Пишу про Яцкова цілком свідомий того, що пишу. Адже на Яцкова напали і досі цькують за зраду українських націоналістичних інтересів якраз ті, хто сами пішли на вислугу до Пілсудського парляментського люпанару і навіть дефензиви. Звичайно, в різних групах галицької інтелігенції і політиків різні норми й окреме фігурне плетиво тих особистих інтересів, але, щоб хоч трохи в них спробувати ворухнути свою цікавість, — треба їх вивчити хоч побіжно. Звичайно, ліва частина не входить у цей клубок мудрих вужів, що ковтають один одного з хвоста, не вміючи, чи навіть не хотячи один одного знищити. Ця молода, сучасна, ліва частина хоче цих вужів просто поглушити разом з їхнім ладом. Але поки що, як то кажуть, щоб з ворогом битись, треба ворога знати. Ото й наші письменники з "Вікон" добре бачать і той клубок мудрих вужів, і де чий гнучкий хвіст ув'язався з якимсь блискучим пузом, так само як і бачать східне сяйво у вікна, що пригріває і дає змогу рухатися навіть вужам.
Хай пробачать мені читачі цю прозору алегоричність, якою в моїх випадках все ж найкраще говорити.
Письменники Тудор і Козланюк
Отже, Козланюк і Тудор зустрілися мені кілька разів, і я міг увійти в тяжку й позитивну техніку їхньої творчої роботи та міг запитати, з ким зустрівшись, яким тоном говорити, про кого в таких випадках згадувати, а про кого ні.
Але мене все ж найбільше цікавила сама творча суть цих молодих і надійних письменників, що мають заступати і проти волі вужів уже заступаютъ старих ветеранів західньоукраїнського письменства.
Степан Тудор. Соковиті сірі очі, великі й допитливі. Вони вдивляються у вас, як дві волошки, що вже нацвілись і поблякли, але, забризкані дощем, іще зберігають свою живу силу. Лоб високий, від стиснутих сухих скронь поширюється вгору збільшеним прекрасної форми наростом, з-під якого дивлявляться ці блакитно-сірі, допитливі очі. Форма черепа Тудоpa мені нагадує типову Адамову голову з глибокими западинами очей, де плаває молода уперта думка в блакитно-сірих зіницях. Це найперше вражіння від худорлявого обличчя Тудора назавше врізується в пам'ять. Його рухи іноді захоплені, іноді рвучкі, аче, головно, впевнені.
— Ви знаєте, ми ходимо ввесь час під загрозою. Нам ніколи вчитись. І через те саме ми не маємо права йти на будь-які угоди з правішими од нас.
— Але ж інакше ви не поведете певної частини кращих, що вагаються і можуть щиро переконатись.
Тоді вступає повільніший, трохи наче сором'язливий, але міцніший постаттю за Тудора, Козланюк.
— Їх треба перемогти ідейними ударами. Тільки вломлених, покорених можна брати в свої ряди.
Тоді Тудор, як більше експансивний, додає:
— Ваші умови втягнення в свою роботу нам не підходять. Не об'єднанням, а роз'єднанням і зберігаючи чистоту своєї ідеології, ми можемо сподіватися на перемогу.
— А чому не зробити так, не міняючи свого єства, не здаючи своїх позицій в засадах, чому б не створити собі попутників, що згодом частина з них стане однодумцями? Адже це справа тактики?..
— Ні, це в наших умовах неможливо.
— Вам видніше…
Передова фаланга новітніх
Письменник Тудор, що вміє так випукло малювати природу й постаті! Як глибоко врізується в пам'ять оповідання, де біло-жовтий місячний сніг, чорні дерева лісу з голубими тінями на іскристому тлі, жінка з дитиною і вовки, а над усім цим кружляє біда бідних людей і нелюдський страх.
Козланюк прекрасний новеліст, що вже відомий і на радянській Україні як майстер галицьких образків. Коли згадати ще Цукровського й Бунду — поетів, не зовсім далеких сусід "Вікон" з "Літературної газети", — то це, може, найбойовіші постаті лівої частини галицької новітньої літератури. Але яке сичання вужів піднімається на ту літературну молодь, куди до певної міри слід зарахувати й Бобинського! Бо це вони замінять Стефаника, Карманського й Крушельницького, не вважаючи на крики, протести й невизнавання. Дійсно, їхнє життя неможливе. Їхня праця в умовах польського поліційно-шпигунського прессу — це героїзм і жертовність. З їхніх рядів то той, то інший попадає до в'язниці. Мені казали, що один хлопець надсилає талановиті новелі з Бриґідок, і вони сподіваються, що коли він колись звільниться, то лави лівого фронту письменницького у Львові безперечно поповняться ще одною надійною силою.
Кожне слово, кожна інформація з Великої України для них — підтримка, що її сприймається із захопленням. Які протилежні ці суперечки наші про тактику і яка однодушність про зміну, художніх форм у напрямку доби революції та індустріялізму.
