— Прибіг, як оглашенний... Сьогодні... О третій дня... "Дніпро" — "Динамо" Київ.
— Бра-атці!.. — хтось ляснув себе по лобі. — Та "Дніпро" не може грати з киянами, бо він вже "вилетів" із вищої ліги.
— І спра-авді...
— Але ж я бачив... стенд, — вертівся Савочка. — Чесне слово... о третій дня... "Дніпро" — "Динамо" Київ...
— Бачив!.. — передражнив його завідуючий відділом. — Минулорічний стенд ти бачив! На рік не глянув, а ґвалт підняв.
— Мда-а... — головний інженер осудливо похитав головою. — От як ви, тов. Савочка, працюєте! Як виконуєте покладені на вас обов'язки! В робочий час по стадіонах гасаєте? А гроші за віщо вам платять? За бігання по стадіонах?
— Бо йому футбол за роботу дорожчий! — підтвердив заввідділом. — Я давно вже засік, що Савочка якийсь... мм.. не такий. І до роботи несерйозно ставиться.
— Футболоман!.. — з відразою кинув головний інженер. — От і працюй з такими людьми!
Начальник нервово дістав сигарету. Заввідділом, клацнувши запальничкою, підніс йому до сигарети вогник.
— Раджу вам, тов. Савочко, інтереси управління все ж таки ставити вище за футбол! — сказав він, жадібно затягуючись сигаретою. — А за сьогоднішній прогул у робочий час оголошую вам, тов. Савочко, сувору догану!
І, круто повернувшись, начальник попростував до машини.
За ним до своїх машин попростували головний інженер та заввідділом.
За ними — але вже до трамвайної зупинки — посунула решта управлінців. Останнім, похнюпивши голову, тягнув ноги Савочка. Але на нього ніхто не звертав уваги: кому охота знатися з прогульником?..
ПОХВАЛЬНЕ СЛОВО БРАКУ
"Брак — недоброякісні вироби, дефекти у них. Запозичено у XVII ст. із німецької мови; "brack" — негодящий товар, лом".
Короткий етимологічний словник
... От ви всі в один голос: брак та брак!.. Мовляв, треба покласти йому край. Заткнути всі щілини, у які він — сякий-такий — лізе. Щоб не було в нас отого — "негодящого товару", "лому", як перекладається німецьке "brack", з якого й виродився наш брак.
Все це, звичайно, так.
Але я вам скажу, іноді буває, що й брак приносить людям добро. І навіть здорово їх виручає. Парадокс?.. Не спішіть, послухайте краще одну повчальну історію з цього приводу.
Один чоловік, назвемо його хоча б... ну, Іваном Михайловичем, та купив своїй дружині чобітки. Модненькі на вигляд, гарненькі, каблуки високі, тонкі... Одне слово, такі, які зараз дуже полюбляє наше симпатичне жіноцтво.
І, знаєте, купив зовсім випадково. Зайшов у магазин, просто так і — нате вам! Пощастило. Останню пару захопив.
Повертається він з обідньої перерви на службу, задоволено свою покупку розглядає. От рада буде дружина! Та і як їй, бідоласі, не радіти, як уже зима на носі, а вона й досі в осінніх черевиках стрибає. Та нічого, тепер уже зігріє свої стрункі ноженята. Да-а... Приємно радувати жіночок наших дорогих!
Коли це його, себто Івана Михайловича, та секретарка до начальника кличе. Іван Михайлович схопився і побіг, але з поспіху забув зачинити свій кабінет. А в начальника — нарада. З годину, мабуть, тривала. Повертається Іван Михайлович у свій кабінет, а чобіт, які він на столі з поквапу лишив, і — немає... Тю-тю, модні чобіточки!
Попливли, значить, у невідомому напрямку.
