Лиш ніхто не сміє з вас тої днини трунку якого там небудь і покушати, бо то справа велика і важна, і мусить зовсім по-тверезу робитися.
– Тож приходити у неділю опівночі?
– Як лиш мене рано у церкві не буде.
– Слово?
– Фармазонське слово!
Отак зговоривши, пішов Притуляк собі в село, бесідував там крадьки то з одним то з другим, радилися. ще ходили то сюди то туди, а Василь сів собі коло стола, думав довго, читав щось, писав, нарешті зібрався і пішов до пан-отця, де довго бавив, а як вийшов, пан-отець післали зараз за Складаном і за Правдарюком і також довго з ними радилися. А у неділю досвіта поїхав Василь у місто.
Днина була дуже красна. Народу було у церкві много. А як повиходили, то Притуляк такий уже рад був, як би єго хто на сто коней посадив, бо Василя не було в церкві, а він знав, що се за знак. З одним, з другим переморгався. пошептав, відкликався, а Гершко та Мортко та Мошко не можуть передивуватися, що се має значити, що нині вже і сей не п'є, і той ні, і той і другий і десятий і двадцятий і тридцятий ні. а Гершко аж скричав:
– Ай вай, вус-е-дус! чому ти нині не береш горівки, Тимку? га? А ти, Федоре? А ти, Якове? А ти, Грицю? Таже ти бувало, ще нім до церкви підеш, калатнеш собі пів кватирки? Ну?
– Коли мені так сегодня упало, аби я не пив! – мовить Тимко Крук, господар сердитий і відважний.
– Герсти? чому не пив? Ви слухаєте одного дурня, одного смаркача, що воно каже, аби не пити? Воно, нівроки, зовсім таки дурне та божевільне, що воно так каже; воно хоче собі на пана стати. Ну-ну, най єму; а ви таки будете господарями, як і були.
– А якби, Гершку, і нас раз закортіло панами бути, що би з того було? – відозвався Федір Антоняк, один з найбідніших господарів.
Господи! як не осердиться наш Гершко! та як не трісне ярмурков до помосту, аж лопнуло!
– Ти паном бути? ти? п'янюга? що і сорочки доброї на плечах не маєш? Ай-вай-мір гішайн! Герсти, Сури? Чуєте, пане війте, що воно єму дурне рохкає? А шварцюр на того мишігене смаркача, бо оно вам такі дурниці у голову набило! А шварц-хулем! Руш собі з корчми, дурню, бо тобі зараз голову розвалю!
– Аби-сьте свідомі люди, – каже Федір, – що се послідний раз моя нога у корчмі була! Тепер я аж знаю, що Василь правду говорить! Бувай здорова, корчмо, та хоть у землю западайся!
На отаких бесідах зійшла ціла неділенька свята. Жиди аж ніжилися від злості, а тридцять срібнарівських господарів сходилися собі у Василя Нестерюка, у новій побитій хаті, Стефан Притуляк перший. А що вже найбільше усіх дивувало, то було те, що межи ними явивсяі Дмитро Складан і Іван Правдарюк і ще не один з таких господарів, що ніхто би ся не був по них і надіяв, аби вони хотіли свою душу у нетрудне записувати.
– А диви-но ся, – подумав собі тогди не один з тих бідних, – багачів кортить ще більше забагатіти!
Тимчасом надійшла північ, аж тут і чують усі: дзвіньк! дзвіньк! дзвіньк! мов би хто великим клевцем у ковало тричі вдарив. Тут всі так і зжахнулися, а Правдарюк каже:
– Ходім люди! що буде, то буде!
От і пішли усі у ту світлицю, що Василь учора Притулякові призначив.
Світлиця та була велика і обширна. Вікна були віконницями зачинені, а у середині стояв стіл, чорним сукном аж по саму землю покритий. На столі стояв великий залізний хрест, а перед хрестом велика чорна книга, на книзі велика залізна рука, по правім боці хреста спорий мішок срібла, поміш з золотом, і великий пшеничний хліб, а по лівім боці старецька торба, кайдани і стричок. За столом стояв Василь, якнайкраще по-жандарськи убраний, з двома металиками і золотим хрестиком на грудях, з великим пером у руках. Направо і наліво від нього стояло двоє людий, один чорно, другий біло убраний, у довгих плащах (мантах) аж по саму землю, наличмани на лиці, капелюхи з великими косицями на голові, у того білого серп і сніп у руках, а в того чорного кайдани і великі ключі. У перед стола, на ослоні, стояла труна (домовина), а на труні лежав меч і купецькі важки на вхрест. Тих тридцять людей, що увійшло, стояли ні живі ні вмерлі, так переляклися, а Василь промовив до них, але не зараз:
– Мир вам всім! не бійтеся, люди; тут вам і волос з голови не спаде! Будьте дерзкі, будьте сміливі, будьте відважні! Хто хоче великого щастя доступити, той мусить і велику душу мати, а перед усім по правді гадати, по правді робити і по правді говорити!
Василь умовк, а той, що біло був убраний, також промовив, та так уже глухо якось та дивно, неначе з під землі:
– Тут чути скверну душу; Николай Пасічний пив сегодня горівку.
– Де він? – запитав Василь, – де Николай Пасічний?
Другі, котрі там були, пхнули єго на перед, а він так і впав на коліна та й каже:
– Єй богу моєму, одну лиш порційку! І то якось не хотячи: я гадав, що се ніхто не буде знати!
– Ми усе знаємо, – сказав той, що чорно був убраний, – перед нами годі і чорне під нігтем затаїти! Видиш там ту домовину? Ми її на тебе принесли, неправеднику! Вагов зважиться і мечем зміряється кожде лукавство чоловіче перед Господом Богом, живим на небесіх і на землі, і страшним у ярості своїй!
