Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Г о л о х в о с т и й. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млинє, так што-небудь і ляпне!
Н а с т я (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою...
Н а т а л к а (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Н а т а л к а. Ходім уже!
Г о л о х в о с т и й. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик! ?
Н а с т я. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!
Н а т а л к а (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!
П р о н я. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!
Н а т а л к а. Нічого, ваш кавалер позбирає... докласти вам воза!
(Пішли.)
ВИХІД VI
(П р о н я й Г о л о х в о с т и й)
П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Г о л о х в о с т и й. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви,— без мила голите.
П р о н я. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Г о л о х в о с т и й. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять,— Мусатов і хранцюзька помада.
П р о н я. Мерси.
Г о л о х в о с т и й. А в тіятрі любите?
П р о н я. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Г о л о х в о с т и й. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
П р о н я. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мушина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Г о л о х в о с т и й. А ви які читали?
П р о н я. "Єруслана Лазаровича", "Кровавую звєзду", "Чорний гроб"...
Г о л о х в о с т и й. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман... вот раман, так раман... "Битва руських з кабардинцями" — а-ах! Або — "Матильда — чилі хранцюзька гризетка", або теж "Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться". Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!
П р о н я. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
Г о л о х в о с т и й. Да, штоб аж волос смалила!
П р о н я. Ах, ето ужасно жорстоко...
Г о л о х в о с т и й. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.
П р о н я. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...
Г о л о х в о с т и й (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите? П р о н я (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки!
Г о л о х в о с т и й. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пУ с т я ки!
П р о н я. Я і понятія у цім нікоторого не імію...
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, не безпокойтесь!
П р о н я. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно...
Г о л о х в о с т и й. Коли без етого никак нельзя обойтиться все равно прийдьоться...
П р о н я. Ах, не говоріть мінє про любов... І я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Г о л о х в о с т и й. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
П р о н я. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать...
Г о л о х в о с т и й (цілує руку). Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол...
П р о н я. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно... Г о л о х в о с т и й. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).
П р о н я. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите...
Г о л о х в о с т и й. Прийду, прийду, моя канахветочко!
П р о н я. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить хвіртки). Ламур! (Вибіга).
ВИХІД VII
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! П р о н я, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочкє у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи... Але зате ж все моє! От уджигну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути,— буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок... хр-р-р... Хап — і єсть! Хап — і єсть!
ВИХІД VIII
(Г о л о х в о с т и й і Г а л я.)
Г а л я (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку... Ні, он хтось стоїть, чи не С т е п а н? (Зближається, щоб трохи роздивитись).
Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить, (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!
Г а л я. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Г о л о х в о с т и й заступа дорогу).
Г о л о х в о с т и й (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко,— хіба з'їм?
Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.
Г о л о х в о с т и й. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.
Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Г о л о х в о с т и й. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю,— просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Г а л я. А справді, це той самий... Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Г о л о х в о с т и й. Да коли улюбльон, да так улюбльон, хоч візьміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!
Г а л я. Так і повірили! Шукайте собі панночок!
Г о л о х в о с т и й. Да ви луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, — вірте!
Г а л я. Хороша пороша, та не для вас!
Г о л о х в о с т и й (розпалюючись). Чого ж так — не для мене? Яка ти строга, нелюб'язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра — паровицями, да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…
Г а л я. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Г о л о х в о с т и й. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Г а л я. Та що — що гарні!
Г о л о х в о с т и й (бере її за руки). Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Г а л я. Ой, що ви кажете?
Г о л о х в о с т и й. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…
Г а л я. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…
Г о л о х в о с т и й. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма).
Г а л я. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, кричатиму!
Г о л о х в о с т и й (притиска ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!
ВИХІД IX
(Ті ж і С е к л и т а.)
С е к л и т а (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти, подла! (Підскакує до Галі).
(Г о л о х в о с т и й оторопів.)
Г а л я.(плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…
С е к л и т а. Як! Хто його знає? А ти не знаєш — свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили! (Тим часом Г о л о х в о с т и й, оправившись, хоче тікати. С е к л и т а його за поли.) А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!
Г о л о х в о с т и й (замішавшись). Хіба це ваша дочка?
С е к л и т а. А то ж чия?
Г о л о х в о с т и й. На вас анітрішечки не похожа; у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!
С е к л и т а. Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятись здумав? Наробив бешкету та й зуби скалить!
Г о л о х в о с т и й. Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите!
Г а л я. Мамо, голубочко, киньте його! Не робіть слави! Єй-богу, начепився вперве!
С е к л и т а. Заступаєшся! Геть мені зараз додому! Ще на губах молоко не обсохло, а вона уже з хлопцем обнімається. Я тобі дома обірву оті патлі, сибірна!
Г а л я (плаче). За віщо ви, мамо? Хіба я винна?
Г о л о х в о с т и й (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
С е к л и т а (до Галі). Іди звідси! Не слинь мені! Дома побалакаємо!
(Г а л я відходить плачучи.)
ВИХІД X
(С е к л и т а і Г о л о х в о с т и й.)
(Г о л о х в о с т и й кинувся було тікати, але С е к л и т а не випустила піджака, так що він аж злетів з одного рукава. С е к л и т а тоді вхопила обома руками за жилетку.)
С е к л и т а. А куди, каторжний? Щоб ще такого шелихвоста не вдержати, та не була б я С е к л и т а Лимариха!
Г о л о х в о с т и й. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! (Все позира на дім Сірків). Я вам заплачу, я багатий…
С е к л и т а (ще дужче). А щоб ти не діждав, щоб я за дочку гроші брала? Щоб я рідну дитину продавала? Не діждеш! Не втечеш! Не пущу! У мене одна дитина, як одно сонце у небі! Нащо ти зводиш її з ума?!
Г о л о х в о с т и й (набік). От репетує бісова баба; розбудить усю вулицю! (До неї). Та я, єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.
С е к л и т а. Брешеш, нащадку іродів! Сама бачила, як обнімались! Знаю я вас, паничів! Знаю, як ви обдурюєте та з ума зводите дівчат!
Г о л о х в о с т и й. Та щоб я луснув, коли зводив!
С е к л и т а. Докажи, докажи! Я не повірю твоєму слову і твої слова гнилі, як яблука! Ти харциза, волоцюга!
Г о л о х в о с т и й. Та що ж ви лаєтесь? Я не перекупка: обманювати не буду! Од вас не можна ні одпроситись, ні одмолитись!
С е к л и т а.