Під парусом на дубі

Артіль "Чорно­морець", приміром, має двоє моторів на сто сімдесят парусних шаланд. Але й ці два мотори не ловлять, а тільки возять рибу. У Лимані дубівок буває мало, а найбільше човнів, що звуться "очаківська шаланда".

Очаківська шаланда — це широке пласке судно, збите з дощок, має висувний кіль на шкафуті, парус і клівер. На такій шаланді буває пара або ж дві важких весел і проріз у кормі, щоб гнати її одним веслом, орудуючи ним як про­пелером. Шаланда не має звичаєм ні трюму, ні кают. Усе її широке дно можна навантажити рибою, а хоч кавунами і все ж таки можна буде маневрувати і управлятись коло парусів. Шаланда прекрасно, мов качка, бере хвилю, може ходити наймілкішими місцями, добре йде у вітер і розвиває дивовижну, як на свою куцу конструкцію, швидкість. Шаланда дешева, легка, містка, мілкохідна швидко випирає старокозацькі дубівки. Але в шторм її дуже заливає водою. По деяких місцях парус на шаланді буває шпринговий, тобто не має горішньої рейки.

Держава видає матеріял на клівер і парус, Дає гвіздки, дає смолу й пек[21], і от коли півсотні Шаланд виходять з Вільного Порту на бичка, то п'ятдесят рожевих парусів і п'ятдесят рожевих кліверів грають у тихому морі як дивовижні метелики на шпалерах Вільяма Морріса[22].

Шпринтові паруси, елястичні й вільні, немов широкі кереї, роблять ранішню фльоту ще по­дібнішою до зграї химерних живих істот.

Коли ж зовсім немає вітру, то шаланди ви­тягається на берег, і вони як птиці, що гра­ються в піску. Це бунація (штиль); вона ще неприємніша, ніж вітер просто в зуби, бо на веслах далеко не поїдеш. Тоді рибалки теж ле­жать у піску під парусами. Море викидає в Куті силу підводної соломи — камки. З цієї кам­ки зроблено стіни наметів, її підстелюється, щоб спати, і її ж спалюється під чаєм. На камці лежать рибалки під парусом і грають у карти.

Увечорі в одному наметі під парусом голоси голоснішали і звучали різно. Це скільки риба­лок одіткнули пульмана, — пульман це літро го­рілки. Пульман одразу нагадав рибалкам про кривди, справжні й уявлювані, про те, наскільки кожен з них герой і козак, про те, які вони красиві, молоді і як їх кохають жінки і як ще більше кохали б, коли б самі рибалки того схо­тіли. Один настирний і дратовливий голос найгостріше відчув усі ті настрої і впосеред усі розмови встрявав зі своїм словом. У примітив­ній душі цього голоса повнота почувань знай­шла собі один примітивний і простий, як солоний вітер, вираз. Була бунація і в тиші далеко бе­регом лунало слово. "Ма'ть... ма'ть... ма'ть..." — правив своє настирний голос, силкуючись за­тлумити інші голоси, що не давали йому закін­чити фразу. Мартини скіглили у вечірній тиші, хапаючи тюльку. "Ма'ть... ма'ть... ма'ть..." — пра­вив настирливий голос.

IX

Берегом ішли дві жінки — стара й молода; до них долинав настирний голос. Мати нахмури­лась і пішла до намету. "Ма'ть... ма'ть... — правив голос. Дочка спинилася, а мати одкинула край парусу і стала мовчки перед п'яницями, наче вони її накликали. "Ма'ть... ма'ть..." — нарешті переміг усіх настирний голос і закінчив свою думку.

X

"Ма'ть... завтра таки буде низовий вітер, — сказав голос. — Ма'ть, таки буде", — додав він, заспокоєний з того, що йому дали висловити до кінця його метеорологічне пророкування. І справ­ді, неначе справджуючи його слова, налетів легесенький левант[23] з Туреччини і розійшовся брижами по воді — перший посланець низо­вого вітру.

Низовий вітер улітку наганяє в Дніпрове гирло воду, сповнюються водою єрики, канави й озера, підіймається вода в Дніпрі і в боко­вих конках та рвачах вода йде вгору — усп'ять. З новим вітром примітивні паруси несли запо­різькі чайки назад додому і чайки спинялися, тільки щоб ще підграбувати мирних осельців уздовж Дніпра. Коли буває низовий вітер, ніяк ловити оселедця на провесні. Оселедець іде вгору і вгору гонить воду низовий. Проти води й проти ваги риби дуже трудно оперувати не­водом. Ставних сітей у Лимані не вживають; дуже недавно ставні сіті стали вживати на осе­ледця біля Очакова — грецькі скипасті[24]; про них пізніше. Щоб обдивитися, як і де ловлять рибу на Лимані, знову зробімо подорож униз, з Херсону до Кінбурнської коси.

XI

З Харкова до Херсона подорожують або піш­ки, або залізницею. Залізницею подорожувати швидше, але й потяг іде через Миколаїв мало не цілу добу до Херсона. У нас є проста Мерефо-Херсонська залізниця, та для неї треба ще будувати моста через Дніпро. Сей рік цей міст почнемо будувати. Покищо треба їхати манів­цями через Полтаву — Миколаїв.

Приїхавши в місто Херсон, можна чекати ав­тобуса. Там є автобус — один — і багато візни­ків. Кожен візник думає, що саме з цим потягом приїхала його власна фортуна і щастя — несві­домий чужинець, що може, не знаючи гео­графії, заплатити йому десять карбованців до готелю.

