Можливо, так само, як і Дмитро Донцов, він мав вдачу творчої людини, не придатної до системного організаційного життя. Тому його оцінки своєю суб'єктивністю можуть тільки відтінювати загальну картину, не претендуючи на вичерпність. Дмитро Донцов же пізніше короткий час перебуває у Львові, потім іде до Бухареста, де видає журнал "Батава", тоді знову до Львова і – в довічну еміграцію.
Популярність Дмитра Донцова в націоналістичному русі була настільки великою, що в ОУН розглядалася думка про те, щоб надати йому повноваження президента України в уряді Ярослава Стецька (Українське Державне Правління), який проголосив Українську незалежність у Львові 30 червня 1941 року. Про це зберігся документ німецької служби безпеки за №12 від 4 липня 1941 року: "Дмитро Донцов передбачається можливим президентом..."[37]
Він дійсно мав претензії на незаперечне ідеологічне лідерство в українському націоналістичному русі, хоч не брав участі в його практичній повсякденній діяльності. Вже після другої світової війни Дмитро Донцов публікує статтю, в якій насвітлює свій погляд на ідеологічну генезу націоналізму.
"В "Самостійній Україні" бачимо нове гасло самостійности (хто лише пізніше тим гаслом не вимахував?), але й новий світогляд, нову психологію, наскрізь активнонаціоналістичну. Доля РУП[38] була першим етапом на хреснім шляху українського націоналізму. Ця перша спроба активізації української націоналістичної думки була затоптана урядовим націоналізмом.
Друга спроба – львівська "Заграва" та прибудована до неї Партія Національної Революції (1923-1924), була швидко зліквідована самими ж загравістами, які громадно перейшли під прапор УНДО[39], щоб там політично й ідейно розчинитися. "Вістниківство" по першій війні, в зв'язку з яким, але зовсім від нього окремо, постала націоналістична організація, лишилося осамітненим. В організації ж почалася фрагментація, подібна до фрагментації в РУП в 190304 рр., націоналістична думка почала занечищуватися пачкуванням до неї драгоманівщини і грушевщини (Онацький, Марганець); постала організація "творчого націоналізму" (ФНЄ[40] – Паліїва-Іванейка), яка з націоналізмом нічого спільного не мала; з вибухом війни наступив розкол в організації, нарешті по 2ій війні, на еміграції, під впливом перемоги СССР і контакту галичан з збольшевиченими елементами Київської України, прийшло до спроби повного перекреслення націоналістичної ідеї і заміни її націоналсоціялізмом, або розпливчатим безобличним "демократизмом".[41]
Своє "вістниківство" він розглядає в якості окремої політичної течії, хоч насправді воно не було таким, оскільки самі "вістниківці" в більшості належали до ОУН, або були в той чи інший спосіб пов'язані з нею. Були й такі, що взагалі не були долучені до політичної діяльності. Також звертає на себе увагу зауваження про "демократизацію" ОУН під час війни, коли націоналісти з Галичини зіткнулися з проблемою розгортання загальнонаціональної збройної боротьби. Організація може підняти на боротьбу цілий народ, але весь народ не може стати членством Організації. Степан Бандера розумів це протиріччя, але Дмитро Донцов не змирився з поточною пропагандою ОУН на "рідних землях", не відрізняючи її від ідеологічної платформи українського націоналізму.
До самої смерті 30 березня 1973 року Донцов залишався незручним і непримиренним. Його постать дійсно сповнена протиріч, і давно вже назріла потреба дати їй правдиве насвітлення, визначивши належне місце в історії української естетичної та суспільнополітичної думки XX століття. Така потреба висловлюється багатьма дослідниками, як, наприклад, Оленою Бачинською: "Це ім'я за останні 70 років терпіло вкрай протилежні оцінки: від прямої образи до великої пошани. За спомин його ідей без додатку "буржуазний націоналіст" судили та переслідували. Однак всі ті, хто нехтував Його ім'я, хотів забути ідеї, тим самим визнавали величезний вплив, силу слова і духу".[42]
Несумнівно, популяризації творчості Дмитра Донцова і поширенню його ідей сприятиме і це перевидання "Націоналізму" (Лондон, 1966; третє видання), підготовлене Головою Молодіжного Конгресу Віктором Рогом. Донцовська спадщина в наш час невизначеності й відносності набуває особливого значення. Дуже важливою також є маловідома українському загалові стаття автора Декалогу та одного з найглибших інтерпретаторів Д.Донцова Степана Ленкавського "Філософічні підстави "Націоналізму" Донцова", надрукована свого часу в журналі "Розбудова Нації" (ч.78, 1928). Сучасна українська суспільнополітична та естетична думка не може обійтися без "Націоналізму" (Львів, 1926), як і без книжок "Культура примітивізму" (ЧеркасиКиїв, 1919), "Підстави нашої політики (Відень, 1921), "Наша доба і література (Львів, 1937), "Дух нашої давнини (Прага, 1944) і багатьох інших праць, що окреслюють певну точку відліку нормального українського мислення. Невдовзі творча спадщина Дмитра Донцова повернеться до нас у повному обсязі. Згадаємо нарешті слова Євгена Маланюка: "Часом аж страшно стає на саму думку: а що, якби отого "чорнявого студента" з Таврії забракло у нас на початку 20х років XX століття?"[43]
Сергій КВІТ
Примітки:
[1] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.66.
