Нарешті, зважившись, махнув
РУкою і сказав:
Нам, звісно, лишається мало від цієї операції, але Що ж з вами зробиш?
ізликові аж досадно стало на товариша, що той так урить бідного наглядача, пропонуючи йому соту частину того, що вони самі мали одержати.
— Ну, як тобі не сором,— сказав Кізлик, коли наглядач пішов,— ну прикинув би якусь сотню доларів!
— Ти, Кізлику, ідіот з колосальним дореволюційним стажем, я це тобі давно говорив!
Фалалій Чінгізханів задоволено потирав руки, дізнавшись, що Чуприна врешті досяг свого.
— Ящик піроксилінових шашок негайно доставити на адресу... Спитати там товариша Сапрона і сказати, що мати передала йому з села гостинця. Це умовлено... Решту будемо передавати в інше місце...
Операція минула щасливо, хоч товаришам і довелося натрудити руки коло важкого ящика пудів на три. Нести його було дуже незручно, а до того ж ніяк не можна було заховати таке одоробло!
Нарешті ящика вони дотягли на зазначену адресу і проробили весь ритуал конспірації, що його навчив їх Чінгізханів. Рудобородий Сапрон подякував за посилку від матері і пильно оглянув товаришів.
— Так, я бачу, що ви таки дуже серйозні люди,— сказав він, зробивши наголос на "дуже серйозні", і суворо закусив губу. Від такої поведінки Сапрона товаришам зробилося якось ніяково, немов вони чимось провинилися перед цією людиною.
Коли Чуприна й Кізлик вийшли у двері, з квартири Са-пронової почулися притишені вигуки.
— Мабуть, там ще хтось був... Радіють, очевидно...— сказав Чуприна.
А пройшовши кілька кроків, додав:
— А мені не дуже симпатичний цей Сапрон... Фас у нього якийсь каторжний, а профіль з рижою бородою, як у асірійського царя...
Кізлик тільки пхикнув на товаришеві слова. Справа була закінчена, принаймні на сьогодні, і боятися не було чого. Він ішов, недбало насвистуючи веселого мотива.
— Додому зараз іти не можна... Поїдьмо до саду... Треба замести сліди...
— Навіщо? — не розуміючи, спитав Кізлик...
— За нами хтось слідкує... Не озирайся...
Кізлик помітив, що справді за ними йшла якась людина, що невдовзі завернула за ріг вулиці. Разом по тому з-за рогу вийшла жінка в червоній пов'язці на голові і пішла за товаришами. Чуприна ще більше занепокоївся, але жінка зникла на парадному ході якогось будинку.
Вечоріло. На порожній вулиці не було ні душі.
_ То, певно, випадкові прохожі...— догадався нарешті
Чуприна і заспокоївся.
До домівки йшли мовчки. Вже в своїй кімнаті Кізлик промовив, зітхнувши:
— Хай йому чорт! Ще тільки раз зносимо, заберемо гроші і гайда кудись у таке місце, де б нас ніхто не знав! А то так і до шибениці дійдеш...
Чуприна мовчав, але видно було, що з товаришем він на цей раз цілком погоджувався.
— Завтра передамо набої, доглядачеві пообіцяєм гроші занести іншим разом і гайда до Москви...
Спали вони неспокійним сном, і ввижалися їм різні страховища. Чуприна бачив Чінгізханова, що обертався то на піроксилінову шашку, то на гарматний набій і вибухав з неймовірною силою, од чого Чуприна із спітнілим лобом зіскакував з ліжка і злякано прислухався. Та навколо була тиша й спокій. Чуприна перевертався на другий бік, та не встигав заплющити очі, як знову з'являвся Фалалій Чінгізханів і казав: "Маестро, я бачу на вашому обличчі синхронічний ідіотизм, а в очах еманацію примітивної шибениці. Ви, маестро, відстала людина зі своєю шибеницею... Машинова рушниця діє краще за шибеницю... Епоха перманентних революцій, маестро, удосконалила методу сепарувати душу від тіла...
