Ясно, звичайно, що в кожному дворі не колодязь, а водогін. А то ще й так буває.
Невеличкий клаптик біля городу левадки, сіножаті, і от бачу, що, так в тиждень раз, хазяїн поливає його чимось із бочки. Просто коня запрягає в бочку і їздить тою левадкою кружка, а з бочки щось віялом таким виливається.
Розпитуюсь.
Виявляється, що в ту бочку він збирає з-під худоби сечу, а потім тією сечею поливає леваду. Он воно як!
•
Неділями жінки не ськаються, лежачи на призьбі чи під грушею.
Не видко також, щоб якась мати гналася улицею з дрючком або з віником за хлопцем чи за дівчиною.
Чорти тут усі в озері спокійно живуть, бо не чуть, щоб хтось їх непокоїв, посилаючи заразом по стонадцять штук у печінку, в душу й у голову.
Біля пиварень не то що бійка, а й матюків не чуть.
До того сумно, що просто, хоч сам ходи та матюкайся.
•
Щодо аліментів, так саме щось не чуть. Хлопці всі такі веселі ходять, що аліментів, видно, не платять.
•
Я ж знаю, що ви зараз запитаєте єхидно: — А самооподаткування там є? Ото ти нам скажи!
Є! Є "самооподаткування".
Бо неписьменність тут ліквідовано ще тридцять літ тому.
Ще 1898 року був тут останній неграмотний!
І в кожному селі є школа.
Та не одна.
А так: в одній учаться, а друга в запасі стоїть. І містки всі цілі... і дороги путні
•
Отак і живемо! Тихо живемо.
А оце три дні тому, дивлюсь, біля моєї хати на майданчику, над озером, дві якісь великі хурі зупинилось.
Дивився я на ті хури і ніяк не міг догадатись, що воно таке там навантажено.
Пішов до лікаря, години за дві вертаюсь, а вже біля мене карусель стоїть.
Така ж самісінька, як і в Козельщині на ярмарку.
Коні дерев'яні, свині дерев'яні, гусаки, крісла. Цяцьки кругом висять.
І тільки й того, що електрику зразу від стовба до каруселі провели.
Ну, думаю, наша бере! Це наша карусель!
Я ж собі думав: невже ж німці, такий культурний народ, — і на каруселі!
Мені так гадалося, що німецькі діти тільки й думають, що про репарації та про плян Довса!
Нічого подібного!
Як заграла ввечері катеринка, як поназбігалося дітлахів, як комашні!
Крутяться, аж поки баки їм позабиває.
А карусельщик хитріший од наших.
Наші так наймають хлопців, щоб крутили карусель, а цей білу кобилу для цього пристроїв.
Кобильчина біга в середині й карусель крутить.
І така, — вам, — скажу, розумна кобильчина, — як тільки дзвоник задзвонить починати — вона і біжить і як задзвонить припиняти — вона стає.
Третій день уже карусель крутиться. Години до 12 ночі не вгаває.
То крутились діти, а це вже й дорослі пішли.
Старі діди вертяться.
Спочатку мені подобалось.
Сидиш, заплющиш очі й думаєш, що ти в Козельщині на ярмарку.
А катеринка ще візьме та й засмалить "Стеньку Разіна".
А це вже набридло.
Та ще сьогодні цілий вечір не "Разіна" грає, а якоїсь нудної й голосної. Отакої:
— Ой, ра-ра-ра п-у-у.
— Ой, ра-ра-ра п-у-у.
Правда, поганий мотив!
Аж в ухах лящить!
Ну, не дає писати ніяк.
Крапка.
________________________
Берлін увечері
Чим одріжняється вечір од дня?
Ну, хоч у Харкові, чи що?
Тим, що вдень видко, а вночі темно.
Тим, що Харківський Комунгосп увечері не світить, а вдень читає в газетах:
— Та коли ж на робітничих околицях світло буде?
У Берліні цим ви вечора від дня не відріжните.
Тут — однаково.
І вдень і вночі видно.
Хіба тільки, що вночі видніше, як удень!