– Простіть мене, грішного! – ледве промовив Пасічний.
– Останній се раз проститься тобі, чоловіче! – промовив той біло убранпй, – а усі, кілько вас тут миром господним зійшлося, аби знали і добре собі тямили, що у нас жарту нема! Вік чоловічий є дуже короткий, як те сонне видіння, ніколи в нім жартувати, ніколи єго марнувати, а про вічність треба дбати. Вона довга, вона безконечна! Горе тому, і оп'ять реку: горе тому, хто сей вік на те не поверне, аби вічність свою ущасливити!
– Хоть чорт, а так красно говорить тай правду говорить! – подумав собі не один з тих, що там були. А той чорний каже:
– Ви прийшли записатися у фармазони. Що оно таке є, ті фармазони, не можна вам сказати, аж доки не перебудете проби: сім літ, сім місяців і сім неділь. Через той цілий час маєте наших десять заповідей фармазонських так остро і сумлінно сповняти, як би се о життя або о смерть ходило! бо знайте: хто їх додержить, той буде мати за сім літ, сім місяців і сім неділь більше грошей, як оттут на столі видите, а до того ще і здоров'я, і вік довгий та чесний, і веселість, і хліб, і добро. Да хто з вас тих заповідей не сповнить, а то з цілої душі і з цілого серця не сповнить, того жде – а дивіть, що: торби старецькі, неволя, а нарешті стричок і шибениця! Ви знаєте, що в нас жарту нема!
– Слухайте ж добре, люди, – сказав той біло убраний, – аби-сьте відтак не казали, що не чули або не вирозуміли! Ми, як казано, жарту не знаємо! Життя людське страх коротке, а перед Господом Богом зважаться діла наші вагою справедливою і мечем гострим ярості божої зміряється беззаконіє ваше! Слухайте ж! і ще раз кажу: слухайте!
– І я вам кажу: слухайте! – повторив чорний, а Василь узяв чорну книгу, поцілував хрест, поцілував залізну руку, а книгу отворив і став читати:
1 заповідь фармазонська:
Кождий фармазон повинен заповіді божі і заповіді церковні так докладно виповняти і хоронити, як би се єму вже гріб був укопаний і домовина утесана.
Що неділі і що свята повинен він з жінкою, з дітьми, слугами, робітниками, одним словом з усею своєю челяддю рано і в полуднє до церкви ходити, і зверхність духовну слухати, почитати і поважати.
– Присягніть, що так ділати будете! – сказав на голос той у чорній одежі.
– Присягаємо! – сказали всі на голос, піднявши руки до гори.
– По такій правді вам Господи Боже допоможи! – промовив той у білій одежі.
– Амінь! – відозвалися усі, а Василь читає далі:
2 заповідь фармазонська:
Через цілий час проби, то є через сім літ, сім місяців і сім неділь не сміє ні один фармазон ніколи трунку ні напитку уживати, окрім чистої води і молока. У корчму не сміє фармазон і ногою ступати, бо то є дім скверний. А понеже жид є найтяжчий ворог фармазонського товариства, то не сміє ні один фармазон з жидом ні в гандель, ні в торг, ні в контракт, доста того, ні у яку справу заходити, доки у фармазонської старшини не зазвідається і від неї позволення не дістане.
– Присягніть, що і сю заповідь сохраните, і то без усякої хитрості, без усяких мудрощів, по божому сумлінню! – сказав той у чорній одежі.
– Присягаємо! – сказали всі.
– По такій правді нам Господи Боже допоможи! – промовив той у білім.
– Амінь! – сказали всі, а Василь читає далі:
3 заповідь фармазонська:
У твоїй хаті, у твоїй коморі, у твоїх стайнях, у всіх твоїх будинках, у цілім твоїм дворі і обійсті має завсігди така чистість і такий лад бути, і так усе у порядку стояти, як мав би ти що днини якого царя до себе у гості сподіватися. Бо фармазонський дух бруду і нехлюйства ненавидить, і з своїм гараздом там не поверне і не наверне, де ся заповідь не храниться.
– Присягніть, що так буде! – сказав чорний.
– Присягаємо! – сказали всі.
– По такій правді вам Господи Боже допоможи! – промовив той у білім.
– Амінь! – сказали всі, а Василь читав далі:
4 заповідь фармазонська:
Кождий чоловік сотворений до праці. Без неї ходить чоловік як не по свому світі, і яко блуден і чужинець на сій землі. Лінивство є мати усього беззаконія і злочинства, для того повинен кождий фармазон у всяк робітний день без устанку і щиро працювати. Земля, котру тобі Бог дав під руку, повинна бути так оброблена, як царський який город, і на п'ядь її не сміє у тебе лежати без ужитку, аби ти до неї рук твоїх не приложив. По сему пізнасться дух фармазона, і благодать Господня буде на землі.
– Присягніть, що так ділати будете! – сказав той у чорнім.
– Присягаємо!
– По такій правді вам Господи Боже допоможи!
– Амінь! – відповіли фармазони, а Василь читав далі:
5 заповідь фармазонська:
Кождий фармазон сподівається, жде і просить у Господа Бога раю світлого. Аби сего доказати і на сій землі назнаменувати, обов'язаний є кождий фармазон справити собі великий город з усякою городниною, великий сад з усякою садовиною і велику пасіку з добрими уліями. Тим розводить фармазон рай на сему світі, до чого він сеї-нічним союзом і сеї-нічною присягою обов'язуєся.
– Присягніть!
– Присягаємо!
– По такій правді вам Господи Боже допоможи!
– Амінь!
6 заповідь фармазонська:
Кождий фармазон вірує у слова святого апостола Павла, що тіло християнське є мешканням Духа святого.