну й образ! Умри, "Просвіто" — краще не напишеш!) Так де це? Ніколи не вгадаєте, бо це діється в монастирі на "загальному зібранні". Та й де вам угадати, бо ж ви добре знаєте, що селянське "загальне зібрання" не тільки від пачки, але й од одного поганенького вистрілу розбіжиться. Такого "цинденту" Копистка не злякається, а Кость, їй-богу, буде тікати, що й штани загубить. Бачили ми, "олімпійці", такі "сторії": "пукне" хтось — і вже "загальне зібрання" корова язиком злизала. А потім: які це селяни вигукують таке мелодраматичне: "Я хворий на землю!" Чули ми: "хворий на голову", але це інша справа. І тому зовсім не дивно, що "енко" в своєму "конкурсному", вибачте за вираз, оповіданні зробив і монахів Рокамболями, хоч, може, й не знав, що це за птиця: "інтуїцією", як каже Сосюра. На жаль, ми не маємо більше можливості навести ще кілька "перлів" з цього оповідання, щоби запевнити "молоду" молодь, що ми нічого поганого не робимо для молодої літератури. Віримо, що вона вже з нами солідаризувалась. Бо ж подумайте, що робиться: графомани не тільки претендують на безоговорочне вміщення своїх творів в поважних журналах, але вже вимагають, щоб їхні твори було премійовано. Отже, й відціля спекуляція па довірливості молодняка. От чому вони оперують різними інсинуаціями і клянуться "червоною Просвітою". Воістину: таку безсоромність і таке нахабство можна чекати тільки від синів похабного "сатани" з "ультра-міщанської "бочки". Бо коли раніш "енки" робили наскоки на "беззахисних" літераторів, як-от Дорошкевич, то тепер вони вже лізуть на "олімпійців". Шкода тільки, що вони не розрахували своїх сил, не поцікавились силами "олімпу". Боїмось, щоб не пішов і сам "сатана" знов на свої задрипанки, висловлюючись фігурально й вульгарно, — з обвислим хвостом. А втім, знову: "sine ira et studio". He тому ж ми пишемо свою статтю, що нас цікавлять сіренькі "ці" та "енки" — нашу статтю призначено спеціально для "молодої" молоді, що їй ми з'ясовуємо суть нашого єдиного розходження: — Європа чи "Просвіта"? Отже, зрезюмуймо сказане нами і спробуймо зробити висновки.
Ніколи не було стільки можливостей для розвитку української пролетарської літератури і взагалі літератури, як тепер у нас, в республіці Комун.
Але й ніколи не було такої безшабашної свистопляски в тій же українській літературі, як за наших днів. Варто якомусь "енкові" одержати членського квитка від письменницької організації, як він уже вважає себе — в мистецькому розрізі — цілком непогрішним. А коли він називає свою річ "Нечаївська комуна" або "Біля тракторів", то такий твір віднині стає святою "плащаницею". Треба.мати багато громадської мужности, щоб кинути цю бездарну "Нечаївську комуну" в редакційного кошика; треба мати за собою солідний революційний стаж, щоб зробити критичний "двойний нельсон" такому творові. Бож подумайте: — "енко" червоний, "енко" зробився до того червоним, що навіть "одкрив Америку": революцію робили не деґенерати; до того "червоним", що навіть почав під прізвищем "ця" "комунізувати" маси в радянських часописах.
"Енка" не трож! Він тепер модним став.
І, звичайно, в "сатанинській" свистоплясці губиться справжня талановита молодь. Частина з неї, замість повчитись, підпадає під впливи "енків" і робиться "кваліфікованими письменниками", заполонюючи ринок червоною графоманією; частина, що її приголомшили і збили з пантелику "оригінальні" статті різних безграмотних "ців" та інших "енків", — сидить десь у закутку і вичікує. А в результаті "молода" молодь за кілька років не дала жадної путньої книжки, — це тепер, коли стільки можливостей, це тепер, коли йде доба відродження, коли ми стоїмо напередодні небувалого розквіту молодої літератури!
Отже висновки.
Перший:
— Треба негайно на настирливе запитання: Європи чи "Просвіта", відповісти: — "Європа".
Другий:
— "Молодій" молоді треба вчитись, вчитись і вчитись… Справжня мистецька молодь зі своїми творами не поспішає… "Молода" молодь мусить поважати художню літературу і знати, що звання художника чомусь зобов'язує, що заслужити його не так легко: для цього треба придбати багато життєвого досвіду і добре знати старе мистецтво.
Третій:
— Треба негайно "одшити" або принаймні поставити на своє місце різних писак, що, вміючи сяк-так зробити репортерську замітку, тикають свого носа в мистецтво й — більше того — намагаються керувати ним. Тоді ясно стане, що так зване масове мистецтво є продукт упертої роботи багатьох поколінь, а зовсім не червона халтура.