Воно й не дивно, коридор — що прохідний двір. Цілий день товчуться у нім, стіни підпираючи, численні відвідувачі. От якийсь із них, мабуть, випадково заглянув у кабінет Івана Михайловича, побачив на столі модненькі чобітки, згадав, що вже зима, що дружину він уже давно обіцяв потепліше та помодніше взути, згадав, оглянувся і...
Мда-а..."
Приходить Іван Михайлович додому, сам, звісно, не свій, дружині про біду негадану розказує...
— Імпортні??? — аж зойкнула зблідла дружина.
— Ні, наші, — одказує чоловік і називає фабрику[1]. — І що дивно — свої, а на вигляд як імпортні. Такі вже елегантні та модні. І треба ж... 65 карбованців і 65 копійок заплатив.
Вислухала дружина і каже (уже зовсім спокійно):
— Якщо такої-то фабрики — не хвилюйся. Той, хто вкрав, далеко не піде. У тих чоботях.
І як у воду дивилась!
Днів через кілька приходить Іван Михайлович на службу — аж гульк! — на столі в кабінеті украдені чоботи лежать.
І біля них записочка такого змісту:
"Що ж це ти, чоловіче добрий, брак купляєш? А ще завідуючий відділом! Три дні моя кохана тільки й поносила ці чоботи, а на четвертий — трісь! Каблуки. Обидва! Уздовж! І тріснули, як по команді. І сталося це у кабінеті начальника, якраз у ту мить, коли він кричав на мою кохану: "Доки ви будете спізнюватися на роботу? Марш на своє місце!" Вона круто повернулася, рада, що гроза й цього разу обминула її краєм, і в момент повороту тріснули каблуки... Я розумію, що начальницький крик — це таки начальницький крик, а не, приміром, модна мелодія модного ансамблю "Боні М" чи "АББА", але й не вірю, щоб під одного лише крику, бодай і начальницького, тріснули два каблуки. До всього ж, моя кохана дуже мініатюрна і граційна, важить усього лише 98 кілограмів. От і виходить: брак! Так і хочеться запитати отут наших взуттєвйків: допоки ж ви будете халтурити і недоброякісне взуття випускати? Адже в подібному взутті далеко не підеш.
Моя тобі порада, чоловіче добрий: як зберіг чек та пам'ятаєш, у якому магазині купляв, то здай це барахло назад і забери гроші. І вдруге при покупці будь обережнішим і не підводь ні себе, ні інших невинних людей".
— А що — поживився?.. — зрадів Іван Михайлович. — Якщо вже красти, то треба хоч знати, якої фабрики взуття красти. А то який прудкий!.. Думав кохану свою браком ощасливити.
Ось так, значить, модельні жіночі чобітки фабрики П. (Артикул М 216525, ще й з літерою "Н", що означає: "новинка, покращеної якості з десятипроцентною надбавкою до ціни за покращення") та покарали злодія. Завдяки своїм бракованим каблукам. І це приємно. Дуже приємно.
Чек зберігся, Іван Михайлович здав чоботи назад у магазин і через два тижні по акту експерта одержав свої 65 карбованців і 65 копійок.
Йде і радо думає:
"Ну ось... І справедливість відновлена, і гроші цілі. Це ж прямо здорово, що браковані трапились. А коли б справді були "покращеної якості", як запевняв артикул, то злодієва кохана носила б їх собі на втіху. А так і гроші повернулися, і злодія покарали".
Отже, товариші, як бачимо на цьому прикладі, брак — так, так, той, що перекладається з німецької як "негодящий товар", "лом", — іноді людям і добро приносить.
ЗОЛОТОЗУБА ПОСМІШКА НА ПАМ'ЯТЬ
Якось відкриваю газету, а на четвертій сторінці, у відділі реклами, великими буквами таке звернення до читачів набрано:
"ЯК ВИ ПРОВЕЛИ ЛІТНЮ ВІДПУСТКУ?"
"Гм... — думаю. — Коли це мене запитують, то тільки ще збираюся провести. Та ремонт квартири не пускає..."
