Еге. Егешечки! Егегешечки!!
ЗМІЙ закладає їм у пащі по два пальці, набирає повітря – та усі як свиснуть!.. Наче паротяг, у терцію! Аж трава на сцені – та що там трава – й завіса затріпотіла од того свисту...
МАМАЙ. Добре свищеш, Зміюко. Тільки от що я тобі скажу: коли свистітиму я, то ти краще тримай руками очі, щоб вони тобі од мого молодецького свисту не повискакували.
ЗМІЙ позатуляв усі свої очі й зіщулився.
ЗМІЙ. Ну, свищи вже там!
МАМАЙ. Зараз, зараз, лише свищика свого наладнаю...
Бере довбню ЛОМИСИЛИ, але не ладен її підняти.
Тоді ДІДУСЬ штурхає непробудного ЛОМИСИЛУ, той спросоння зривається на рівні ноги, та як вхопить довбню, та як замахнеться, та як лусне нею ЗМІЯ по спиняці – так ЗМІЙ і вклався.
В Темнім царстві вмикається світло.
ЗМІЙ (стогне, не ладен підвестися). Ох, ці мені майстри художнього свисту... (Радісно). А оченята – осьо вони – на місці!
ДІДУСЬ. Ти, Змію, скрізь по білому світові літаєш, тобі все згори видно, чи не бачив ти де царевої сестриці Царівни Петрівни?
ЗМІЙ. Ох, ці мені свистуни-майстри... Бачив, але не скажу.
ДІДУСЬ. Чому?
ЗМІЙ. Бо вона зараз перебуває у палаці мого найкращого приятеля, от. Я саме забувся, як його звати.
ЛОМИСИЛА. Скажеш. Я тобі допоможу пригадати.
Широко замахується довбнею – із шкіри ЗМІЯ перелякано вискакують ТРОЄ в спідньому, перелякано тремтять.
ТРОЄ. Мій приятель кращий – Султан Невір-царства, вона зараз в нього перебуває...
ДІДУСЬ. А як туди дійти моїм друзям?
ТРОЄ. Треба йти до Чермленого моря. А за Чермленим морем – там він зразу й живе.
НЕВСИТИМЕЦЬ, тим часом прокинувшись, потягується, помічає порожню змієву шкіру, а якої вискочило ТРОЄ в спідньому. Мне її, пробує на міцність.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Міцна! А гарна... Де вона взялася, доки я спав?
МАМАЙ. Сама прибігла.
НЕВСИТИМЕЦЬ. І на чоботи годиться і на бурдюк. Заберу-но я її собі...
Скручує її у сувій, з неї випадає летючий килим.
ТРОЄ У СПІДНЬОМУ. Не чіпай! (Пориваються вихопити). Це – мій чарівний летючий килим.
ЛОМИСИЛА. Одскоч! Бо оце торохну ще раз, то вже не знаю, з чого ви тоді будете вискакувати. Був твій, а став наш спільний.
З-за куліси витикається РАДНИК-ЗРАДНИК.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Летючий килим!.. Та я все життя мріяв про нього!
Ховається.
Доки друзі милуються килимом, ТРОЄ в спідньому тихенько тікають геть.
МАМАЙ. Завдяки цьому чарівному килимові я визволю Царівну Петрівну.
ДІДУСЬ. Річ, Мамаю, не в чарівному килимові, ні. А визволити Царівну Петрівну ти зможеш лише тоді, коли не побоїшся з мертвого живим стати.
МАМАЙ. Не зрозумів...
ДІДУСЬ. Потім зрозумієш, а тепер вам уже пора, хлопці в дорогу.
МАМАЙ. З мертвого живим... Йти мені, чи не йти? (Замислюється). Піду! Ану, братове, слухай мого наказу: речі на плечі-і! Кроком руш!
Попрощавшись із ДІДУСЕМ, трійця героїв рушає зі сцени, НЕВСИТИМЕЦЬ несе порожню змієву шкіру, МАМАЙ летючого килима, ЛОМИСИЛА – довбню.
Картина VI
У себе в палаці ЦАР підходить до дзеркала, хукає на нього і воно – вмикається: там постає чарівна картина – переможений ЗМІЙ-багатоголовець лежить догори ногами. ЦАР з докуки б'є кулаком об дзеркало – й виникає наступна картина: трійця героїв дійшла моря і стоїть на березі.
