Подібно тому, як ніби б скинувши з себе одяг, дивився на нього так і я дивилась на своє тіло, ніби на одяг…"
А ще подібні розповіді свідчать: душа після виходу з тіла іноді робить спробу заговорити з тими, хто оточує тіло і з подивом виявляє, що її ніхто
не чує й не сприймає.
Сьогодні те, що релігія— народи світу — називають душею, а "велика" наука все ще відкидає з порогу, як ідеалістичну містику, вже здобуло своє ймення — аура. Або описово — біополе людини. Як зовсім недавно виявилось, в різних людей різні біополя: у тих, хто живе дуже довго біополе щільне, і навпаки, люди з розрідженим біополем, наче розшитим, живуть не довго. (Принагідно зауважу: не лише людина, а всі органи мають свої власні біополя і довго зберігають інформацію про те, що відбувалося з ними в минулому. Цю інформацію можуть читати екстрасенси. Одяг теж зберігає наше біополе, тобто інформацію про нас. Різні речі теж зберігають інформацію про свого господаря. Наприклад, фотографії, тому екстрасенс, подивившись на фотографію людини, може сказати, що з нею — для цього він прочитав ту інформацію, яку зберігає про свій оригінал фотографія).
Як запевняє З. Гречишникова, котра успішно займається біофізичним ефектом людини ("ЛУ" від 20 липня 1989 р.) — це складна енергетична система. Власні спостереження і дослідження З. Гречишникової над біополем привели її до такого висновку: коли людина помирає, то "після її смерті її власне біополе не зникає, не розчиняється в безвісті… Протягом перших дев’яти днів над постіллю померлої людини, над її фотографіями постійно присутнє її власна біополе… Але ж на дев’ятий день, рівно в той час, коли людина померла, це її біополе зникає… На сороковий день це саме біополе померлої людини з’являється над її постіллю. Знову ж таки о тій самій порі, в ті ж самі години і хвилини, коли вона помирала. З’являється лише на добу".
В наші дні вже чимало спеціалістів— медиків, психіатрів, фізиків — вважають, що смерть не є кінцем буття. Що душа безсмертна ("Або іншими словами — це безсмертя матерії") переконана і З. Гречишникова. Це добре знали і наші далекі предки, але з часом ці знання розгубили. І як відлуння тих знань — звичай влаштовувати поминки померлих на дев’ять днів, на сорок днів, у першу річницю…
Ленінградські вчені зафіксували приладами, зображення самої душі. "В мить смерті, — запевняють вчені, — від людського тіла відділяється об’єкт, що має форму яйця". Правда, побачити людську душу поки що німому не вдалося — душу фіксують лише прилади. А втім, що людські очі її не бачать, це ще нічого не говорить. Людина, наприклад, не може бачити лопать вентилятора, що швидко крутиться, але це не означає, що якщо ми її — лопаті не бачимо, то лопаті в взагалі немає.
Вже відкрита перша лабораторія фізичних полів людини — в Московському інституті радіотехніки. Її працівники вірять у те, що енергетична субстанція людини є носієм життєвої сили, її пам’яттю, інтелектом і розумом. Так, наприклад, професор Іллюшин вважає, що енергетичне поле складається з "іонів, збуджених електронів, протонів, а також можливо й інших часток. Всі плазмові структури живого організму на думку вченого з’єднуються в єдине ціле".
Деякі з характеристик поля, що оточує людину допомогли виявити експерименти білоруських вчених. А ось відкриття американського доктора Бурра підтвердило факт, що біоенергополе людини є ніби матрицею, своєрідним кресленням, що формує структуру тіла. "Молекули і клітини людського тіла, — говорить доктор Бурр, — постійно перебудовуються, руйнуються і поповнюються свіжим матеріалом, що надходить з їжі. Але дякуючи контролю поля, нові молекули і клітини відтворюються по тих схемах, що й старі…" Тому й людина, кажучи іншими словами, завжди схожа на саму себе.
Медики теж схильні вважати, що одну з основ буття складає енергія. Психологічні процеси — це по суті процеси енергетичні. Є різні види енергії, в тім числі і духовні. У 60— х роках київський вчений Ярослав Береговий висунув ідею, що енергетична база є і в звичайних психічних процесах, і в мислячих. Наші відчуття, думки мають матеріальну основу і складаються з енергетичних випромінювань. Сьогодні доведено, що біополе складається з трьох нашарувань: тілесної енергії, енергії почуттів та енергії думки. Основне ж енергетичне поле — це поле почуттів і думок. При цьому при різних почуттях з організмі протікають і різні процеси. Так, наприклад, є свої основні хвилі у радощів, суму, зневаги, захоплення, нудьги, страху, гніву, подиву, тривоги тощо. Різні характери теж випромінюють різну енергію: спокійний, вольовий — хвилі спокою, упевненості; збуджений випромінює струми нервозності, сердитий — злості, добрий спокою й душевної рівноваги. Одночасно в залежності від настрою змінюється і колір біовипромінювання (це підтверджують спеціальні фотодосліди). Якщо людина в доброму настрої, з добрим початком в душі, то її випромінювання має тоді золотистий, або світло— салатний відтінок. Негативні емоції пов’язані тільки з чорним кольором. Як змінюється настрій людини, так змінюються і кольори її аури: хороший настрій — в аури світлі приємні кольори, поганий, гнітючий і колір аури відразу ж стає чорним — чи не звідси походить поговірка про чорні дні? В чорній аурі бере свій початок песимізм, як у світлій — оптимізм, віра надія… Так біополе людини стає одним з чинників її психофізичного життя.