[2] Про це свідчать слобожанські акти на земельну власність.
[3] Сварник Г. До ідейної біографії Дмитра Донцова // Українські проблеми. – ч.І, 1997. – С.146.
[4] Сварник Г. До ідейної біографії Дмитра Донцова // Українські проблеми. – ч.І, 1997. – С.147.
[5] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.67.
[6] Лотоцький О. Сторінки минулого. – Т.2. – Варшава, 19321939. – С.90.
[7] Дорошенко Д. З минулого. – Т.2. – Варшава, 1939. – С.106.
[8] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.72.
[9] Бедрій А. Світоглядовоідейна біографія Дмитра Донцова до 1913 року // Визвольний Шлях. – 4.1112, 1983. – С.1425.
[10] Мала місце дискусія з Леніним у загальноросійському соціалдемократичному середовищі.
[11] Мова йде про політичне вбивство 1908 року українським студентом Мирославом Січинським, ім'ям якого тепер названа вулиця в Тернополі, намісника Галичини графа Андрія Потоцького. Ця подія мала величезний розголос у засобах масової інформації всього світу.
[12] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.31.
[13] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.32.
[14] Климишин М. В поході до волі. – Т.2. – Детройт, 1998. – С.338.
[15] Мілюков П. Заявленіе... // Государственная дума. Стенографическія отчеты. Часть II. Четвертый созыв. Зас. 40, 19 февраля 1914 г.
[16] Донцов Д. До моїх політичних однодумців. – б/м, 1915. – С.3.
[17] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.135.
[18] Донирв Д. До моїх політичних однодумців. – б/м, 1915. – С.4.
[19] Скоропис О. Від видавців // Міхновський М. Самостійна Україна. – Венцляр, 1917. – С.27.
[20] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.170.
[21] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.171.
[22] Кравців Б. Передмова // Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – НьюИоркТоронто, 1974. – С.11.
[23] Донцов Д. Рік 1918, Київ. – Торонто, 1954. – С.115.
[24] Кравців Б. Передмова // Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.12.
[25] Островерха М. Від перекладача // Макіявеллі Н. Володар. – Нью-Йорк, 1976. – С.7.
[26] Під другим числом.
[27] Янів В. Дмитро Донцов // Енциклопедія українознавства. – Т.2. – Париж — Нью-Йорк, 1957. – С. 576.
[28] Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень. – Т.2. – Торонто, 1966. – С.369370.
[29] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.19.
[30] Бедрій А. Вплив Дмитра Донцова на формування ОУН // Авангард. – ч.б, 1983. – С.341.
[31] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.406.
[32] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.490.
[33] Климишин М. В поході до волі. – Т.2. – Детройт, 1998. – С.339.
[34] Климишин М. В поході до ваті. – Т.1. – Торонто, 1975. – С.237.
[35] Климишин М. В поході до волі. – Т.1. – Торонто, 1975. – С.238.
[36] Задеснянський Р. Правда про Мосендза і його твори. – Торонто, 1977. – С.26.
[37] Косик В. Україна під час другої світової війни (19381945). – КиївНью-Йорк — Париж, 1992. – С.579.
[38] Революційна Українська Партія розпочинала свою діяльність із "Самостійної України" (1900) Миколи Міхновського, але потім перейшла на соціалістичні позиції і стала основою УСДРП.
[39] Українське НародноДемократичне Об'єднання – ліберальнодемократична галицька партія міжвоєнного часу.
[40] Фронт Національної Єдності – галицьке політичне угруповання пронацистської орієнтації.
[41] Донцов Д. 50-ліття РУП // Українець-Час (Німеччина, бл. 1950). – ч.22 (188).
[42] Бачинська О. З думок про Дмитра Донцова // Маловивчені сторінки історії України. – Херсон, 1996.
[43] Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень. – Т.2. – Торонто, 1966. – С.376.
-------------------------------
ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ
"Націоналізм", який вийшов першим виданням (з друкарні ОО. Василіян у Жовкві) в 1926 році, виступив з ідеологією, яка рвала з цілим світоглядом драгоманівського "демократизму" і соціялізму Маркса-Леніна, пересякнутого отрутою москофільства. В тій книзі автор розвивав думки, які ширив перед 1-ою Світовою війною, як у Київськім "Слові", у брошурах "Модерне москофільство" і "3 приводу одної єреси", виданих у Києві, "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" (відчит на студентськім з'їзді у Львові), під час 1-ої світової війни – "Українська державна думка і Европа" (вид. в Берліні, Винниці й у Львові), "Міжнародне положення України і Росія", "Культура примітивізму", "Мазепа і Мазепинство" (у Києві і Черкасах) по 1-ій світовій війні – "Підстави нашої політики" та у львівськім "ЛНВку".
Основні ідеї "Націоналізму" були передусім антитези драгоманівському "малоросіянству". Трактованню України як провінції Росії, що претендувала лише на деякі "полегші" культурного й соціяльного характеру "Націоналізм" протиставляв ідею політичної нації, ідеалом і метою якої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з усякою Росією, а культурно – повне протиставлення цілому духовому комплексові Московщини, під оглядом соціяльним – неґація соціялізму.