ЦАР. А де в цей час, цікаво знати, мій вірний Радник-зрадник? Що він робить? Тим часом ці троє – вже об'єдналися і дійшли Чермленого моря... Так вони й до мети дійдуть і Царівну Петрівну визволять із полону. (До дзеркала). Згасни, осоружне.
Дзеркало гасне.
Картина VII
Шум моря. Герої стоять, милуються видноколом.
ЛОМИСИЛА. Навіть я не міг уявити стілько води заразом, як тут.
МАМАЙ. Ти поглянь, яка краса, як сонце веселкого виграє на вершечках хвиль...
Тим часом за їхніми спинами виникає РАДНИК-ЗРАДНИК і позаяк трійця приголомшена панорамою, він може підповзти ближче до летючого килима.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Яка ж це краса? Стільки води – і вся несмачна, солона ще й гірка.
МАМАЙ. Дивися: грайморе водограєм ластиться в сонцесяйних струменях іскріння...
РАДНИК-ЗРАДНИК, скориставшись їхнім послабленням пильності, краде сувій летючого килима й зникає з ним зі сцени.
ЛОМИСИЛА, А вже ж глибоке напевне... Як ми на той бік перепливем?
МАМАЙ. Як мінливо піниться смарагдовість хвиль... Як ми на той бік перепливемо? Не журись, Ломисило, нам не доведеться перепливати це море. Ми, наче оті срібнокрилі чайки, полинемо зараз у небесну синяву і перелетимо чарівним килимом на той бік...
ЛОМИСИЛА. Дійсно! Я й забув, що в нас є летючий килим!
НЕВСИТИМЩЬ (озирнувшись). Не "є", а "був".
ЛОМИСИЛА (озираючись). Дійсно, де ж він?
МАМАЙ. Певно, полетів у вирій.
Небом на летючому килимі летить РАДНИК-ЗРАДНИК.
ЛОМИСИЛА. Еге – осінь же скоро. Оно вже й журавлі летять.
РАДНИК-ЗРАДНИК. Проґавили! Курли-курли!
ЛОМИСИЛА. Оно чутно, як курликають журавлині ключі.
НЕВСИТИМЩЬ. Але ми – не журавлі. Як ми тепер перескочимо це море?
Пауза.
ЛОМИСИЛА. Ти, Мамаю, напевне, вже вигадав щось? Ти ж у нас найрозумніший. Як ми будемо на тому боці?
Пауза.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Не мовчи, Мамаю!
МАМАЙ. Я мовчу тому, що звик говорити лише правду.
Тим часом НЕВСИТИМЕЦЬ нахиляється до морської води. Припадає, чутно як вона забулькотіла.
ЛОМИСИЛА. Не журись, не тужи, Мамаю, це ще не біда. Біда нам буде, як пішкома будемо навколо моря обходити.
НЕВСИТИМЕЦЬ (на мить одірвавшись). На здоров'я вам, братове, і на погибель ворогам!..
Припадає знов.
МАМАЙ. Як подумаю тепер, що нам залишилося на шляху до мети одне лише море – і тепер воно для нас – нездоланна перешкода. Дійсно, Ломисило, правда твоя: доведеться нам навколо нього чалапати...
ЛОМИСИЛА (до НЕВСИТИМЦЯ). Невситимцю, а чого це ти, цікаво знати, із калюжі п'єш? У нас оно баклажка є.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Не вгадав, м-м-м, це – не калюжа. Це усе, що залишилося, м-м-м, од Чермленого моря і я оце саме його допиваю.
Припадає знов, чутно булькотіння.
ЛОМИСИЛА, Як? Цілісіньке море? Хіба ж таке можливе?
НЕВСИТИМЕЦЬ важко підводиться.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Задля друзів і не таку гидоту вип'єш...
МАМАЙ. Випити море? Такого – не буває, щоб море... О! А де ж воно?.. Немає моря. Не піниться (вдивляється) мінливо смарагдовість хвиль...
НЕВСИТИМЕЦЬ (ствердно бурчить животом). Буль-буль.
Друзі підхоплюють під пахви переповненого НЕВСИТИМЦЯ й рушають далі уперед, ступаючи морським дном.
Коли назустріч їм скаче на хвості РУСАЛОЧКА.
МАМАЙ. Ех, випив ти ціле море, а морській істоті тепер ніде жити нещасній.
НЕВСИТИМЕЦЬ? М-м-м... Справжній козак п'є, не скіко може, а скіко бачить. Буль-буль... Ну, я такий, що можу й випустити назад.
