Власне сей душевний гарт скорше, аніж книжкою, можна виховати фізичними вправами і вихованням. З початку XIX в. жив і ділав в Англії Томас Арнольд, піонір спортового руху, і фізичної культури. Його спершу поборювали і викпивали, дітей забирали з коледжів, де не вчилися, лише спортували. Та хутко започаткований ним рух поширився в Англії і на континенті, а один француз писав про Арнольда, що він мав величезний вплив на зріст і силу характеру... англійця? – ні, британської імперії8).:
ХТО гартує тіло, гартує душу, а моральний гарт і характерність – се фундамент сильної нації. Паскаль казав: "Спершу вправляйтеся, а віра прийде сама собою", а Гнат Льойоля вважав зовнішні вправи за засіб для збудження відповідних почувань.,. Є анекдот про славного журналіста Жірардена, який дістав візіту одного політичного
____________
8) George Ferre – A propos de la reforme scolaire – Matin Nr. 166678.
противника, що прийшов з наміром допровадити справу до поєдинку. Але Жірарден, потім, як забив другого свого противника, Кареля, постановив більше не поєдинкуватися. Бачучи подражнення гостя, він відмовився говорити з ним, аж той не сів в запропонований йому вигідний мягкий фотель. Коли се сталося, розмова приняла лагідний перебіг і скінчилася добре. Чиж можна було гніватися, затопившися в мягкому фотелі? Бувби се завеликий контраст між етапом душі та положенням, несприятливим виявляти ґвалтовні почування! Такий контраст суперечить людській вдачі... А навів я сей анекдот на те, щоби збудити рефлексії: чи не винна в многих життєвих невдачах обставина, що занадто призвичаювалися люди до мягких фотелів, до теплих посад і вигідного життя, до мягкого, кімнатного виховання, не сприятливого виявляти сильні почування, і – кажу просто – до формування сильних характерів?
Скажуть, чиж не є в сім щось зневажливе для душі, викликати чисто механічними штучними способами – бажаний стан душі? Ні! Бо є глибший зміст в такім вихованню. Воно вказує, що нове наставлення душі не вичитується лиш з книжок, що аби засвоїти ідеї нового морального гарту, треба ними жити, цілим єством, мати їх в кожнім фібрі тіла, в крови. Лише тоді будуть вони не чужородним тілом, що випаде при першім стрясенню, а органічною частиною нашого "Я".
Та чиж се не утопія? – Ні!
Одні навички, можна замінити на инші, нераз протягом одної лиш генерації. Чомуб се не було можливе серед людей, коли се можливе в природі? Знана річ, напр., що в Новій Зеляндії водяться папуги, які з вегетерянців стали споживачами баранячого сала від того часу, як до Австралії спроваджено овець з Европи. Знані експерименти, коли вихований змалку в товаристві крука голуб ставав мясожером. Там, де не стоять на заваді фізіологічні причини, такі метаморфози може довершити свідома людська воля. Досвід показує, що деякі птахи не родяться з готовим почуванням "патріотизму", ворожости до породи (homo sapiens), яка витереблює їх рід, що се почуття прищеплюється їм щойно вихованням, родичами, які передають молодим – нагромаджений міліонами літ досвід несчислимих поколінь далеких предків, передають емоції, інстинкт створінь – диких і вільних, що гордять хоч би золотою кліткою.
Ті інстинкти свідомо плекати, в їх вогні перетопити схирлявілу душу, аби зробити її відпорною – ось ціль патріотизму.
Хто виховає ав собі силу характеру, – той виховає те, що є єдине на потребу, бо решта приложиться! Хто сеї сили не виховає, тому програми і чужі костурі поможуть, як мертвому кадило. Без характеру – мертвий є всякий патріотизм.