Безкоштовного сиру не буває. Є небезпека, що наше членство в ЄС може стати не єднанням рівного з рівним, а чимсь на кшталт підкорення англійськими колонізаторами аборигенів Австралії, освоювачами Америки — індіанців із усіма наслідками: викупом усіх наших багатств за скляне намисто і "вогняну воду", з поступовим винищенням місцевого населення до "оптимального" рівня, який не заважатиме транснаціональним корпораціям експлуатувати наші надра і землю.
Ми йдемо у вільний світ, а він входить у нас. Але маємо йти, попитавши броду. Зокрема, чітко виписати графік поступового входження глобальної цивілізації на нашу землю, який мав би розтягнутися на десятиліття, а не відкривати перед цим світом навстіж двері. Думати і ще раз думати! 2013 і 2014-й — це наслідок нашого бездумного і безтурботного життя протягом попередніх десяти років. Ми нарешті почали усвідомлювати свої місію і місце у світі, але робимо це шляхом проб і помилок, як нетямущий малюк стромляє руку в окріп. Доля і Бог протягом цих років постійно подавали нам сигнали: "Не можна! Обережно! Уважніше!", а ми все одно продовжуємо лізти поперед батька в пекло. Наше суспільство, на жаль, дуже повільно перетворюється на думаючу субстанцію, вищу і сильнішу за владу. Наш суспільний мозок — манна каша, сьома вода на киселі з короткочасними спалахами свідомості. Чому ми й досі такі? Відповідь на це запитання шукаймо у собі...
Останнє брюссельське попередження
2013-й — рік нашого метання між Брюсселем і Москвою. Ми йшли у Європу, хоча були повернуті обличчям до Москви. 25 лютого 2013-го в Брюсселі відбувся 16-й саміт "Україна — ЄС". Україна підійшла впритул до проміжного етапу на шляху в Європу — підписання угоди про Асоціацію та Зону вільної торгівлі з ЄС. Це був адекватний крок, який в принципі не зачіпав інтереси Росії і не перекреслював такий же асиметричний рівень економічної інтеграції з Митним союзом. Після підписання цих угод нам до ЄС було, як до Бога рачки. У часовому вимірі — років 15-20, а може, й вічність. Проте Москва сприйняла наші проєвропейські маневри дуже ревниво. А Європа? Як велика королева, біля ніг якої впала на коліна далека і бідна родичка. Вона дивилася на нас зверхньо, з презирством вищого до нижчого, як на особу, котру далі кухні не пустять. За рівнем економіки, культури ми значно переважали, наприклад, ту ж Румунію, Болгарію, країни Балтії, проте останнім членство в ЄС було дароване авансом, перед нами ж висувалися драконівські вимоги. Хоча треба визнати — справедливі. В Україні продовжувалася практика політичних репресій, фальсифікації виборів, утисків свободи слова, вільного підприємництва, знищення незалежного судочинства, суттєво знижено соціальні стандарти та вчинено інші неподобства. Попри демонстративну зневагу нашого керівництва до європейських цінностей запланований саміт усе-таки відбувся. Проте він мав характер не стільки переговорів, скільки виховної години для наших політичних недоростків. Прихильники євроінтеграції і ті, що сумнівалися доти в її необхідності, мали нагоду цього дня переконатися: процес зближення з ЄС є потужним зовнішнім стимулом трансформації нашого суспільства. Чи вимагав від нас Митний союз реформи судової системи, припинення катувань у міліції та в'язницях, ліквідації вибіркового політично вмотивованого правосуддя, підвищення соціальних стандартів, подолання корупції? Та Москві, вибачте, по барабану, як ми живемо, аби тільки йшли у її геополітичному фарватері, сплачували шалені гроші за блакитне паливо, розмовляли російською, забули про своє походження і не чіпали Чорноморського флоту в Криму. Європа ж хоч і мляво та неохоче, але давала нам орієнтири розвитку. Хоча ми їх і самі могли взяти. Адже Європа — поряд. Заяви проєвропейських політиків про те, що ЄС дасть нам стандарти і допоможе розв'язати всі проблеми, в тому числі подолати корупцію, децентралізувати владу — це визнання власної неспроможності та інфантилізму.За підсумками переговорів у Брюсселі сторони підписали спільну заяву щодо розв'язання 16 актуальних проблем українсько-європейських стосунків. У ній підтвердили прагнення підписати вже парафовану Угоду про асоціацію з ЄС, що одночасно передбачає приєднання до поглибленої і всеохоплюючої Зони вільної торгівлі. Висловилися за сприяння роботі спостережної місії Європарламенту в Україні, яку очолили колишній президент ЄП Пет Кокс і екс-президент Польщі Олександр Квасьнєвський. Обговорили ключові моменти судової реформи в Україні, в цілому схвалили запровадження нового Кримінального процесуального кодексу та закону про адвокатуру, а також Національного превентивного механізму проти катувань. Узяли до уваги заяви Європейського парламенту та Верховної Ради України про взаємну інтеграцію, наголосили на необхідності виконати всі рекомендації ОБСЄ щодо українських парламентських виборів. Українська сторона підтвердила свої зобов'язання стосовно виконання судових рішень Європейського суду з прав людини, а також рекомендацій Ради Європи щодо умов утримання людей під вартою і надання медичної допомоги людям в ув'язненні. Досягнуто згоди про виділення Україні макрофінансової допомоги в розмірі 610 млн євро. В заяві також підкреслено важливість української ГТС для країн Євросоюзу. ЄС висловив готовність допомагати у модернізації цієї системи. Окрім цього, Брюссель пообіцяв посприяти у пошуку джерел фінансування реконструкції трубопроводу Уренгой — Помари — Ужгород. Сторони також розраховували на продовження діалогу в рамках Енергетичного співтовариства. Європа привітала успіхи Києва на шляху лібералізації візового режиму з ЄС. Передбачалося, що угода з Євросоюзом у разі виконання нами всіх зобов'язань буде підписана у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 року на саміті Східного партнерства.
