Тільки-но береги почнуть відтавати й утворяться закраїни, як вони поспішають на мілкіші кам'янисті місця відкладати ікру.
По закінченню нересту, змучені й схудлі, в'язі знову ідуть на своє попереднє місце, ховаються на глибину. Проте на цей раз вони перебувають там не довго — за тиждень-два знову виходять на піщану мілину. Пополоскавшись там два-три дні, в'язі розбиваються на дрібні зграйки, шукають середньої глибини і там лишаються до найбільших морозів.
Дід випустив у сажалку в'язя. Той так збурив воду, що й іншої риби не стало видно.
Тарас Петрович навмання вхопив на дні іще одну рибу.
— А ось — лин! Його ви також добре знаєте.— Рибалка, міцно тримаючи, опустив його в воду і знову витягнув.— Бачите, як міняється колір: на повітрі луска вкривається темними плямами, риба немов линяє. У заводях, озерах, болотах, де лин найчастіше живе, він має темно-зелений колір, боки оливково-зелені із золотистим відливом, а живіт сіруватий; в найзапущеніших озерах лини мало не чорні.
— До речі,— втрутився в розмову Петро Степанович,— лини живуть, де мало повітря. Навіть коли кисню лише одна п'ятитисячна частина об'єму води (у звичайній річковій одна сота). Зябра в них так побудовані, що можуть добувати з води наймізернішу кількість кисню. Лин ледачий і повільний у своїх рухах, живе переважно в одному місці. Любить плавати в зарослях очерету, особливо рдесника. Тут він проводить більшу частину дня, старанно копаючись у в'язкому мулі, шукаючи черв'яків або жуючи водяні рослини. Коли ж наступає вечір, лин виходить погуляти на чистіші місця і лишається аж до світанку. Проте й тут на поверхню не показується, тримається дна. Хіба що виманить його комашня, яка в теплі ночі падає у воду.
Лин плаває здебільшого сам і збирається в зграї тільки перед зимою,— вів далі рибалка.— Взимку, зарившись у мул, впадає в сплячку. Просинається тільки тоді, коли добре пригріє сонце. Виснажений, він, кидаєтсья шукати їжу, хапаючи все, що попадеться. Нерестяться лини в другій половині травня — на початку червня, коли вода вже добре прогріється. їхня ікра розвивається чи не найшвидше серед інших риб: днів через три-чотири з неї виходять мальки. Наші піонери створили загони "голубих патрулів" і рятують мальків із водойм, що пересихають. Відрами носять до річки й пускають на волю. Було б непогано, якби й ви о тій порі прилучилися до цієї корисної справи,— закликав він юннатів.
Потім Тарас Петрович розповів про карася.
— Це невибаглива риба. Може жити там, де, здавалося б, нічого живого не знайдеш. Заривається в мул, лише хвіст виглядає; хіба що в спеку покидає схованку і пливе до берега поласувати молодими пагонами водяних рослин. Прислухайтесь в такий час і ви почуєте, як карасі, мов поросята, чвакають, ласуючи очеретом. Взимку вони ховаються в найглибші ями, боячись морозу, а в мілких озерцях зовсім зариваються в мул. Весною вибираються звідти, але до берега підпливають лише тоді, коли з дна піднімається рослинність, а на березі зацвіте шипшина. В цей час у карасів починається нерест.
— Ех-хе-хех,— зітхнув дід.— Чимало я виловив риби, чимало врятував. Є риба пічкур, яку я ніколи не беру, якщо вона й попадеться. Що з неї? Ні наїдку, ні навару, тільки життя згубиш. А є така, на яку може ніч звести, аби впіймати. Сома, приміром. Зовні він навіть страшний. Голова плоска, широка, паща величезна, з дрібними гострими зубами. Має два довгих вуса, як у мене,— пожартував,— це на верхній щелепі, а на нижній — чотири, але коротких. Хвіст дуже сплющений, особливо до кінця, і займає половину тіла. Очі невеличкі, підтягнуті до верхньої губи. Очі жовті з чорними плямами, плавники темно-сині.
Сом не любить ні піску, ні швидкої води, а тому тримається тільки річок з мулистим, в'язким дном і тихою течією. Зарившись у мул на дні глибоких ям або сховавшись під колоду, він ворушить довжелезними вусами й заманює необачну рибу, яка дум ає, що то черв'яки. На полювання сом випливає увечері й полює аж до світанку. Ото наїсться й не чіпає нікого цілими тижнями. Досвідчені рибалки кажуть, що найчастіше він полює на молодику і в ущербі. Апетит у сома величезний: він не гидує нічим, бувало, що хапав за ноги-руки й людей. А що вже від нього страждає дрібнота — раки, пташки, водяні пацюки! Хапає сом навіть падаль: риб, собак, кішок. Найбільше ж любить жаб. Лежачи на дні, прислухається, де вона квакне. Потім підпливає до неї, широко розкриває пащу і ковтає. І знову на дно. Знаючи це, рибалки нерідко насаджують на гачок жабу й ловлять сомів.
Сом — хитра риба. Помітивши на гілці над водою пташине гніздо, він кружляє коло нього, прицілюється і спритно збиває хвостом у воду. А то якось бачив я, як сом полював на ворону. Ледве сіла вона на гілку куща, як сом збив її у воду і проковтнув. Попавши в невід, сом нерідко рве його на шматки. Коли це йому не вдається, ховається під спійману рибу. Нерест у сома ранній — в кінці квітня. Зрідка на початку травня: зародок розвивається досить швидко, і через тиждень-півтора з ікри виходять маленькі аоменята, дуже схожі на пуголовків.