Першотравневий готель у Херсоні — інститу­ція розкішна й дорога. Під готелем є ресторан, де дають пиво з етикетками англійською мовою. Це те пиво, що вариться у нашій Новобаварській броварні для експорту до Персії і що перси навіть вивозять у Німеччину. Отак то пиво з Нової Баварії біля річки Уд потрапляє до Старої Баварії за кордоном і б'є баварське пиво, — навчальна мораль для тих з наших скеп­тиків, що займаються алькоголізмом. Уночі в готелі запалюють гасові лямпи, бо електрики саме зараз немає.

По дорозі до порту можна бачити майже вимерлу в нас категорію громадян — приватного крамаря. Цей павук розіклав французькі булки, сало, масло, олію, сірники й карти на прилавку, за яким є півметра дерев'яної халабуди. Коло­да карт коштує в нього на двадцять п'ять процентів дорожче, ніж у Хаторзі[25]. Сало й масло в нього продаються за астрономічну ціну, — щоб не лякати читача, я ціну замовчую.

Ми спускаємося до порту. Італійський паро­плав навантажує зерно. Напроти на острівку, де яхтклюб, біліють шлюпки. Робітники пере­їжджають на острівець шаландою; на ній гребе старий моряк — один. Здоровенний парубок їде назустріч шаландою і гребе одним веслом, устро­мленим у проріз на кормі. Весло робить у його могутніх руках чудні кругові рухи, і ша­ланда пливе досить прудко. Маленькі паропла­ви лагодяться одпливати в Алешки, в Голу Пристань. "Котовський" завтра одпливе до Одеси. З Запоріжжя наближається річковий колісний пароплав, як триповерховий будинок відпочинку.

Уподовж довжелезної пристані, минаючи ду­би, шаланди, буксири, зелені мисливські каюки, ми доходимо бази Рибтресту. Нам треба знати, коли піде мотор на Кизим. У базі Рибтресту взагалі пахне рибою, але сонно. Сьогодні ні одне судно не прийшло і ні одне не відійде.

Біля вікна в конторі висить телефон з кате­ринкою. Сашко накручує катеринку і дзвонить у Кизим. Він потрапляє на кизимську сільра­ду — ми так і не побачимо її ніколи зроду в житті своїм — слабий і дещо соннивий голос, що долинає до Сашкового вуха — це єдина ре­альна нить, що на мить зв'язує нас з цією дале­кою сільрадою.

Голос сповіщає, що він не знає, чи йтиме сьогодні мотор з Кизиму на Херсон. Дізнатися він теж не може: з вікна йому не видко, посла­ти йому нікого, розпитатись йому ліньки. Чути з інтонацій голосу, що йому найбільше кортить спати. Сашко накручує катеринку, але на цей раз голос просто не підходить до телефону. Голос спить.

І справді, спадає вечір, і ми вертаємо, ков­таючи куряву, довгою пристанню до міста. Порт засвічується білими, зеленими, червоними вогниками.

Пахне смолою, дьогтем, олеонафтом[26]. У темряві виростає наче підземний гуркіт за­водів.

Це співає

— РАДЯНСЬКИМ ПОРТ

За місто тихо ллє олеонафт

Сумирні за вогнів далекий фрахт

Та за вечірній заклик гусей, за свіжі, темні хмари

— Як ремнів свист

Як шатунів ландшафт.

Той запах давній... Друг! Брат! Комуніст!

— Олеонафт.

_________

Перейдуть марти, квітні розцвітуть

У плавні висіє бавовну травень

Верстатиме потужну жовтень путь

В індустріялізованій державі.

_________

Смола і дьоготь, пек, олеонафт,

Нагрітий на валах блискучих пароплаву

Коноплі, курява, канати, фрахт

Морів далеких, парусів; держави

робочої до всіх портів у світі делегати,

О, аромати порту — агітатори портів,

Ідеє, вплетена у лантухів текстуру,

Наллята в нафту, заритмована у спів

Лебедок з зерном у барил басовий гугіт!

І по чужих, ще поневолених портах

У темні вечори у травні —

Як ремнів свист,

Як шатунів ляндшафт той запах давній...

Друг! Брат! Комуніст!

Олеонафт.

XII

Отакий був увечорі Херсонський порт, коли ми вертали до готелю. Наслідки були, отже, неважні, треба було чекати в Херсоні або най­мати судно і плисти за вітром у Кизим.

Діждавши з Миколаєва третього товариша, ми спакувались і пішли знов на пристань. Це був уже свіжий попутній вітер і моряки одмовлялися бігти вниз, бо вертати одразу не можна було б і довелося такому морякові лежати в дрейфі день — два, а то й тиждень, щоб по­вернутись до Херсону проти весняної води. Нарешті шкіпер знайшовся — його дубівка, за­фрахтована вже возити рибу, гойдалася поки­що біля причалу. Шкіпер цей був старий дніп­ровський рибалка — селянин із сусіднього села. Він наказав, де складати речі і як розміщува­тись. Далі він устромив у щілину кіль і взяв парус на рифи.

Зарифлюється парус при сильному вітрі, щоб його не порвало, не зломило кіля або щогли і не перекинуло судна. Для зарифлення висять на парусі рядами, немов п'явки, мотузки. Ча­стину паруса насотується на нижню рейку і зав'я­зується тими мотузками, зменшуючи таким робом моторну, робочу площину полотна.

Коло рифів нав'язалася розмова про одного Діда, що сам-один, без матросів, ходить дубів­кою в Лимані і ніколи, навіть у шторм, не зарифлює паруса. Наш шкіпер цього діда не похвалив. "Одчаюга — дід, — сказав шкіпер, — і ко­лись йому пошматає парус". І справді, навіть зарифлений парус тяг важку дубівку як мотор. Перші десять кілометрів ми пробігли за щось із півгодини.

Праворуч крізь низьку смужку торішнього комишу видко було колосальне озеро.