Читаю далі:
"Якщо з цим запитанням звернутися до мешканців нашого міста, то далеко не кожний відповість: біля моря, в будинку відпочинку, в туристській поїздці тощо. Дехто скаже: займався ремонтом квартири... Так, у подібній відпустці не відпочинеш".
"Гм, — думаю. — Прямо тобі ясновидці. Телепати. Але — цікаво. Це те, що мене зараз хвилює, ремонт квартири".
Ще далі читаю:
"Щоб провести літню відпустку біля моря, в горах, в будинку відпочинку, скористайтеся послугами ремонтно-будівельного управління облпобутуправління. Його майстри приймають замовлення на всі види послуг..."
Мчу за вказаною адресою.
Дільницю РБУ ледве розшукав у якомусь підвалі — обдертому, затхлому, з грибками на стінах. Але я на те не звернув уваги, мене хвилювало інше: черга. Підвал аж гудів од бажаючих відремонтувати свої квартири під час літньої відпустки. Довелося займати чергу. Години через дві я нарешті опинився біля віконечка приймальника. Хотів було спертися ліктями па підвіконня, а з-під нього посипалась штукатурка, тоді я обережно сунув голову у віконце і віч-на-віч зустрівся з вусатою особою.
— Теж до моря зібралися? — ввічливо поцікавилась та особа.
— Вгадали, — кажу.
— І хочете, щоб ми за час вашої відсутності привели у божеський вигляд ваші пенати?
— Теж вгадали.
— Коли збираєтесь до моря? — вже діловито запитує вусань. — Через місяць?.. Зараз заглянемо по графіку замовлень, подивимося, яка тут вимальовується картина... так... — зашелестів він паперовим "простирадлом". — Ви знаєте, картина для вас втішна. Наступного місяця зможемо вам відремонтувати житло.
— От спасибі! — вигукую. — Та я...
— З подяками потім, — спинила мою радість вусата особа. — Зараз оформимо відповідні документи і — до каси. Оплата, щоб ви знали, наперед. Потім залишите нам ключі від квартири і — щасливої вам поїздки до синього-синього моря. Загорайте, купайтеся, набирайтеся сил, а до вашого повернення квартира буде, як тая лялечка. Не впізнаєте.
"Як у казці, — тільки й подумав я і ладен був у ту мить розцілувати пресимпатичну вусату особу і всіх працівників РБУ за таке пречудове нововведення: ремонтувати квартири за час відсутності хазяїна.
... Відпустку провів, як ніколи, чудово.
Накупався, насмажився на сочинському сонці із запасом на добрий рік. Додому повертався як молодий атлет чи навіть геркулес, котрий щойно здобув важливу перемогу й, увінчаний лаврами, перебуває на сьомому небі.
Відчиняю двері, переступаю поріг своєї квартири, зажмурююсь і кажу:
— Ну, РБУ, що ти тут без мене натворило?
І широко відкриваю очі.
Ремонтно-будівельне управління і справді... натворило.
А точніше — здерло старі шпалери і покидало їх посеред кімнат.
І на цьому й закінчило ремонт моїх пенатів.
Лишивши біля порога чемодан, мчу до знайомого обідраного підвалу. Але двері того, підвалу хрест-навхрест забиті дошками.
"Тю, — думаю, — невже РБУ, зібравши гроші за ремонт квартир, накивало п'ятами у невідомому напрямку?"
Дивлюся, на дошці біліє папірець. Підійшов ближче, аж на нім написано, що РБУ переїхало у нове приміщення за такою-то адресою... Робити нічого, сідаю в таксі і мчу туди.
Ось і той будинок. Увесь перший поверх займає РБУ — просторі, світлі приміщення, дзвінкі коридори...
"Забагатіли, — вражено думаю. — То, може, за переселенням їм і ніколи було відремонтувати мою квартиру?"
За магазинним прилавком, що ділив хол навпіл, сидить нова приймальниця.