Цей документ відобразив офіційний бік зустрічі, проте, вочевидь, був і неофіційний. Інакше про що так довго (дві години замість запланованих 20 хвилин) говорили з Януковичем за зачиненими дверима Герман Ван Ромпей та Жозе Мануель Баррозу. Вочевидь, ішлося про ув'язнених із політичних мотивів Юрія Луценка і Юлію Тимошенко, порушення виборчого законодавства на парламентських виборах 2012 року та інші проблемні питання нашої внутрішньої політики. Це припущення підтвердилося під час спільної конференції В. Януковича та президента Європейської Ради Германа Ван Ромпея.
"Ми сфокусувалися на трьох блоках питань, в яких ЄС визначив конкретні критерії — вибіркове правосуддя, вибори та реформи в рамках Порядку денного асоціації", — зазначив Ван Ромпей, додавши, що Україна має продемонструвати прогрес у цих питаннях до травня 2013 року.
Нагадаємо, що Порядок денний асоціації "Україна — ЄС" було ухвалено ще 24 листопада 2009 року. На жаль, Україна виконувала цей план черепашачими темпами. Конституційна реформа не зрушила з місця, не виконано жодного заходу, який сприяв би розвитку місцевого самоврядування, реформуванню виборчого законодавства, державного управління, системи судочинства, подоланню корупції, захисту прав людини та основних свобод, лібералізації торговельного режиму, поліпшенню умов конкуренції, створенню сприятливого середовища для підприємницької діяльності та інвестиційного клімату. І ще багато чого було не зроблено. В ході реалізації цих вимог Україна фактично мала також докорінно змінити свою політичну і економічну систему, відмовитися від її кланово-олігархічних засад. Було сумнівно, що за кілька місяців можна було підважити цю брилу, коли не змогли цього зробити протягом останніх п'ятнадцяти років.
Але Європа з розумінням поставилася до українських реалій і вимагала лише "помітного прогресу". "У нас є чітке розуміння, що має бути зроблено, і є конкретний політичний календар, якого слід дотримуватися, аби стало можливо підписати угоду про асоціацію у Вільнюсі. Ми сповнені рішучості допомогти Україні виконати необхідні умови", — заявив комісар ЄС Штефан Фюле.
Скидалося на те, що найбільш вірогідною стратегією зовнішньої політики Януковича до листопада 2013-го стане продовження маневрування між ЄС і Росією. Деякі представники опозиції із зловтіхою висловили думку про те, що в разі непідписання Україною угоди з ЄС на Януковича та його партію чекає політична катастрофа. Так воно, зрештою, і сталося...
Московське сватання
Рівно через тиждень після візиту до Брюсселя 4 березня 2013 року президент України Віктор Янукович відвідав Білокам'яну. Цей вояж викликав не менший інтерес в Європі і на теренах СНД, ніж попередній. Після Брюсселя всі, хто спостерігав за міжнародними маневрами Києва, дійшли висновку (як з'ясувалося пізніше, помилкового), що останній нарешті позбувся сумнівів і зробив рішучий вибір на користь ЄС. Проте московські перемовини знову напустили туману у питання геополітичного вибору України. Було незрозуміло, кому ж Янукович більше пудрить мізки: Європі, Москві чи обом разом? Москва — це етап на шляху до ЄС чи, навпаки, Брюссель — шлях до Митного союзу?Але було приємно, що ще потрібні і тим, і другим. Нас сватали і в Брюсселі, і в Завидово. Хоча, як водиться, і батогом залякували, і пряником припрошували. Президент Росії Путін, який досі говорив із нашим главою держави крізь зуби, не приховуючи зневаги до його нешляхетного походження і темного минулого, на цій зустрічі втілював саму люб'язність. Змальовував райдужні перспективи членства України в Митному союзі, мурчав, як кіт, не забуваючи, втім, раз по раз показувати імперські кігтики. "Наші фахівці, а також науковці Інституту економіки та прогнозування НАН України підрахували, що в разі приєднання України до Митного союзу її ВВП зросте на 1,5-6,5 відсотка залежно від глибини інтеграції (щоправда, не уточнив, за який період: за рік чи двадцять років. — Авт.). Чим тісніше співпрацюють між собою Білорусь, Казахстан і Росія, тим важче Україні виходити на ринок МС зі своїми традиційними товарами. З 2015 року рух робочої сили в межах Союзу буде обмежений. Її пільгове переміщення надалі буде збережене лише для членів Митного союзу. Нам треба подумати, як уникнути цих негативних речей", — говорив російський керівник.