Соменята виринають з глибоких ям, де вони вивелися, і йдуть на швидкі кам'янисті перекати. Там і лишаються до осені. Коли настають холоди, вони ховаються в ковбанях, ямах, де берег підмитий, і тримаються там на дні гуртом. Річка замерзає, і вони виривають у кам'янистому чи мулистому дні ями й, опустившись туди вниз головою, лежать нерухомо один біля одного до весни. Сонний стан у них викликає, мабуть, нестача їжі й повітря і, найголовніше — холод.
Ще одним примітний сом — може передбачати погоду.
— Як?
— Спокійний і потаємний, перед негодою аж з води вискакує, наводячи жах на верховодок та інших мешканців водойм.
...Вечоріло, й треба було йти до табору. А так не хотілося — Тарас Петрович залишав на юшку. Він, діти в тому були впевнені, вмів її варити.
ВОДОЛЮБИ
Обережно — гладиш!
Стояла тиха, ясна днина. Вузькою стежкою юні ентомологи прийшли через луки до річки.
Петро Степанович знайшов красивого зелено-червоного жучка І показав дітям:
— Це райдужниця. Живе біля води, бо яйця відкладає на підводних стеблах латаття та інших таких рослинах.
— А це що? — показують дрібних темно-синіх жучків.
— То водяні подури,— пояснив учений.— У вазонах ви, мабуть, бачили їхніх близьких родичів, тільки світліших. Цікаві вони тим, що вміють дуже високо й далеко стрибати. Це вдається їм завдяки особливим вилкоподібним придаткам на кінчику хвоста, на які вони опираються.
— Погляньте, яка блискуча бабка! — сказав Павло.
— Вона тільки вилупилася з лялечки — німфи. Тому й забарвлення в неї таке свіже. Ти легко її спіймав, бо, щойно вилупившись, вона літає поволі, часто сідає на відпочинок, аби затверднули крила.— Петро Степанович дістав лупу.— Погляньте, які величезні очі в цього хижака. З їх допомогою бабка видивляється здобич, яку розчавлює за допомогою сильних щелеп.
Ловлячи багато шкідливих комах, бабки приносять людям велику користь. Про це слід пам'ятати. Вбити одну бабку — не що інше, як випустити на волю кілька тисяч комарів та мошок.
Ось і кладка — дві соснини лежать через річку. Позбігались усі до води. Хлюпаються, пробують ногою, чи холодна.
— А впіймай нам отого жука,— показав учений на великого чорно-зеленого жука з жовто-оранжевою облямівкою.
Приносять у сачку.
— Це — плавунець, один з найхижіших водяних жуків нашої місцевості. Він пожирає навіть менших своїх братів, нападає іноді на рибу. Ви бачили, що він добре плаває. Дві пари мускулистих задніх ніг як весла. Передні ноги в самців своєрідні, вони озброєні широкими пластинками з двома присосками і притримують здобич, коли хижак терзає її своїми щелепами. Спритності жукові надає і плоске, човноподібне тіло. Очі великі, ніщо не сховається від його погляду.
Плавунці — страшенні забіяки. Варто, наприклад, до самки наблизитись іншому жукові, як самець сміливо кидається на нього, хоч суперник і більший. Бій часто кінчається смертю одного з жуків, після чого труп переможеного самка із "кавалером" з'їдають.
Полюючи, плавунці проявляють неабияку хитрість. Ось як вони нападають, наприклад, на равликів. Коли вони наближаються, равлики ховаються в мушлю і зачиняються в ній кришечкою. Плавунці як не підступають, равлик не вилазить. Тоді один із жуків сідає на мушлю й чекає. Хвилина-друга — і равлик обережно прочиняє "дверці", щоб пересунутись подалі від злого місця. Жук чекає. А слимак, заспокоївшись, вилазить зовсім. Отоді-то плавунець впивається йому в голову своїми страшними щелепами. При цьому намагається всунутись у мушлю, щоб не дати можливості сховатися туди равлику. З усіх боків на равлика накидаються жуки і з'їдають його. Так полюють плавунці і на пуголовків та жабенят.
— А де живуть плавунці, невже тільки й плавають на воді? — цікавляться діти.
— Багато часу вони проводять на дні водоймища або на гілках підводних рослин, випливаючи на поверхню, щоб зробити запас повітря. Для цього жук висовує з води задню частину тіла, тоді відразу ж на кінцях надкриль утворюється маленький сріблястий повітряний пухирець. З ним плавунець повертається на дно і може просидіти там ще чверть години.
Петро Степанович взяв сачок, провів по дну, обережно витяг на берег.
— Ось личинка плавунця,— підчепив пінцетом буруватого черв'ячка, схожого на гусінь.— В кровожерливості вона не поступається й дорослому жукові. Погляньте на величезні кліщі-щелепи, на внутрішньому боці яких є дірочки, через які личинка висмоктує з своєї жертви кров.
Наготувавши свою грізну зброю, вона чатує на якусь комаху чи личинку, а тоді кидається вперед, хапає її й, звиваючись, мов гадюка, спускається з нею на дно.
Тричі міняє шкіру личинка плавунця, щоразу збільшуючись, а тоді залишає воду, викопує в березі ямку і перетворюється на лялечку, крізь покриття якої вже видно обриси майбутнього жука. Коли вам доведеться ловити личинки плавунців, будьте обережні: їхні щелепи настільки сильні, що можуть прокусити тіло до крові.
Плавунець на поверхні води з'являється рідко. Коли я просив вас впіймати жука, то не сподівався, що це так легко вдасться.— Вчений
взяв сачок. На воді було тихо, тільки в одному місці ледве рябіло.
Петро Степанович глибоко підвів сачок і рвучко витягнув з води.
— Є, є! — закричали діти.
— Аж три! — гукнув Валик з верби, що над кладкою.
Та зарані раділи.