Казки зі Львова (збірка)

Ігор Калинець

Сторінка 3 з 17
— та й забула, трохи знітилася, а тоді пригадала недавню пригоду і швиденько проказала про себе: "Незабудко, Незабудко, допоможи хутко назвати село". І враз пригадала і назву села, і вулицю, і прізвище бабусі.
З того часу дівчинка рідко коли щось забуває. Як не може відразу відповісти, то хвилину подумає, ніби порадиться з кимось у собі, а тоді правильно відповідає. Тепер вона всі назви квітів пам'ятає і не переплутує.
А побачить нас, то так і припадає:
— Ой, ви мої милі Незабудки!..
Коли б не була ота дівчинка забудьком, то, може, не було б і нас, Незабудок.

Кажи мені хутко:
— Хто ти?
— Незабудка.
— Що ти не забула?

— Як в бабусі була.
— Що ти там робила?
— Квіти посадила.
— Що ти там чувала?
— Як пташка кувала.
— Що везеш до міста?

— Бабине намисто,
мальовану дудку,
пісню-незабудку.

* * *

Про що хотів розповісти Мак

Цитьте, діти, цитьте всі!
Стало тихо — маком сій.
Та що сіяти, однак?
Діти з'їли всенький Мак.

— Та не всенький. А я хто по-вашому?
— Та ніби мак!
— То дайте і мені розповісти.
— А ми про тебе вже чули: від початку до кінця.
— А що ж ви чули?
— От що:

Цитьте, діти, цитьте всі!
Стало тихо — маком сій.
Будем тихо-тихо так,
поки зійде в тиші Мак.

І так далі й далі так...
— Та я все одно хочу розповісти!
— Ну, то іншим разом, бо ми втомилися слухати. До того ж скінчився День квітів — квіти замовкли. Замовк і Мак. Можете, діти, погаласувати!

-------------------

РОЗПОВІДІ ПРО КВІТИ

Лічилка

Ой, де, де
Кущ росте?
Що на ньому,
Золотому,
Листя золоте?

Що на ньому
Королева
Рожа-Рожечка
Рожева?

В неї вінчик
І перстінчик
Золотий.
Треба Рожу
Берегти.

І при ній,
Запашній,
Ти постій.

* * *

Про те, як Нічна Фіалка шукала собі ім'я

У гаю, на лузі, в полі —
скільки там квіток!
Ми нарвали їх доволі,
потім посідали в колі,
щоб сплести вінок.

Раз усілися у коло —
розповім про Матіолу.

Нічна Фіалка почувалася скривдженою: всі квіти мають свої імена, а вона носить чуже — Фіалчине. От вона скаржиться Левкої, своїй сусідці:
— Чому мене називають Фіалкою? Чи я подібна до неї? Вона при самій землі, а в мене високе стебло. Вона свої пахощі береже при собі, а мої розливаються навколо. Чи ж моя квіточка така темно— фіолетова? У неї п'ять пелюсток, а в мене — чотири, вони ніби вітрячок — навхрест, до того ж ледь-ледь фіолетові. Кажу тобі, Левкое, це несправедливо, і я хочу мати своє ім'я.
— Я думаю, — відповіла Біла Левкоя, — що називають тебе так за гарний запах. Бо ніде правди діти: хоч і не розкидається своїми пахощами Фіалка, але все-таки чудово пахне.
— Ти також гарно пахнеш, — зауважила Нічна Фіалка, — але ніхто тебе не називає Фіалкою: ні Денною, ні Нічною.

Сестро Левкое,
пахнем обоє.
Тільки ти Левкоя.
А я? Скажи — хто я?