Раптом погляд незнайомих очей
Взаємні теплі погляди сіро-блакитних і карих очей з моїми сіро-зеленими іноді можуть зупинитися, мов би ми не знаємо один одного. Це буває в таких випадках, коли я, припустімо, йду з нашим віце-консулом по бульвару, що його благословляють злотисто-жовті лапи каштанів. Один з письменників стоїть і розмовляє з якимсь зовсім незнайомим чоловіком чи, може, навіть добродієм. Може, там збоку гуляє ще десь чоловічок, якого письменник бачить своїми вразливими й допитливими очима, а я, проходячи, ще не можу його вловити. Письменник балакає з чоловіком, сонце світить до нього на тротуар з-між злото-бурого листя каштанів, я йду з віце-консулом поруч, зустрічаю холодні, байдужі, незнайомі очі письменника, що одвертається вбік, і сухорлява спина кам'яною неприхильністю одгороджує ті очі од мого погляду. Тоді я йду далі, дивлюся на оточення, на рух трамваїв, на негарних жінок і думаю стару істину: тяжко жити й робити поступ в оточенні шпигів і провокаторів.
"Централка"
Кафе "Центральне" не відрізняється від усіх інших європейських каварень. Тут і музика, і певний демократизм, Вішалки і зручні м'які меблі, столи й столики. Як і слід сподіватись, каварня в центрі, тому туди зручно сходитись різним митцям, діячам, культурникам і просто людям, що мають вільну годину. За склянкою кави ви можете зробити діло, умовитися, поговорити, почитати, призначити побачення, написати. Крім того, певний буржуазний демократизм припускає, що представники різних угруповань того ж буржуазного суспільства можуть сходитись сюди і вступати в суперечку чи єднатися, не втрачаючи своєї "чистоти". Коли це робиться в кафе, то це не є здача позицій, а навпаки, обстоювання їх, "европейська культурність", що дозволяє двом редакціям монархічної і соціялістичної газети жити в одному приміщенні через стіну, з виходом до одного коридору, і навіть обмінюватися коректами книжок за тиждень до виходу для рецензування. Мовляв, усе на користь буржуазному пануванню, а відтінки думки, суперечки — лише допомагають промацувати форму потрібного поводження і торговельної істини.
Хоч комуністи, звичайно, і не належать до цієї категорії будівничих буржуазного суспільства, але парляментарний лад показного демократизму припускає і для них існування в межах, дозволених поліцією, під доглядом охранки, обкутаних брехнею преси і т. п. і т. інш. — все це ми й так добре знаємо, але повторяти не завадить. І коли б увесь капіталістичний світ міг тримати комуністів на положенні миші в лапах кота, що дозволяє собі з нею погратись, то відпускати, то знову ловити, то ми б, замість скаженого ляскання злих зубів у бік пролетаріяту й компартій, чули б на Заході задоволене муркотіння ситих котюг.
Але, щоб маскуватись краще в очах частини відсталого робітництва, — не тільки в парляментах проституток, але й у кафе дозволяється сидіти поруч монархістам із комуністами, аби вони лише цього захотіли. Це буде нормально, це буде це буде показником справжнього демократизму. І коли ф кафе "Централ" прийшов я з радянським віце-консулом, то ми могли вільно розмовляти за одним столом разом з редакторами "Діла", з представниками одного громадського видавництва. З нами були письменники з "Вікон", др. Щурат, Федь Федорців та інш.
Диспут за кавою в кафе
М. Рудницький був, як і за попередньої зустрічі, в стані активности, наступу. Він висловлювався категорично і навіть місцями різко.
— Я вважаю, що ви в "Аванґардівськім бюлетені" пишете, не знаючи мови, — і він учепився за вухо якомусь свідомому русизмові і поволік його на гільйотину.
— Чому ви вживаєте слово — теза — пишете, — основні тези, а не даєте українського слова, наприклад, — "положення"? І далі, підтверджуючи свою думку упевненим поглядом темних очей, додав, що вживання чужоземних слів, не знаючи їх значення, як-от у візитній картці В. Поліщука—"есrіvain" — це не є ознака культурности. І мені довелося переконувати, що ми більш-менш таки знаємо значення тих слів, що їх уживаємо, однак не ручаємось за наших парикмахерів.
Щурат сидить собі в куточку канапи і подає зм'якшуючі репліки та потягує чорну каву. Інший люд бере ту чи іншу участь у балачках. Підсіли керівники одного видавництва, а за ними Федь Федорців. Познайомились. Бесіда зупинилась трохи на тому, що мова є процес, який одбирає, приєднує, висуває, одкидає слова, беручи їх із різних джерел, навіть од сусід. Що тут жахатись нема чого, а треба вітати, особливо коли йдуть у діло слова, утворені в народніх низах, навіть жаргонові, навіть слова діялектів ("матірня говірка") і вдалі варваризми та новотвори.
Але ви побачили б, з яким запалом підтримував льозунґи виростання й збагачення мови Тудор! Він підводився за столом і, стоячи, починав сперечатись. Козланюк подавав репліки. Нарешті прокотилися з їхнього боку в бік Рудницького приблизно такі слова, що, мовляв, хоч і ви досить молоді віком, але по суті старички, відсталі. Підіймалося загострення, яке знову пом'якшував найстарший між нами тактовний і хитрий Щурат якоюсь сентенцією.
Далі ундовці дуже гостро заступилися за профeсора Якубського, що його теж ухопив за сірі місця "Бюлетень Авангарду". Прийшлось доводити, що ми не проти Якубського, як компілятора й популяризатора, що вміє знівелювати гостру й велику чужу думку, але ми не вважаємо, що це великі досягнення, бо синтетичне мислення неприступне цьому вченому, а воно і є особливо цінне у вченого, критика та письменника. Але дійсно компілятори теж потрібні… і т. д. і т. ін.
Піжони з фотоапаратом
В той саме час за столиком, що був по той бік залі, біля вікна сіло якихось три піжони.