Івась хутко побіг, перестрибуючи через купи відкиданого з хідників снігу. Одного разу зле розрахував, по вуха провалився у високу кучугуру і вбіг у хату цілком засніжений.
— Ще це, Івасю, сніг іде чи що? — здивувалася мама.
— Та то я трохи поковзнувся і впав у сніг, — винувато промовив хлопець і зараз же нетерпляче спитав: — Мамо, у нас гості ?
— Дуже цікавий гість! Здіймай плащ та йди у світлицю!
У світлиці стояла пишна висока ялинка, ще тільки наполовину прибрана. Ромко обвішував її електричними ліхтариками, а мама низала на нитку барвисті цукерки. Скринька з прикрасами стояла на стільці, видно, чекала на Івася. А під ялинкою . . . Ой, хто ж то сидить під ялинкою? То ж Дід Мороз! У смушковій сивій шапці, з сивими вусами і бородою, в гарнім темнорудім кожушку. .. Ні, то не Дід Мороз! То ж Івасів дідусь!
Івась з несподіванки завищав "дідусю-ю-ю!" і кинувся його обіймати.
— Дивись, дивись, задушиш мене! Бач, який ти дужий став! А виріс як! Ну, що, не сподівався мене побачити? А я от, бач, приїхав!
— Як же ви приїхали, дідусю? І нічого мені не написали!
— От сів у своє стареньке авто та й приїхав. Слава Богу, не мело, не віяло, їхав, як по білому килимі. Ось тільки но увійшов, саме хотів роздягатися, як Ромко тебе у вікні побачив та й попросив мене кожуха не скидати, щоб ти подумав, що Дід Мороз прийшов ... А крім того, треба ще дещо з авта забрати. Там я трохи харчів на дорогу взяв, та не встиг поїсти, а Мартуся своїх ласощів понакладала ...
Івась одягнувсь і з дідом почав вносити до хати гостинці. Спершу внесли кіш рум'яних пахучих яблук, тих, що червоні не тільки зверху, а й усередині; потім печену гуску, домашні ковбаси, сільську шинку, сушені сливи і якісь смішні тістечка, тоненькі і круглі, нанизані на міцну нитку.
— Це, синку, бублики. Так на Україні їх люблять у в'язки в'язати. Колись, як ти був малий, а я тобі на сон казки говорив, то після кожної казки примовляв: "Ось тобі казка, а мені бубликів в'язка". Пам'ятаєш?
— Не пам'ятаю ... — признався Івась.
— І не диво, бо в кінці казки ти вже звичайно спав. Аж на другий день, було, встанеш та й питаєш: "Дідуню, а що тому вовкові люди зробили, як упіймали?" От тепер тобі бубликів в'язка, а мені, виходить, казка. Як я спати піду, ти мусиш мені з книжки якусь казку прочитати, побачу, чого ти навчився.
І справді, увечері читав Івасик дідусеві книжку Гопаля Мукерджі про пригоди хороброго голуба, і дід не міг надивуватися, який же той голуб Рябошийка був розумний, та й хлопчик, господар того голуба, теж був дуже мудрий і добросердий.
12. ЯК В ІВАСЯ НА НОЗІ ДВІ КУКУРУДЗИ ВИРОСЛИ
Навесні купили Івасеві батьки свою власну хату. Звичайно, всіх грошей вони заплатити не могли, а мусіли щомісяця сплачувати борг. Проте, це вже був свій власний куточок із подвір'ям, що по ньому можна було бігати і качатися по травичці. Івась удвох із Ромком мали окрему кімнату, тут було їм вільніше й затишніше, ніж у попереднім мешканні. Правда, Ромко дуже пильно вчився і не любив, як Івась у той час крутився по кімнаті з своїми забавками. Довелось Івасеві пильнувати: як тільки Роман пішов до товаришів чи до бібліотеки, отоді вже можна було все догори дном перевернути, а як Ромко був удома, Івась також сідав тихенько готувати свої лекції. Так собі разом і вчилися, і Івась почав уже дражнити Ромка, бо в останнім семестрі одержав на одне "дуже добре" більше від брата. Івась знав, що вчитися в університеті багато тяжче, ніж у народній школі, але чи ж не можна пожартувати ?
