Якби мусульмани збагнули, в чім тут річ, то об'єдналися б, напали б на Нове місто, і у ворога забракло б сил їм протистояти. Китайців рятували лиш підступні хитрощі їхнього проводиря.
Вже давно не було війни, та місто щодня, щогодини перебувало під страхом. Брами зачинені, на укріпленнях — повсякчас вартові. Для прибульців та від'їжджаючих лиш двічі на день відчинялись ворота. Мусульмани, що перебували в Новому місті, боялися китайців. Китайці ж боялися мешканців Старого Міста.
Саме таким застала Кашгар героїня нашої оповіді Гульджемал-ханум. У неї був лист, підписаний її батьком та Аладжою-беком, для другого судді Нуреддіна-хаджи. Опинившись в місті вона відразу поспішила передати листа. Вона розповіла Нуреддіну-хаджи про становище в Учтурфані. Поважний добродій навіть не здогадався, що юний гість — дівчина. Про це в листі не йшлося. Господар частував Гульджемал чаєм та наїдками, коня відвели в стайню. Потім було скликано раду; на яку з'явилося духовенство та інші впливові достойники. Рада була відкритою, Гульджемал побажала здоров'я всім присутнім, розповіла про скруту в Учтурфан, попрохала заради Господа поквапитися з підмогою. На зібранні з'ясувалося, що поки не буде взяте Нове Місто й кашгарці це розберуться з тутешніми китайцями, не вдасться послати бійців до Учтурфана, бо ж тут у самих не певне становище. А напад на Нове Місто впливові добродії вважали недоцільним, поки не прибуде з Коканда сам хаджа зі своїм військом. Позаяк же на допомогу з Коканда сподівалися не раніше як за місяць або й сорок днів, стало ясно, що учтурфанці найближчим часом не дочекаються підтримки. Коли б Таштімур-бек зважився, то може, вдалося б швидше подолати китайців. Але цьому хапузі поки-що вдається стримувати кашгарський люд.
Від нестерпної печалі очі Гільджемал сповнилися гіркими слізьми, та вона все ж не впадала у відчай і, не бажаючи коритися лихій долі, вирішила зустрітися з Таштімуром та головним суддею. Учтурфанського посланця згодився супроводжувати добродій Нуреддін. Головний суддя гостинно прийняв прибулих, але все ж не дав певної відповіді, посилаючись на складність становища. Тоді Аслан-киз подалась до Таштімур-бека. Це був високий гладкий здоровань. Сам ум'явши цілого барана й вихлебтавши цілий самовар чаю, він жодного ласкавого слова не сказав гостю з Учтурфана. Як і головний суддя, він вів мову про складність становища, про силу ворога й порадив дожидатися помочі з Коканда. Щоправда запропонував гостю халат і місце для відпочинку у себе в дворі, а коня звелів одвести в стайню. "Відпочинь трохи, синку, та й скотина хай оддише… Сподіваймось на Бога" — сказавши це, дав зрозуміти, що розмова скінчена. Потім пішов додому до судді Нуреддіна. Арслан-киз лишилася сама й задумалась.
Пробувши в Каш гарі два дні, Гульджемал побачила, що тутешній люд не згуртований і навіть не прагне цього. Дунганці, мусульмани, що перебували серед китайців, навіть не підозрювали, як їх цілеспрямовано обробляють, жили в постійному стресі, а їхні верховоди, як і кашгарські вельможі, були підкуплені.
Гульджемал вирішила неодмінно змусити міського старшину Таштімур-бека виявити мужність або зганьбити його з тим, щоб у будь-якому разі підвладна йому зброя послужила мусульманам. Мало сказати, що вона жила цими думками, вона ними палала. Адже коли чекати на поміч з Коканда, то Нове Місто ще довго триматиметься й Учтурфан, марно сподіваючись на прихід дружнього війська, буде знищений. Не інакше. Як свідчать численні приклади з історії правління китайців, вони завжди знищували непокірних. Про це думала Гульджемал, і волосся її ставало дибою, а серце обливалося кров'ю. Та все ж, покладаючись на Бога, вона не втрачала мужності й розсудливості.
З розмов та відгуків на базарі вона зрозуміла, що очолити обіцяну військову допомогу кашгарцям має людина на ім'я Якуб-бек, на яку тут покладають велику надії. Коли зважити на прислів'я "Герой героя бачить здаля", то стане зрозумілим прагнення дівчини дізнатися про цього кокандського Якуб-бека якомога більше. Вона шукала на базарі когось, хто міг би сповісти щось більш-менш певне про нього. І зрештою знайшла. Це був кипчак на ймення Сарибаш Алі Бахадир. Він, як виявилося, родом з Маргелана і є прихильником Якуб-бека, котрий, за його словами, зібрав уже сорок тисяч вояків, озброєних російськими рушницями. Це дуже втішило Гульджемал.
Без сумніву, у Якуб-бека є посланці, яких той направив до Кашгару, аби обнадіяти місцевий люд. Один з них — Сарибаш Алі Бахадир. Та нашій хоробрій дівчині цього замало. Дізнавшись, що Сарибаш Алі Бахадир невдовзі повертається в місто Уш, вона вирішила через нього передати Якуб-бекові листа й дістала запевнення, що послання буде передане якнайшвидше. Співрозмовник Гульджемал був вражений палкою й водночас розважливою мовою цього юнака, що стрівся йому. Арслан-киз написала розлогого листа про становище в Учтерфані й Кашгарі, про хитрощі китайців, про те, що кашгарцям бракує відваги, аби поквитатися з ними, а ще більше їм в тому заважає невігластво, умисно примножувань деякими можновладцями й вищим духовенством, які злочинно гають дорогоцінний час, тож якби вдалося з божою поміччю позбавити влади Таштімур-бека, це дало б змогу пришвидшити приготування до захоплення Нового Міста, а також прибуття допомоги в Кашгар.