Удень, все таки, бувають хмари, чи що, а вночі ніяка хмара Берліна захмарити не може!
"Турчанка"[3] в Берліні справно працює.
Я вже розпитувався тут у знайомих:
— Де ви, — питаю, — для Берліна таку "турчанку" знайшли, що вона весь час світить?
— Е, — кажуть, — ізнайшли!
— Так може б ви й мені адресу сказали, — я б поїхав додому та розказав би Харківському Комунгоспові, хай би, може, й він собі таку купив.
Не дали адреси. Кажуть, що без "турчанки" в Харкові сумно буде жити. І нічого буде "Вечернему Радио"* писать.
•
Хароша "турчанка" в Берліні
Ну, як би вам, щоб зрозуміліше?
Ну, — "видко, хоч голки збирай".
Далі ви вже сами додасте:
— Вийди, коханая, і т. д... й т. д. .
Це для фолкльору.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Електрика горить, так уже горить!
Та якими тільки, якими кольорами вона не горить!
І синіми, і фіялковими, і білими, і жовтими, і червоними!
Та всіма, одне слово —
І все це відбивається в асфальті.
І дивишся вздовж улиці — так вся вулиця ніби якийся ріжнобарвний сніп із проміння!
А авто, автобуси, мотоцикли — прожекторами її оперізують.
Ідеш у якомусь огняному хаосі!
Найбільше, що до світляного крику, надсаджується рекляма!
Чого тільки та рекляма не доходить у своїх витівках, щоб звернути на себе увагу, щоб її помітили.
То тобі якийся будинок горить увесь синім.
Момент — він уже червоний!
Далі — він зелений.
І все це мигтить "сміється, перегулюється".*
Там — горить чобіт!
Там — ковбаса!
Там — авто!
Ось бачиш загорілась на даху величезна пляшка!
За нею — бокал...
З пляшки в бокал ллється електричне вино!
З бокалу вискакує електрична піна.
Це — рекляма шампанського!
Раптом усе гасне!
А потім знову...
І так цілу ніч!
Єсть улиці, що, буквально, якесь пожарище!
Да, влітає в копієчку торговельним фірмам рекляма.
•
Вулиці ввечері повнісінькі.
Кафе — аж через вінця.
Але не шаландатимемося по вулицях, не сидітимемо в кафе, бо ми вже там були, та й нас абсолютно не цікавить оте жіноцтво, що "продається з публічного торгу".
Ходім у кіно!
Кіно — "на ять".
Ну, ясно, що величезні залі (є, правда, і кіно — маленькі, наче курник. Тут короткометражні картини демонструється), ну ясно, що шикарні фойє, симфонічні оркестри і т. д.
Потрапили як раз на "інтересний" фільм з радянського життя, американського виробу.
Я не знаю, чи не йшло воно в нас (у нас усе може бути), у всякім разі десь у себе я бачив фото з цього фільма.
Знаєте, бурлаки на Волзі баржу тягнуть, отаман такий обідрано-кучерявий з обличчям Аполоновим. Князь, князівна. Початок революції. Отаман робиться повстанським командиром (ну, ясно ж — більшовицьким), розгром маєтка, зустріч отамана з князівною.
Ви ж уже догадались, що роман, що любов, що отаман врятовує князівну і т. д.
Отака, одне слово, "хріновина з морковиною".
У що ж тільки понаряжали американці тих повстанців?!
А моррди!
Має успіх фільм!
Ну, як же ж: "більшовиків" показують!
Іде ця картина в супроводі і оркестри й хору.
Хор у відповідних місцях співає "Дубінушку".
Співає по-руському.
Очевидно, емігранти.
І треба вам знати, що "Дубінушка" — популярна в Берліні пісня.
Я в санаторії її чув.
Співали її люди, що навряд чи їм колинебудь доводилось тягати баржі.
Може хіба доведеться?
А так — кіно, як узагалі кіно!
Чогось такого "сенсаційного" в кіно не чуть.
Іде "Анна Кареніна" в одному з кіно. Я — не бачив.