Четвертий:
— Треба вже знати, що перша фаланга (не ґенерація) пролетарських письменників виникла на переломі двох епох, в розпалі романтичної доби, коли вмирало старе суспільство і народжувалося нове. Отже, не "енкам" ("енки" на цьому тільки спекулюють), а справжньому молоднякові типи (і люди взагалі) наших творів не завжди будуть близькі. Але із цього не треба робити похабних висновків, а заглянути в своє нутро і чесно сказати:
— Так, його люди мені чужі. Але бачу я, що "олімпієць" не тільки любив революцію, але й любив пролетарське мистецтво. Полюблю ж і я його. Пройду і я той радісний путь помилок: бо тільки той не помиляється, хто живе "на шармачка".
П'ятий:
— Нове мистецтво утворюють робітники й селяни. Тільки з умовою: вони мусять бути інтелектуально розвиненими, талановитими, геніальними людьми. Хто цього не розуміє, той — дурень. А хто це розуміє і мовчить — той спекулянт.
Шостий, останній:
— Молодь мусить бути ще етично-чистоплотною.
Савченківщина не тільки шкодить молодій літературі, а й утворює ганебну свистопляску. Не треба розшифровувати псевдонімів тих авторів, що цього не хочуть. Не треба лазити по столах "олімпійців" з фотографічними апаратиками, щоб зфотографувати написи на цьому столі і таким чином придбати ще один "документ". Не треба заглядати в чужі редакційні портфелі. Не треба… і т.д. і т.д.
От наші поради і висновки для "молодої" молоді. Ми віримо, що вона, яка гряде утворить могутній ренесанс, піде нарешті тим шляхом, що його вказує історія.
Про Коперника з Фрауенбурга, або абетка азіатського ренесансу в мистецтві (Другий лист до літературної молоді)
І
Спершу два слова щодо характеру наших листів, які викликають своєю "стилістичною обробкою" маленьке незадоволення.
Отже, ми говоримо не про "енкiв", що, почавши з "садизму", продовжили "розкоряками" з "фрачно-хатянськими звертаннями до тов. Хвильового" (недалекий та хитрий не тільки крутить хвостиком, але й завжди валить з хворої голови на здорову), ми говоримо про тих літераторів, які найшли в нашій попередній статті "забагато лайливих русизмів". Отже, до цих, останніх, галантний кніксен:
— Хоч ми в інституті шляхетних дівчат i не вчились, але розуміємо, що памфлет без "ядрьоних" "iзмiв" не п а м ф л е т.
Як бачите, ми не криємось.
— Наші статті носять характер бойових памфлетів… Але не пасквільного походження, а вольтерівського. Тут, до речі, "енко" може з полегкістю зітхнути: ми "зазирнули" до Вольтера, більш того: зголошуємось вольтер'янцями.
Крапка.
Тепер дозвольте з "латиниці". Цебто, за просвітянською логікою, візьмімо за медіума лорда… Зерова і викличмо дух Овідія через ті "метаморфози, що їх перекладає непокірливий неокласик.
Отже, з "латиниці", певніш — з латинського прислів'я, яке в перекладі українською мовою звучить приблизно так:
— орел не ловить мух.
Це прислів'я треба розуміти не в тому сенсі, що на городі бузина, а в Києві дядько, а в тому, що ми, "олімпійці", ніколи б не полемізували з гр. "енком" (бо ж йому цього тільки й треба!), коли б воістину "сурйозна" "Просвіта" найшла серед своїх лідерів більш письменних i менш безславних та нудних літераторів, коли б вона свою другу невдало компілятивну статтю не доручила колективній творчості кількох "енкiв", а попрохала
б написати одного із "аблокатiв", що вміють із так званого "пролеткультівського" барахла зробити принаймні веселу бутафорію на зразок лефiвської теоретичної беліберди.
Та факт, як кажуть, залишається фактом. Тому й приймаємо чергову статтю гр-на "енка", як додаткові постулати самої "октябристської" "Просвіти", бо ж ми вважаємо за потрібне виступити ще раз. Бо ж цілком справедливо думають "енки", що їхні без кінця вбогі статті стали для вас за "кватирку", куди ми й подаємо свій слушний голос.
ІІ
Коли вам трапиться висловлюватись перед аудиторією, що виховала себе на гопаках, ви, раніш ніж згадати якусь комету Енке, візьміть під сумнів стару заяложену істину, поставте її на голосування i ухваліть:
Приймаючи до уваги, що Коперник був пролетарського походження, зібрання, "енегрично фукцируючи", констатує: земля i справді крутиться навколо сонця.
На жаль, ми не виносили подібних постанов перед тим, як здати до друку свою попередню статтю, i тепер мусимо повертатися до абетки пролетарського мистецтва, щоби "ухвалити" її. Гадаємо, що після цієї процедури всі i все зрозуміють і — головне — ясно стане, чому Європа, а не "Просвіта". Гадаємо також, що наша абетка збентежить "молоду" молодь, і вона поставиться критично до тих привабливих "прописних істин", які проповідує "енко". Бо ж у попередній статті ми вияснили наше розходження з "другою генерацією", а в цій беремося вияснити ті пункти, в яких ми ніколи не зійдемось з "Просвітою".
Що ж таке "мистецтво взагалі", питають "олімпійці", починаючи свого другого листа.
Щоб відповісти на таке запитання, не треба бути теоретиком:
— "Мистецтво взагалі" — то архіспецифічна галузь людської діяльності, що намагається задовольнити одну з потреб духу людини, саме любов до прекрасного.