Гульджемал сподівалася, що дізнавшись про реальний стан речей, Якуб-бек поквапиться до Кашгару. При тім вона розуміла, що дізнатися про реальний стан речей — це лише пів діла. Між Кашгаром і Кокандом високі гори, засніжені перевали, і війську швидко пройти цей шлях не вдасться. Вона міркувала, як ліпше використати місцеві сили й можливості ще до прибуття Якуб-бека. День у день становище гіршало. Адже китайці, захопивши Учтурфан, відправлять частину війська до Кашгару і тоді спільно з затаєним у Новому Місті ворогом зможуть накоїти лиха. Слід було завадити цьому.
* * *
Якось увечері один із Таштімур-бекових прислужників запросив Арслан-киз на чай і всіляко догоджав гостеві: "Ми бачили багато молодців, але такого хороброго, як ви, бачимо вперше!". Нахваляючи чай і свого співрозмовника, Гульджемал ввічливо кивнула на його фразу "Я теж схильний до героїчних вчинків" і запитала:
— Молодець, брате. Що ж ти таке вчинив?
Той зопалу сповістив, що за наказом Таштімур-бека не раз їздив у Нове Місто до китайського воєначальника, ось і минулого вечора привіз дарунки для бека, і чай, що вони його оце п'ють, з тих же дарунків.
Дівчині відразу ж перестав смакувати той чай. Ще трохи погомонівши, вона пішла до відведених їй покоїв. Отака неприкрита зрада Таштімур-бека змусила її замислитися над своїм становищем. Згадалося, що повсякчас на базарі вона наштовхувалась на одного з бекових слуг, який отже стежив за нею. Це свідчило про нечувану ницість і підлість бека. Зваживши, що кінь її в бековій стайні, вона розлютилася від думки, що потрапила в пастку. Вранці вона знов звернулась до бека з рішучим проханням дати чітку відповідь щодо сприяння Учтурфану, але й цього разу не почула нічого певного.
Відтоді як Гульджемал прибула до Кашгару, тут тільки й мови було, що про завзятого молодика з Учтурфана. Схильна до перебільшень базарна юрма повнилася чутками: "Учтурфанці, розбивши ворога, йдуть на Нове Місто!" або ж "Молодик з Учьтурфана, напавши на китайців, враз відітнув сорок голів!" Так чи інакше, добра слава про нашого "молодика" ширилася серед люду.
Простолюду нічого не лишалося, як втішати себе отакими казками. За кількасот літ китайської тиранії позбавлені права голосу мусульмани дійшли мало не до стану худоби. Хабарництво й цинічна безкарність обраних мусульманами чиновників довели населення до відчаю. Нещасні люди були переконані, що вже ніколи не скинуться китайської тиранії, як і зажерливості мусульманських можновладців, боялися підняти очі, аби глянути на світ. Вони тільки й думали щодня, як заробити собі на кусень хліба.
Аби збудити цей упосліджений бідовий люд, потрібні були неабиякі завзяття й відвага. З'являлися сміливці з Коканда, траплялися, відчайдухи й в Кашгарі, які намарне силкувалися підняти народ на боротьбу. Вони змушені були тікати в Коканд, а ні, то страчувалися китайцями. На найменший непослух ворог відповідав численними вбивствами, вирізав навіть цілі міста, нещадно грабував мусульманське населення. Тож зрозуміло, що в простих кашгарців були опущені руки. Вони вже ні на що не сподівалися. А можновладці були байдужі до долі Кашгару.
Усе це виразно збагнула Гульджемал-ханум. Зрозумівши, що покладатися на міського старшину Таштімур-бека — річ марна, вона намірилися переконати місцевий люд у тім, що порятунок Учтурфана невіддільний від відродження Кашгару, з якого слід вигнати китайців, захопивши Нове Місто. Лише в рішучому подоланні ворога запорука змін на краще.
Була п'ятниця. На базарі й на вулицях людно. За традицією цього дня оживлялися лазні. Особливо завдяки жінкам. Майже всі жінки міста в п'ятницю йшли до лазні, аби не тільки помитися, а й обмінятися новинами за тиждень, поспілкуватися, похвалитися обновами. Після лазні жінки поверталися додому, задоволені обізнаністю з найсвіжішими чутками. Тож не уявляли собі п'ятниці без лазні. Помившись, неодмінно збиралися за чаєм.
Гульджемал, убравшись і, як і належить джигіту, озброївшись мечем та пістолетами, пішла на базар. Після тривалої прогулянки, подалась в одну з найбільших та найрозкішніших лазень. Помітивши за собою слугу Таштімур-бека, рвучко обернулась до нього:
— Гей ти, ще довго отак ітимеш назирці за мною, мов шпигун?
Знічений слуга відповів:
— Таж нині п'ятниця, пане, от я собі й прогулююся базаром.
— Тоді відчепись від мене й вертайся додому. Й передай своєму господарю, аби прислав мені новий одяг, я збираюся в лазню, поквапся…
— Але ж, пане, це жіноча лазня…
— А тобі яке діло?.. Тим ліпше, що жіноча! Попарюся з насолодою… Йди й принеси одяг! Чого стоїш, як вкопаний?
І Гульджемал увійшла в двері лазні.
Побачивши таке, слуга й інші люди, не вірячи своїм очам, стояли ошалені.
Прийшовши до тями, слуга метнувся сповістити про все господарю. Решта очевидців, повідомляючи, що до жіночої лазні зайшов чоловік, зібрали довкола себе юрбу.