Левкоя подумала і сказала:
— Є рада. Піди до королеви квітів Рожі-Троянди Пурпурової, попроси для себе назву.
Нічна Фіалка так і зробила. Рожа-Троянда мешкала на своєму королівському кущі посеред великого пишного квітника.
— Що це за така скромна квіточка з'явилася перед мої королівські очі? — запитала Рожа-Троянда.
— Моя королево, пробач за турботу. Мене називають Нічною Фіалкою. А я хочу мати своє ім'я. Назви мене якось, коли твоя королівська ласка.
— Чому тобі не подобається Фіалчине ім'я? Фіалка дуже гарна і пахуча квітка — і ти повинна тим пишатися, — сказала Рожа-Троянда.
— Але ж не ім'я прикрашає квітку, а квітка — ім'я. Я хочу називатися так, як не називається жодна з квіток. І я сама буду прикрашати своє ім'я, — відповіла Нічна Фіалка.
Та королева квітів запитала:
— Чим ти будеш прикрашати своє ім'я? Квіточка твоя бліда і непримітна.
— А я вмію чудово пахнути ввечері та вночі, коли всі квіти засинають і навіть ти, моя королево, — похвалилася Нічна Фіалка.
— Гаразд, — сказала Рожа-Троянда, — тоді й приходь до мене, щоб я могла оцінити твої пахощі.
Коли настав вечір, Нічна Фіалка підійшла до королевиного куща. Вона принесла з собою всі свої незвичайні пахощі.
— Моя королево! Це я — Нічна Фіалка.
— А-а-а... — позіхнула королева. — Хто сміє мене тривожити, коли я вляглася спати? Позачиняйте вікна, бо я не переношу запахів, якщо вони міцніші від моїх... а-а-а...
З нічим повернулася Нічна Фіалка. Тільки й того, що по дорозі склала пісеньку:

Маю квітку запашну —
не стуляється до сну.
Тільки, квіточко моя,
маєш ти своє ім'я?

— Не журися, — потішає Біла Левкоя. — Ти вночі не спиш, не спить і Мудра Сова. Порадься з нею. Ти її впізнаєш по великих окулярах, які вона накладає, аби в темряві читати.
Справді, вночі Нічна Фіалка побачила, як поблискують величезні окуляри Мудрої Сови у віконечку на даху будинку.
— Пані Сово! — гукнула Нічна Фіалка. — Чи можу у вас попросити поради?
— Хто ти така? — запитала Сова.
— Я квітка, що також не спить уночі. Хіба до вас не сягає мій запах?
— А що таке запах? — поцікавилася Сова, приготувавшись записати відповідь у товсту книжку.
— Це те, що занюхаете носом, — відповідала Нічна Фіалка.
— Нічна квітко, — сказала Мудра Сова, — у мене очі, тобто я маю зір. У мене вуха, тобто я маю слух. Але в мене нема носа — отож, у мене нема нюху. Тому я не знаю, яка ти на запах.
— Як жаль! — зітхнула квітка. — А я хотіла просити у вас імені для себе. Мені сказала Левкоя, що ви все на світі знаєте.
— Тобі вповіли щиру правду, — втішена похвалою, сказала Мудра Сова. — Я навіть не заглядатиму у свої товстелезні книги-словники, щоб пошукати тобі ім'я. Совина квітка — от ти хто, або Совичка, бо також не спиш уночі, як і я. Ось тобі ім'я.
Не сподобалося Нічній Фіалці таке ім'я. То її називали ім'ям Фіалки, а тепер пропонують ім'я Сови. А вона весь час мріяла про власне, непозичене. А що була добре вихована квітка, то відповіла:
— Дякую за пораду, пані Сово. Я ще подумаю.
Мудра Сова засміялася: "Хо-хо-хо" — і відлетіла, навіть не знявши окулярів. Бідна квітка мало не вмерла зі страху: такий жахливий сміх у Сови.
Тут із-за дерев визирнув блискучий Місяць і блакитним промінням попестив Нічну Фіалку.
— Люба квітко, — сказав він. — Я чув твою розмову з Совою. Чи ти погодишся на її ім'я?
— Аж ніяк, — відповіла квітка. — Мені зовсім не хочеться носити ім'я Сови. До того ж вона так жахливо сміється, що я мало не вмерла від страху.
— Люба квітко, — знову обізвався Місяць. — Я багато мандрую, але завжди зачарований твоїм запахом: ти найпахучіша квітка у світі! Я хочу подарувати тобі ім'я, якого не має ще жодна квітка, бо я сам його вигадав. Це ім'я — Матіола.
— Ма-ті-о-ла, — повторила Нічна Фіалка. — Яке гарне ім'я!
І від тої хвилини вона стала Матіолою.

Маю квітку запашну —
не стуляється до сну.
Тепер, квіточко моя,
маєш ти своє ім'я!

Звичайно, я цікавий знати, що означає нове ім'я квітки. Але Місяць про це нічого не сказав, словників у мене нема, а звертатися до Мудрої Сови лячно, бо вона дійсно дуже страшно сміється, краще не зачіпати. Справді, що воно означає?