Давно вже не було листів від дідуся, бо через переїзд і працю в новій хаті Івась не мав часу на листування. Проте, одної суботи прийшов позачерговий лист від дідуся. Дідусь, звичайно, розпитував, як Івасеві ведеться на новім місці, просив намалювати плян нової хати і розказати, що в ній де стоїть. Цього разу Івасів лист вийшов довгий-предовгий, бо хлопець справді старався добре змалювати нову хату і словами, і картинами. Потім переглянув ще той давній дідусів лист і побачив, що дід питав, як йому їздилося на лижвах. Лижви — то був різдвяний подарунок Івасеві від діда. Івась глянув у вікно і посміхнувся: надворі весна, вже яблуня за вікном цвіте, то як відповідати дідові про лижви? Проте, мама навчала Івася бути в листах чемним, не проминати запитань і на все як слід відповідати. Тому Івась зробив відступ на три рядки, щоб показати, як то далеко від зими до весни, і почав про лижви: "Дорогий Дідусю! На Ваших лижвах я, на жаль, їздив тільки один раз. Бо мама мені купила нові черевики і, як я їх міряв у крамниці, то вони були добрі, а як узувся й пішов на гору з лижвами, то вони мені накусали ноги, і в мене на нозі виросли. . ." Тут Івась спинився. Він не знав деяких українських слів і мусів запитувати маму.
— Мамо, як по-українському "корн"? — спитав Івась.
— Кукурудза, — відгукнулася мама із кухні.
" . . . і в мене на нозі виросли дві кукурудзи, — писав далі Івась. — Ото ж я не міг більше їздити на лижвах, а коли кукурудза злізла з ноги, надворі вже не було снігу".
13. ПОДАРУНОК НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Івасів день народження припав на суботу. Не треба було переносити його на пізніше, як за минулих років. Івась запросив аж вісьмох хлопців, і всі обіцяли прийти. День випав чудовий, соняшний і не гарячий. Тато обіцяв повезти після гостини всіх хлопців до парку, щоб там вони могли досхочу нагулятись у м'яча. Мама метушилася на кухні із стравами, і звідти дразливо-смачно пахло. Проте, Івась не заглядав до кухні і не старався вмочити пальця у крем для торту. Більше від ласування він любив несподіванки, і терпляче чекав призначеного часу, виглядаючи у вікно, чи не йде вже котрийсь із хлопців. Нараз хтось задзвонив із кухонного входу.
— Івасю, відчини, в мене руки зайняті! — гукнула мама.
Івась відчинив двері і. .. просто на нього стрибнув чорний пес. Поклав передні лапи на Івасикові плечі, загавкав і лизнув в щоку.
— Жук! Жук! Та це ж Жук! — скрикнув Івасик. — Звідки ти тут узявся, Жучку? Ти сам прибіг ?
— Ні, не сам, — відізвалася тіточка Марта, виходячи з-за рогу. — Зі мною приїхав. А придивись но до цього песика!
Довго придивлятися було не треба. Жук мав на шиї велику червону стрічку, з якої звисала
картка із написом: "Дорогому внукові на день народження від Діда. Рости великий!"
Такого то подарунка прислав дідусь Івасеві! Тепер уже було де тримати Жука.
Коли Івась та його гості поїли мамині лакоминки і поїхали до парку, то й Жук поїхав з ними і не гірше від хлопців уганяв за м'ячем, а коли м'яч губився між кущами, то відразу його винюхував.
