Порвалися, мов з мотикою на сонце, бiсовi!
С а в а. Вони про теє знали, що починали. Iгнате, кажуть люди, що хто дбає, той у себе має. Брехня, не вiр.
И г н а т. Ти бачив, як я бивсь за тебе.
С а в а. Багацько дякую! Пiди, товаришу, до мого батька, шановного та вельможного папа українського гетьмана, та кажи йому чолом од мене i вiчне опрощання!
И г н а т. Нi, друзяко, преж хмель потоне на водi, нiж я тебе покину.
С а в а. Прив’язать до його залiзяку, так i потоне! Менi казали козаки, пiсля того як я їх iз полону аж сто та одинадцять вислобонив, знаєш, що вони менi казали? Тодi iз оцеї право руки текла кров, я лежав обомлiлий, хворий, як навiжений плигав з лiжка, не знав, куди сховаться од хороби, а край мене стояли козаки i говорили менi схоже на теє, що ти зараз менi промовив: "Дозналися, ка’, ми було лиха, прийшлось було б i нам покуштувати вiд того бенкета, що ляхи Остряницю частували, коли б не пап Сава! Камiнъ попливе по водi — тодi хiба ми тебе забудемо!" І от! Мабуть, бiсовi, умудрувалися, здоровий байдак добули та й узвалили. Атож! дурний же i я був, що повiрив!
И г н а т. Що ти тепер замишляєш?
С а в а. А от що: вiдправлю собi молебень, заберу свою худобу, що колись оцею (указывает на саблю) собi залучив, поклонюся свому батьковi i усiм добрим людям, та ще по поклону на всi чотири сторони, та ще один на вiсход сонця, поцiлую рiдну землю, заплачу трошки та й... поминайте як звали! Пiду, куди очi дивляться! Коли я їм не до мислi, так i вони менi байдуже! Виженуть горобця iз-пiд оселi, так вiн i до другої полетить! У ляхiв землi багато: може, вони, як спом’януть про теє, яке колись їм лихо я завдавав, та узнають, яка менi за се заплата була, приймуть мене до себе та где бiльш зважатимуть, чим тi, за кого я отут (указывает ка грудь) аж шiсть ран залучив. Поблукаю по бiлому свiту, а там, може... Та вже менi шаблею не маяти! Пройшли мої лiта iз свiта, як лист iз дерева!
И г н а т. Як? Так i закончиш? Такий молодий та голiнний! Нi. Не для того сiють пшеницю, щоб сарана поїла. Не для того тебе Бог такою силою та завзяттям надiлив, щоб ти себе марно занапастив. Буть тобi гетьманом! Коли не сокол, так рябець; коли не козак, так поляк, а Конецпольський тебе добре знає! Заходила i в ляцьку землю твоя слава! Знають тебе старiї й молодiї, чули про тебе й дiвицi i молодицi! йти до ляхiв — не їсти пирогiв! Тiльки Конецпольському сказати — зараз дасть вiйська, i будеш гетьманом!..
С а в а. Нi, друже, страшно! Хай мене зневiряють, аби честь моя не була зуривочна!
И г н а т. Так що ж! Ти думаєш, що як пiдеш до ляхiв, так вони тебе так i приймуть? На тобi, скажуть, пане Саво, життя-биття, живи у нас та їж хлiб, що ми для тебе зготували, за те, що ти колись нам так у печiнки в’ївсь. Ні, вони з тобою ще умовляться, щоб ти їм служив, а вони й тобi тут же помагатимуть. Коли змовишся, так тодi й гетьманом будеш. А то сподiваться на ляхiв, та ще й чогось лякаться! Вони не такi — сам здоров знаєш! Ік нечистiй матерi шлях покажуть!
С а в а. А коли так, я зостанусь тут!