Алем-пасе! — вигукував Чінгізханів, як провінційний фокусник.— Ми зараз продемонструємо, маестро, сепарацію нерво-м'язових вібрацій, що іменуються душею, од тіла!.."
Чінгізханів вимахував хусточкою, і Чуприна шарпався на ліжку.
Кізлик марив уві сні чудернацькими країнами, де на деревах росли кредитки, що чудесно оберталися на величезні портрети з написами: "Найвидатніший з європейських майстрів пензля Кізлічіо". Ті портрети перетворювалися на неймовірні потвори, що кидалися душити Кізлика, і він вигукував уві сні не своїм голосом.
Остання, за планом Чуприни й Кізлика, операція проходила рівно. Навантажені тепер патронами в грубому дерев'яному ящику, що був важчий за піроксилінові шашки, йшли до призначеного місця в темному закутку парку, де *х мусив очікувати повстанський агент. Чінгізханів напередодні змінив спосіб передачі патронів, бо одвідини Сапро-на були чомусь небезпечні. Умовилися, що при зустрічі Кізлик, як музичніший за Чуприну, буде насвистувати мотив
"Інтернаціоналу", а повстанський агент мусив у відповідь заспівати уривок із "Баядерки".
Все йшло як слід. На призначеному місці в парку їм відповіли "Баядеркою", і вони привіталися. Виявилося, що то був той самий Сапрон, до якого вони вже носили піроксилінові шашки.
— Тут незручно говорити... Ми підемо на конспіративну квартиру...
Товариші мовчки згодилися. Йшли довго якимись темними завулками та дворами. Перелазили через паркани, тягнучи ящик з патронами, врешті напівтемним коридором потрапили до великої, добре освітленої кімнати.
В кімнаті сиділо душ п'ять дівчат і хлопців і весело розмовляли.
Рижобородий Сапрон увійшов, озирнувся і сказав тихо:
— Привів. Нікого немає поблизу?
— Все гаразд,— була відповідь когось із присутніх, що затихли, як тільки з'явився Сапрон з Кізликом і Чуприною.
— Сюди кладіть...— показав рижобородий товаришам, і вони поклали ящика в куток.— Це все свої,— показав він на тих, що були в кімнаті,— знайомтесь...
Виявилося, що високий блондин років двадцяти п'яти віком був не хто інший, як "гвардії полковником", а молодший з бритими вусами був його ад'ютант. Рижобородого Сапрона всі звали не інакше, як "любий граф".
У Чуприни на душі шкребли кішки, і він вже проклинав себе, що пішов сюди. "Цих графів і полковників більшовики не помилують!" — промайнула в нього думка.
Треба було просто віддати патрони рижобородому, та й годі... Доніс би й сам... Щось неприємного було в цій кімнаті, і він, поздоровкавшись з присутніми, сів коло столу. Кізлик умостився поруч нього.
Та виявилося, що нові знайомці були веселі хлопці.
Незабаром на столі з'явилася закуска та випивка, один дуже вдало розповідав анекдоти, і, випивши, компанія непомітно перейшла на суть.
— Ви, я бачу, прекрасні хлопці,— сказав веселий анекдотист до Чуприни й Кізлика.— Чого б вам не пристати до нашої організації?
Кізлик і Чуприна перезирнулися. Вони хоч і випили, та стереглися "ляпати" і трималися обережно. Загалом настороженість їх не кидала з того часу, як вони "влипли" в цю справу...
— Бачите...— почав Чуприна,— ми художники і до політики не маємо відношення... пристати до вашої організації ми не можемо, бо політикою ніколи не цікавилися...
_ От дурниці! Та як же ж ви не цікавитесь політикою,
коли от постачаєте нам патрони?
Незручно було говорити малознайомій людині, що вони це роблять тільки для заробітку, і Чуприна почав дипло-матичничати.