14. НОВІ СУСІДИ
"Дорогий Івасику! — писав дідусь. — Я дуже радий, що Тобі вподобався мій подарунок, а то я вже думав, що, може, Марті доведеться везти Жука назад. Я любив возити Жука з собою в авті, але Марта має про це іншу думку, і мені довелось її добре попросити, щоб вона передала Тобі мій подарунок. Тепер уже я буду Тебе про Жука розпитувати, бо, признатися, я за ним трохи сумую. Я вже взяв щенятко у сусіда і вирощую собі нового песика. Покищо воно дуже смішне й безпорадне, треба його і від курей, і від гусей охороняти, щоб не скубли. Але, коли виросте, буде їм усім порядки показувати!
Я дуже сміявся з твоєї кукурудзи. Ще я ніколи не чув, щоб вона в когось на нозі росла, аж потім додумався, що то за чудасія. Англійське слово corn можна по-українськи перекласти двома словами: кукурудза — та, що росте на полі, і мозоля — що може вирости на нозі. Я так думаю, що, коли ходити в тісних черевиках, то виросте на нозі не кукурудза, а мозоля. Не можна перекладати з однієї мови на другу, не думаючи, про що йде мова. Якби у нас було все так, як по— англійськи, то, мабуть, ми б з англійцями однією мовою розмовляли, але в тім то й справа, Івасю, що кожний нарід не тільки по-своєму говорить, а й думає по-своєму, співає на свій лад, живе інакше, ніж інші народи, В нашій мові є такі речі, що ніяк на іншу мову не перекладеш — от хоч би
ñ та приказка про казку і бубликів в'язку. А в американців є свої слова, свої пісні і свої казки, але змішувати все разом не можна. Ти українець, маєш свою рідну матірню мову, а в школі вивчаєш мову держави, де ми живемо. Звичайно, вчитися двома мовами трохи важче, але подумай, яка то приємність знати вдвоє більше, ніж інші! Тільки дивись, щоб кукурудза в тебе на ногах не росла!
А в мене є ще одна цікава новина: маю нових сусідів і — уяви собі мою радість! — вони українці. В них є двоє дітей: хлопчик, твій одноліток, і дівчинка Леся. Ти може скажеш: "От як щасливо трапилось! Просто, як у казці!" Але цілком не так. Одного разу, обідавши у місті в ресторані, я почув, що за сусіднім столом якісь люди розмовляють по-українськи. Я зараз же підсів до них і познайомився. Це дуже симпатична родина Котлярів. Виявилось, що вони хочуть перебратися з міста на фарму, бо пан Котляр трохи нездужає. Лікар наказав йому жити десь на свіжім повітрі А мені тільки цього й треба! Ти ж, може, пригадуєш, що наш сусід, старий Вілл, давно вже шукав покупців на свою фарму. Ціна була добра, а пан Котляр дуже зрадів, що буде моїм сусідом, бо вони люди міські, фармувати не вміють. Я приобіцяв його, як рідного сина, навчати. Отак мені, замість вас, прийшла зміна, бо я вже таки дуже почав був сумувати. їхній хлопець нагадує мені Тебе. Він так само за мною всюди ходить, як Ти робив. Тож мій новий приятель вже наслухався від мене різних байок про Тебе і просить в цім листі вітати Тебе від нього. На цім бувай здоров, козаче! Твій Дід".
15. НЕ МОЖНА МІШАТИ!
Івасеві було соромно за кукурудзу. Дідусь, мабуть, подумав, що Івась зовсім не розуміється на таких речах, а справді він просто написав те, що почув від мами. А як могла мама знати, якого йому "корну" треба? Проте, треба вважати! І так у Івася було більше американських товаришів, ніж українських, бо це були здебільшого шкільні товариші, його найближчі сусіди, а українські діти жили трохи далі, із ними він бачився лише в суботу та в неділю в церкві. А в церкві ж і говорити не можна, хоч часом і кортить ... Все більше вправлявся Івась в англійській мові, а українська відставала, і коли він не відразу натрапляв на потрібне слово, то заміняв його англійським.
— Мамо, — питав він, — чи можна мені на байсиклі поїхати ераунд де корнер?
Часом, коли мама була зайнята, вона наче не помічала, як говорить син.