И г н а т. Що ж, волю маєш! Зоставайся при батьковi, служи, хай тобою помикають, та отi, що горiлку п’ють та тiльки багато кажуть, а нiчого не роблять, хай вони гордують тобою! Га, нашим Савою! Тим, що колись Остряниця казав: "Оце буде парень! Голову менi одрiжете, коли він нас та не
визволить колись з-пiд ляхiв, бо я ще такого молодця та розумника не бачив". Отак казав Остряниця, так говорило цiле вiйсько наше, так об тобi судив весь люд православний. Та ще й ляхи-католики, i татари-бесурмени, i усi так говорили про нашого Саву! Тепер Сава пiднiжок якого Гордiя або Завалченка! Гаразд! Гаразд! У очах темнiє, як подумаєш, чим би той Сава бути мусив i чим вiн тепер зоставсь! От як оддякують люди!
С а в а (с жаром хватает его за руку). Слухай. Чи винен я? Коли у нас живий був Остряниця, тодi от що таке було: як оттепер i бачу, i чую. Дiялося те навпiсля Старицi. Старшини тiльки поховали Левона i сидiли собi на вiдпочиваннi край намету, а мене тодi меж їми не було, я ще з ляхами бився. Прийшов i я, вони почали мене розпитувати, я їм усе, як треба, повiдав, про усе їм розказав, а вони тоє як зачували, та лясь-лясь у долонi: "Ай,— кажуть,— Саво, ай, Саво!.." Пiсля того вони меж собою рахували та й не знали, що починати. Гетьман казав — як пани рiшать; а пани старшини — то теє, то сеє, нема пуття! Тодi я пiдiйшов до їх та й кажу: "От ви не знаєте, що робить?" "А що?" — кажуть вони. "Нехай,— кажу,— якi зостануться тутечки заднiй шлях стерегти, а пан гетьман хай незабаром поспiша Конецпольського доганяти". Усi согласились. "От,— кажуть,— молодий та розумний: порадив нас!" Пiшли ж вони зброї зготовляти та конi сiдлати, а пан Остряниця призвав мене до себе та й каже менi: "Я тебе боюся, Саво!" — "А вiд чого ти мене боїшся, пане гетьмане?" — "А вiд того,— каже,— що, бач, який ти голінний, та моторний, та розумний, та як тебе усi люблять та поважають. Як ти схочеш, то й мене колись iз гетьманства зженеш".— "Нi,— кажу,— при такому гетьмановi я хоч послiднiм козаком раднiш служити!" Тодi ми обнялися та й поцiлувалися! (Отирает слезы). Добрий Остряниця! Я присягавсь вiдомстити за його, i дознались лиха ляхи! Тепер у мене зоставалася одна думка: щоб мене вибрали гетьманом. Бо як сиджу собi коли один, то все й думаю, що iз сього буде, коли ми по кутках ховатимемося! Треба гетьмана, та треба такого, щоб усiх повернув на добрий лад та совладiти з усiма умiв. От, кажу, якби мене вибрали, я б i те зробив, i те змiнив, i те врядив; начав iз батьком рахувати, а батько i обiщавсь менi. Созвав собi панiв старшин на бенкет, i вибрали вони батька! Спасибi й простибi йому! Нащо його? Вiн молодий, та й у його норов нехороший! Лучче кого-небудь, аби не мого сина! Отак роблять на свiтi! Що ж я робитиму?
И г н а т. Що робитимеш? Не гнiвайсь, будь ласкав; на читай лишень оце! (Дает ему лист бумаги).
С а в а. Що се? Вiд пана Конецпольського?
Игнат. Еге!
Сана читает, приходит в смятение, потом садится на землю и погружается в задумчивость.
И г н а т. А що, бачиш, вони ще не задумували, а вже поляки уперед нарiкають, кому гетьманувати.
С а в а (вскакивает). Нiкуди дiватися! Коли Сава не гетьман, то хай вiн не буде i той, про кого пiснi спiвають! Хоч i напротив батька пiду, та за дiло! Нехай так не робить! Хоч i поляки нарiкуть, та зрадником не буду: оп’ять достанеться послужити рiднiй Українi. А вже ж, який помай Бiг, такий i бувай здоров! Пан Конецпольський уже мене бачив на полi, нехай подивиться на мене у свiтлицi!
Уходят.
СЦЕНА III
В Трахтемирове. На площади множество к о з а к о в и т о л п а н ар о д а. Около церкви с т а р ш и н ы. Колокольный звон.
