Подивися на мене лагідно, дай натішитися тобою. Поцілуй мене, милий, востаннє і пригорни до серця, як пригортав тоді, коли кохав мене щиро!
Бідолашний Федір розчулився од її сліз, позирнув лагідним, сумним поглядом, притулив до себе, і вуста їхні злилися в один довгий, палкий поцілунок... Водночас рука Катрусі лягла йому на серце і враз якийсь гострий пекучий біль проник туди. Федір відчув печію і приємну млість. Катруся припала вустами до його серця і, поки душа його танула в солодкій знемозі якогось розкішного умлівання, Катруся, ластячись, спитала у нього:
— Чи солодко так засинати?
— Солодко! — відказав він ледь чутно — і заснув навіки.
Переклад з російської Юрія Виннчука