Летить пісня здалека, гудуть тулумбаси, вертають козаки з походу, їдуть веселі, хваляться щастям: упень розбито турків під Тягинь-містом!
Глянула мати й за серце вхопилася.
— Козаченьки, соколики! А чого ж мого Йвана між вас немає?!
І примовкли козаки, посмутніли. Не словами одказали матері — піснею:
Не плач, мати, не журися,
Бо вже син твій оженився,
Та взяв собі паняночку —
В чистім полі земляночку...
Ой не співайте, братчики, не крайте серця матері! Вже вона знає, що син загинув... Та козаки співають далі:
Ой упала козацька буйна голова,
Як у полі од вітру трава,
Тільки слава не вмре, не поляже,
Щиру правду по людях розкаже.
*1 Довбиш — козак, що бив у литаври, сповіщаючи про якусь подію.