А н д р и й (выходит на церковную паперть). Братцi, панове козаки! Оце ми созвали вас усiх раду порадити та дiло поладити! Вже два роки уплило з тої пори, як ляхи нашого шановного пана Степана Остряницю загубили, хоробрих старшин та єнералiв наших у себе в Варшавi закатували, лихом та напастю бiдную нашу Україну посипали. два роки; за два роки багацько води утекло! Мiж тим католики нашу вiру женуть, церкви плюндрують, святе наше жидовi на поругу вiддають, над людьми православними iзнущаються, жiнок та дiвок наших поганять, худобою нашою отцевською та дiдiвською поживляються. Жалкується Вкраїна, як бiдна вдовиця! Молить Бога й не вмолить; блага дiти свої i не вблагає. Настигли нас злiї невзгодини: вороги нас, безталанних, подолiли! Розбiглися козаки, забули матiр свою боронити! Оце так ми помеж собою, зiбравшися, рахували та й замишляли, як би нам усiм на ворогiв своїх одностайно стати, рiдну землю свою до себе єднати, а недовiркiв iз її повипихати. Та навкiнець утямили, що так як чередi без личмана, так козакам без гетьмана. Та й думали ми собi й гадали, кого б нам то, щоб такого хороброго та дотепного чоловiка узяти. думали ж ми та й думали, та й гетьмана собi вибрали. А вибрали ми собi пана Петра Чалого. Знаєте ви його усi: вiн чоловiк i пiд лiтами, i розумний, i хоробрий, та ще сина ма, такого сина, що й ляхи од його трусилися, i козаки йому дивувалися. Отак же, як ви тепер скажете? Чи до мислi вiн вам буде, чи нi? А меж нами лучшого немає!
Глухой шум.
1-й к о з а к. Аби зараз нас на ляхiв повiв!
2-й к о з а к. Та щоб козацьку лицарську волю шанував!
3-й к о з а к. Та ми його знаємо, вiн iще при Сагайдачному полковником був.
4-й к о з а к. Аякже! Се ж Савин батько!
Постепенно шум увеличивается. Слышны слова: "Пiд Чигирин на ляхiв! О, о, о! У нас буде гетьман!" Потом раздаются звуки саблей и слышны торжественные крики.
И г н а т. Слухайте лишень, що я вам казатиму! Iгната Голого послухайте!
Шум вполовину умолкает.
Братцi! Що вам за радiсть вибирати старого дiда? Що? ви думаєте, що вiн вас гаразд поведе? Не родить столiтнiй бабi дитини; не шерегувати йому козацького вiйська, не рихтувати йому на супустатiв! Та й не грiх таки вам позабути свого хороброго, голiнного пана Саву! А! От кого виберемо, так оце так! Лиха усидить ляшок! І унiя к чорту шелехне!
П е т р о. Панове козаки! Коли я вам не вгоден, може, я й старий, i немошний, i вiйська вашого менi не шерегувати, анi на ворогiв рихтувати, нехай так! Тiльки не вибирайте мого сина. Бо вiн молодий, та ще як хочете, а я хоча й батько йому, а правду треба казати: учився вiн у ляхiв!.. Коли ж вас радити, так от пана Павла виберiть. Так! Або пана Гордiя, тiльки не мого сина!
1-й к о з а к. От Голий! Нагадав! Коли сам батько про його не гаразд говорить!
2-й к о з а к. Та хай йому болiсть! Вiн такий злий та усiма гордує.
3-й к о з а к. Коли б добрий чоловiк, так не став би перебивати батька.
4-й к о з а к. Iнший би сам сказав: не хочу!
5-й к о з а к. Атож! Таки Петра Чалого, та й тiльки!
В с е. Петра Чалого волимо! Чолом тобi, наш гетьмане!..
Старшины подносят ему булаву, бунчук и знамя с крестом. Чалый целует крест, берет бунчук и булаву и становится на паперти с торжествующим видом, лицом к народу и козакам. Восклицания умолкают. Все
с почтением слушают нового гетмана.
П е т р о. Ну, пани козаки! Тепер, як ви самi мене вибрали, то ви тепер вже мене й слухати мусите! По старому нашому обичаю, як виберуть гетьмана, то вiн поступається усiх горiлкою частувати, а у нас сього не буде.