* * *

Про те, як Ромашка стала ворожкою

У гаю, на лузі, в полі —
скільки там квіток!
Ми нарвали їх доволі,
потім посідали в колі,
щоб сплести вінок.
У віночку є Ромашка,
ось про неї наша казка.

Ромашку, звичайно, кожен знає. Вибігаючи в садок, де цвітуть Ромашки, і обриваючи пелюстку за пелюсткою від золотого очка, проказують: "Любить — не любить, любить — не любить..." Але як не боляче Ромашці, вона пишається:
— Я не звичайна собі квітка, а знаменита ворожка. Піду похвалюся своїй королеві — Рожі-Троянді Пурпуровій.
Так і зробила. А Рожа-Троянда повеліла:
— Залишайся у моєму палаці. Будеш придворною дамою — коро— левиною знаменитою ворожкою.
І стала жити Ромашка у королівському квітнику. Ото покличе її Рожа-Троянда до себе і запитує:
— Скажи мені, знаменита придворна ворожко, чи любить мене Польовий Мак? Ромашка прошепоче: "Любить — не любить", — а тоді відповідає:

Ой так-так!
Любить-любить тебе Мак.

Згодом знову запитує королева:
— А чи любить мене квіт Ірис?
Стиха поворожить собі Ромашка і каже:

І тепер, як і колись,
Тебе любить квіт Ірис.

А потім цікавилася, чи любить свою королеву Гіацинт? Ромашка відповідає:

Як же тебе не любить?
Любить-любить Гіацинт.

І як Рожі-Троянді Пурпуровій не бути вдоволеною такою ворожкою? Рожа-Троянда радіє: "Всі мене в цьому королівстві люблять. Я прекрасна і добра володарка". Та враз спохмурніла: вона пригадала, що є один квіт, який нікого-нікого не любить. Покликала королева Ромашку і запитує:
— Скажи мені, знаменита придворна ворожко, чи є десь на світі хоч один квіт, який би не любив мене?
Ромашка своїм звичаєм відповідає, тихенько перед тим повороживши "любить — не любить":

Я такого не знаходжу,
Що не любить славну Рожу.

Та королева не могла повірити Ромашці, бо є квіт Нарцис, що любить тільки себе, — квіт-самолюб. Він закоханий тільки у себе самого — самозакоханий квіт! Королева нічого не сказала Ромашці, але на другий день знову загадує:
— Скажи мені, знаменита придворна ворожко, чи любить мене Нарцис? А Ромашка, як завжди не вагаючись, відповідає:

— І тепер, як і колись,
Тебе любить квіт Нарцис.

Отут Рожа-Троянда цілком розчарувалася у своїй знаменитій ворожці. Бо коли хтось хоч раз скаже неправду, то вже не хочеш йому вірити далі, хоч би тепер говорив чистісіньку правду.
— От і не любить! — вигукнула обурена Рожа-Троянда Пурпурова, почервонівши ще дужче. — Нарцис зовсім мене не любить. І нікого— нікого не любить. Мені більше не потрібні у королівському дворі погані знамениті ворожки. Можеш іти на всі сто вітрів!
Прикро стало Ромашці. Догоджала-догоджала своїй володарці — і перестаралася. Побрела Ромашка, наче циганка, по усіх усюдах. Де тільки не зустрінеш її: в садку, при дорозі, в полі, на галявині в лісі, на подвір'ї, на пустирі... Всі знають, що вона знаменита ворожка, і називають ще порадницею або королицею (напевне, тому, що була при королеві). І, обриваючи з квітки пелюстку за пелюсткою, проказують: "Любить — не любить".

Квітку голублю, пелюстку гублю:
— Ромашко-Ромашко, чи тобі не важко?
— Важко не жити, а ворожити.
Любить — не любить, а мене згубить.

* * *

Про те, як Мала Золотоквітка тужила за вітриком

У гаю, на лузі, в полі —
скільки там квіток!
Ми нарвали їх доволі,
потім посідали в колі,
щоб сплести вінок.
Що за квітка: жовто цвіла,
білим пухом облетіла?

Біля штахет, у густій траві, жила собі Мала Золотоквітка.
1 2 3 4 5 6 7