Та їздить по Берліну, — кажуть, — Мозжухін* у свойому шикарррному авті.
Оце й усі кіно новини!
Що добре — то це і велика і свіжа завжди кінохроніка: де, разом із цікавими подіями, демонструють і природниче життя.
Життя комах, звірів, птиць.
Це — дуже цікаво.
ВУФКУ!* Guten tag! Як у нас говорять!
•
Ходімте тепер у театр!
Тепер же, як ви знаєте, в театрі не сезон!
Працює, здається, опера та театр Рейнґарда.
Ходім до Рейнґарда, бо в оперу спізнились.
Тільки беріть грубі гроші, щоб попасти в театр.
Тут абонементної системи немає, контромарок не дають, а перше місце коштує не більше й не менше як 30 марок (15 крб.).
Поганенькі в нас місця були, на останньому ярусі, а й то щось по 7½ марок чи що заплатили.
Так, що тут по театрах не розгуляєшся.
Тут таке "мистецтво — трудящим", що сильно почухається той трудящий, як у театрі побуває.
Днів з чотири на картоплі сидітиме.
В театрі йде щодня п'єса "Артисти" американського (здається) автора, з доробленим текстом Йосипа Димова.*
Постановка — Рейнґарда.
П'єса, як уже й назва показує, з життя артистів. Звичайна собі комедія (трішки з "трагі" спереду), з дотепним (кажуть) текстом.
Сцена — на сцені. Артистичний "кабачок" і т. д. і т. д. Грають прекрасно.
Головну ролю виконує кол. артист Московського камерного театру Соколов.
Теж грає чудесно. Фахівці тільки кажуть, що мова його німецька ще й досі шкутильгає, за що його полаює ввесь час німецька преса.
Але Соколова вважається за крупну фігуру театрального Берліну.
Виконання, та й сама постановка — реалістичні.
Театралізовані, звичайні, але нічого карколомного нема.
Прекрасні, з боку оформлення, сцени — "сцени на сцені".
Повна ілюзія.
Але все це, при технічних можливостях театру, не так уже й мудро.
В Манилівському сельбуді навряд чи Рейнґард міг би поставити так "Артистів".
Одкидати, розуміється, не можна великої режисерської роботи, але щоб в "Артистах" було вхоплено "бога за бороду" — ні!
Хароший, навіть прекрасний спектакль.
Але й у "Березолі" є хороші, навіть прекрасні, спектаклі.
Можливості Харківського театру (технічні) "трішки" гірші, як берлінського, проте, спектаклі є хороші, і навіть прекрасні.
Хоч "Березіль" не має змоги для одної п'єси запросити цілу трупу негрів (джаз-банд), а Рейнґард може.
Так що. Про що, пак, я?
Ага, я про "Берлін увечері".
•
З театра куди ж?
Може в "Скалу" хочете?
Давайте вже за одним рипом і в "Скалу" зайдемо. "Скала" — це театр-вар'єте.
Там — окремі естрадні номери: фізкультурні, гімнастичні, балетні, окремі комічні антре , ексцентрики і т. д.
Величезний театр.
Грошей так саме треба брати не мало, бо квитки дорогі.
Ну, в "Скалі" вже, безперечно, всі "світові" номери.
Там уже, коли "трапеція" так уже — справді трапеція.
Якась — "трапеціянтка" показує свою вмілість. Я не спец у цій справі і не можу назвати всіх її фігур, але це було щось неймовірне. Чим вона там на тій трапеції держиться, як вона держиться. Очевидно, духом святим. І все це під "куполом" і без сітки. Страхолюдні номери.
Прекрасні коміки-ексцентрики.
Акробати з такими головоломними вибриками, що очі заплющуєш, як дивишся.
А особливо інтересний балет.
Власне — пародія на балет.
Прекрасні танцюристки пародіювали цілу трупу циркових коней, одягнені "під коні", з отим дресирувальником, на прочуд гарно й дотепно вони виконали цей балет.
Робота чітка, філігранна.
•
Вийшли з "Скали". Куди тепер?
Ходімте додому, а то й так уже находилися.
.