— Бачите, ми, власне кажучи, не політики, а художники... За наші картини ніхто нічого нам не платить... А нам, розумієте, треба і на фарби, і на інше... Ми допомагали вам, але політика не наше діло...
— Так виходить, що ви нам не співчуваєте, а так тільки, за гроші? А як прийдуть до вас з ЧК і дадуть вам більше, то ви й нас викажете!
"І якого чорта я не згодився на вступ до їхньої компанії? — докоряв себе Чуприна.— Адже ж однаково завтра нас не буде в цьому місті".
— Та ми... ні... ми про це не думали... Дайте нам подумати... Ми можемо...
Незнайомець випростався. Він раптом змінив тона на суворий, гепнув кулаком по столу так, що склянки підскочили вгору, а другий поруч його благально промовив:
— Костя, не гарячись... Ну чого ти, їй-бо...
— Як-то так не гарячись? Та ця сволота може завтра мене в ЧК виказати! "Вони подумають",— перекривив він Чуприну,— а про що раніше думали? Чи, може, сподіваєтеся тепер вислизнути з наших рук? Ні, дурнів немає!.. Годі! Вам відомі наші таємниці, і ви не вийдете звідси!
КІЗлик зблід, а Чуприну трясли трясці.
"Костя" гримав, загрожував, а рижобородий Сапрон та інші члени організації сиділи, вткнувшись у газети. "Певно, цей найголовніший",— подумав Чуприна про "Костю".
— Та ми... ми...— почав щось говорити Кізлик, дивлячись, що Чуприна мовчить, але "Костя" не дав йому договорити:
— Що там ми, ми! Нічого микати, коли справа стоїть надто серйозно! Говоріть просто і без викрутасів, якій ви партії співчуваєте?
Чуприна, сполотнілий і вщент знищений, підвівся і тихо промовив:
— Ви пустіть нас... Ми більше не будемо... їй-богу, не будемо!.. Нікому нічого не скажемо...— гаряче запевняв він.
З мефістофельською усмішкою "Костя" нахилив голову 1 шипляче відказав:
— Пустити? Ви більше не будете? А якщо вам ЧК заплатить, то ви теж більше не будете? Ні, так гратися не можна! — І знову кулак опустився на стіл, немов припечатуючи слова.
Кізлик і Чуприна стояли і розгублено тулились один до одного, а "Костя", як грізний суддя, гримав на них і картав:
— Дурні! Йолопи! Барани! Ідіоти! Беруться за діло і не знають навіть, якій партії вони співчувають! Приносять нам патрони, продажні шкури, і белькочуть щось незрозуміле! Я таких мерзотників пачками розстрілюю!
— Цих "фруктів" негайно треба судити судом повстанського трибуналу! Сподіваюсь, що вирок буде без попуску безпринципному барахлу! Ведіть!
Кізлик затрясся, ноги йому підігнулися, і він ледве живий упав на канапу і заридав.
Чуприна стиснув зуби, щоб вони не цокотіли, але не міг стримати сліз, що котилися по волохатій його бороді.
Діловито цокнувши браунінгами, підвелося двоє і коротко наказали йти за ними.
— Якщо тікатимете, пристрелимо без жалю. Кричатимете, те ж саме. Суд може вас ще й помилувати, навівши довідки, хто ви такі і що...
Кіз ликові дали напитись води, і він ішов покірний і знесилений. За ним ступав Чуприна. В голові його пролітали тільки невиразні клапті думок, і швидше інстинктивно, аніж свідомо, він зупинився коло порога і глянув з гострота зненавистю на "Костю".
Знову йшли тими самими коридорами, що ними під проводом Сапрона дісталися до кімнати, і, завернувши праворуч, потрапили в якийсь напівтемний прохід, що нагадував катакомби середньовічних монастирів. Здавалося, що тут от-от задзвенять кайдани і в чорних кутках заворушаться навіки прикуті до слизьких плит виснажені в'язні...