РУСАЛОЧКА. Назад, назад! Випусти море назад, пожалій мене.
ЛОМИСИЛА затискує рота НЕВСИТИМЦЕВІ, щоб той не випускав моря.
НЕВСИТИМЕЦЬ. В-в-в-в.
РУСАЛОЧКА. Ніде, ніде мені тепер житоньки, де плаватоньки. Одпустить йому рота, дайте випустить водичку.
МАМАЙ. Дійсно, доведеться-таки випускати...
ЛОМИСИЛА. Випускати?! Як я – плавати не вмію! Я ж – не русалочка! У мене ж такого з хвоста нема. Є лише важезна довбня, але вона плавати не допомагає...
МАМАЙ (до РУСАЛОЧКИ), Потерпи трошки, рибко, Нам уже недалеко, дійдемо, тоді й випустимо.
І побратими повели далі НЕВСИТИМЦЯ морським дном.
РУСАЛОЧКА деякий час із тугою дивиться, куди вони пішли, потім скидає з себе плавники-ласти, потім і луску. З усього цього постає... РАДНИК-ЗРАДНИК.
Сунувши під пахву свої маскарадні обладунки, рушає назирцем за героями.
Картина VIII
У Невір-царстві герої ведуть НЕВСИТИМЦЯ.
НЕВСИТИМЦЬ (переповнено). Буль-буль. Доки це його ми будемо йти? Буль-буль. Оно, погляньте, вже й місяць на небі. Буль-буль. А ми й не спочивали. Треба ставати на постій.
МАМАЙ. То місяць не на небі, а на мінареті, церкві по-нашому.
ЛОМИСИЛА. Ну й негідники! Коли, виходить, у нас – день, то у них тут, виявляється – ніч? А коли в нас ніч, вони собі роблять день?
Чутно багатоголосу чужу мову.
ЛОМИСИЛА. Невже прийшли?
Забачивши перехожих, наші герої ховають свої слов'янські лиця. Вони змушені з "підручних" засобів ладнати собі чалми, чорнити брудом лиця, щоби безборонно з'явитися перед чужинницькі очі. Назустріч їм трапляється СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ.
СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Аллах акбар!
Трійця друзів на це лише закивала головами.
ЛОМИСИЛА. Як тут страшно люди живуть, ти ба, ти послухай оцього негідника, до чого дожився він уже: свого Бога Аллаха псом називає. Ось я тебе за це таке богохульство зараз!
Зачувши таке, а, головне, забачивши проти себе довбню, СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ злякано тікає.
МАМАЙ. Звідкіля ти про це дізнався?
ЛОМИСИЛА. А ти хіба сам не чув? Він же, мерзотник, каже першому зустрічному волоцюзі про свого Бога: "Аллах – Акбар". В мене вдома пес колись був, так його теж Акбаром звали.
МАМАЙ. А-а-а...
Позад них знову з'являється СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ, дослухається, придивляється.
СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Салям алейкум! НЕВСИТИМЕЦЬ. Салом! СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ. Салом? А хто це тут, де сало заборонене, бодай згадав про нього? НЕВСИТИМЕЦЬ. Заборонене сало? Оце порядки!
Збагнувши з розмови, хто вони такі, здіймає галас.
СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ (вимахуючи руками). Гяури! Гяури!
Так розкричався, що наліплені вуса йому одскочили, ми пізнаємо перевдягненого РАДНИКА-ЗРАДНИКА. Йому доводиться тікати, а вже звідусібіч вже чутно брязкіт зброї, войовничі яничарські вигуки.
ЛОМИСИЛА. Яничари! Аллах акбар...
НЕВСИТИМЕЦЬ. Не хвилюйтеся, братове, ось зараз я цих яничарів...
ЛОМИСИЛА. Сам-один? Ми з Мамаєм (іронічно) тобі будемо допомагати в цій справі.
НЕВСИТИМЕЦЬ. Не потребую нічиєї допомоги, краще відпочивайте собі з дороги. Я – сам!
ЛОМИСИЛА. Ой, не шуми, луже, ой, не бреши, друже.
НЕВСИТИМЕЦЬ (гордо). Казка – не бреше!
Кидається за куліси, звідкіля наростає яничарський гомін. Мить – і звідти вже чутно, як хлюпотить, вирує, виливаючись, вода. А потім – переляканий зойкіт натовпу, який борсається у хвилях, плюскаючись по воді.
Картина IX
У своїм палаці Цар, хукнувши на своє чарівне дзеркало, вмикає його.