А ось що собою, являє енергія біополя, думки дослідників розділилися — хоча в світі й існує 270 інститутів, лабораторій та установ, що займаються біополем. Більшість вчених вважають, що це особлива, невідома нам енергія, суть якої не відкрита. І не лише невідома, а й фантастична— загадкова. Тому противники біополя називають її і забобонами, і містикою з чудесами. Тоді ж як один з древніх філософів блаженний Августин влучно сказав, що "чудеса не суперечать законам природи. Вони суперечать лише нашим уявленням про закони природи". Тому й загадкова для нас біоенергія людини, як, між іншим, і сама душа та її невичерпні можливості, межі яких ми теж не знаємо.
Всі народи, починаючи з незапам’ятних часів свято вірили, що вмирає лише тіло, а душа переселяється в інший, потойбічний (що знаходиться по той бік земного життя) світ. Значно пізніше, вже з морально-виховною метою релігія поділила потойбічний світ на пекло (для покарання грішників) і рай (для ощасливлення праведників). За уявою стародавніх греків таке місце знаходиться далеко на заході, на краю нашого світу, глибоко в підземеллі. Ось там крім Тартара (пекла) є ще острів Блаженних (в міфології китайців подібний острів теж називається Блаженним) — де й знаходиться країна вічного щастя і вічних квітів. Все там щедро родить, там вічна весна і ніколи немає спекотного дня, бо завжди панують ранкові сутінки. Там і живуть померлі — безплотні примарні постаті, себто душі, що ніколи не старіють і вічно гуляють при вічному сяйві ранкової зірки.
Науці відомо, що існує закон збереження енергії, закон збереження матерії, але, можливо припустити існування і закону збереження інформації — це не суперечить законам природи. Можна припустити, що наш біоенергоінформаційний каркас (себто те, що ми називаємо душею, аурою — В. Ч.) теж не зникає з фізичною смертю людини.
Залишається додати, що померлі, з якими контактувала ясновидиця Ванга, мають вигляд "прозорих фігур". Ванга вважає, що після смерті особистість зберігається, що людина сприймає смерть тільки, як фізичний кінець. І переконана, що поряд з нашим світом існує інший, паралельний світ, який вона називає вищим Розумом… Ці та інші подібні випадки налаштовують нас на фантастичне припущення: душа (аура, біополе, біоенергетичний каркас — називайте, як хочете), що є сутністю людського інтелекту та її "я", після смерті й справді залишає тіло й відправляється в якийсь інший світ. Академік В. Вернадський називав земне біополе (крім власного біополя планети, воно складається з біополів людей, тварин та рослин) "біосферою, що зберігає в собі загальну інформацію про нас, про історію землі, там є люди, котрі вміють читати це загальне біополе Землі. Бо все існує у всьому і все пам’ятає про все".
Ми навіть знаємо коли починається подорож в інший світ, котрий у різних джерелах називається по-різному: потойбічним світом, світом в різних, інших вимірах, іосферою, загальним біоенергоінформаційним полем Землі тощо. Рівно через рік після фізичної смерті людини. Тоді вступає в дію запрограмований у ній код і вона — згусток мислячої енергії, наділений інтелектом і розумінням свого "я" — назавжди (тепер вже назавжди) залишає цей світ.
За даними "Американського журналу психіатрії" більше половини (57 відсотків) тих, хто пройшов "досвід смерті", пам’ятають і знають, що існує "риска, після якої вже немає повернення". А, знаходиться вона по той бік тунелю. Про той тунель згадує більшість (точніше, кожний третій-четвертий) з тих, хто знаходячись в стадії клінічної смерті, був повернутий до життя зусиллями реаніматорів. Тунель за їхніми розповідями, вузький, довгий і темний. Через нього душі й треба протиснутись головою вперед. Це за свідченням очевидців, тяжко, боляче, але кола душа проходить його, то настає тоді неймовірне полегшення… (Одна з жінок, слухаючи лекцію на цю тему, вигукнула: "Та це ж пологи! Це пологи!.." Так, додамо, душа в тому тунелі ніби заново народжується для нового життя). Світло видно лише в кінці тунелю — яскраве, манливе. І душа поривається через вічний морок тунелю до світла. А далі… далі свідчень очевидців немає. Бо тих, кого реаніматори повернула до життя, змушені були повернутися з тунелю, а ті, хто пройшов його— назад вже не повертаються. І ніколи не повернуться і не розкажуть, що ж там далі. Се велика, якщо не найбільша таємниця для людей і її мабуть не дано нікому відкрити і передати живим. Можемо лише припустити, що тунель той знаходиться на схрещенні різних вимірів простору— часу, нашого і їхнього. Він і є єдиною дорогою в Задзеркалля. Нею, навічно залишивши світ живих і відлітає душа в інші вимір, в далеке і невідоме їй Задзеркалля, до свого пранароду, куди ще раніше відлетіли душі її батьків, дідів, прадідів і пращурів… Згусток мислячої енергії, званий людською душею, летить вперто і цілеспрямовано.