Люди ще досі відчужують Бога від себе. Вони нагородили храмів, ікон, ритуалів, молитов, табу, обрядів, щоб заглушити голос Бога в собі. Вони жахаються самої думки про те, що творяща Божа Воля, як могутня пружина, напру-жена в їхньому серці, в розумі, в почутті, в інтуїції, у волі, у любові. Вони готові слухати голос Антагоніста, Антилогоса, виконують його волю невпинно, щоденно, навіть не помічаючи цього. Безперервні війни, злочини, руйнації, взаємна ненависть, жадібність до ілюзорних зовнішніх благ, сліпота до очевидних законів краси і Преображення, які демонструє їм Мати Природа, — все це несе біль, страждання, муку, але ж не зупиняє течії злоби.
— Ти сказав, що грядущий прихід Христа буде як колективне Воскресіння мільйонів Христів, посіяних тобою у ниву людства. Саме тоді спопелиться Дух Руйнівних Батьків? Тоді відбудеться великий відбір і роз-ділення?
— Так. Ти пам’ятаєш, що я сказав Івану на Голгофі? І своїй любій Матінці теж?
— Пам’ятаю. "Ось Матір твоя. Ось син твій".
— Тим самим Пречиста Діва стала Матір’ю всіх творящих людських душ через Івана. Тим самим всі творящі душі прилучаються до єдиної Божої Сім’ї. Ти розумієш, який вражаючий важіль всемогутності Ноо-сфера передала земним поколінням? Чому ж задрімав так тяжко людський дух, чекаючи допомоги від Бога, який в глибині власного єства?! Чому захололо людське серце, яке повинне б стати іскрою Вселенського Віт-цівського Серця?
— Ти згадав про серце як про символ?
— Інакше. Серце — альтернатива інтелекту. Інформація у вашій сфері визначається як потік знання пев-ної насиченості.
— А насправді — що ж таке Логос-Слово?
— Самобуття. Саморозкриття. Простий приклад: хіба зерно, щоб зростити з себе рослину, отримує інфо-рмацію десь збоку? Хіба є якісь закони саморозвитку зерна, окрім тих, що втаємничені в генах його? А людина шукає "знання" де завгодно — у зоряних просторах, у надрах елементів, у глибинах мікросвітів, у теоретичних спекуляціях, — але не в своєму серці, тобто — у власному ядрі Буття, в Оселі Вітця.
— Ти стверджуєш, що серце не лише орган кроводинаміки, а й сингулярна точка Буттєвості?
— Думай простіше: серце — престол Бога. Серце має втаємничені артерії зв’язку з усіма сер-цями живих істот Всесвіту, з серцями елементарних часток, з серцями зірок, планет і далеких сфер існування. Через серце люди зможуть повернутися до Першобуття, здолати вікову розтерзаність Буття, об’єднати відчу-жені світи полум’ям Любові.
— І Антагоніст може бути преображений? Сили Люцифера теж зможуть увійти до Оселі Вітця?
— Якщо збагнуть суть свого падіння. Якщо спопелять у собі дух руйнації. Запитай чисту дитину: чи за-хоче вона перебувати в Едемі Радості, знаючи, що десь знемагають у муках міріади духів?
— Дитина не захоче. Це — істина. Вона пожаліє навіть Сатану.
— Тоді всім людям треба стати дітьми. Адже сказав учням своїм: якщо не будете як діти — не ввійде-те в Царство Небесне. Космічний Океан не прийме істот, сповнених бажанням помститися за власні муки. За-пам’ятай, мій друже: дух Арімана нерозривний з духом людства. Розгадайте цю загадку. І пробудіть серце. На-ближається цикл великого Воскресіння. Я приготував для людей чудовий Сад Радості. Ручаюсь: у нього ввій-де кожен, хто омиє серце вогнем любові і приготує вбрання духу, що не тліє у Вічності. Серце здолає для вас усі бар’єри Часу й Простору. Серце подарує небесну науку Істини. Серце озброїть бездонною енергією. Най-дальші світи будуть на відстані простягнутої руки. Мій улюблений учень Іван правдиво писав: "Хто воліє — хай бере воду життя задарма". Виходьте на нове чисте Боже Поле творення. Не чіпляйтеся за темниці вчора-шнього обману. Могутній Океан Буття кличе мужніх капітанів мрії. Космічні урагани прагнуть погратися з ва-шими духовними вітрилами!
Поспішайте об’єднати серця друзів у багаття Божого Братерства!..
Частина третя
Сонячний ковчег
(Із щоденника Сергія Горениці)
…Після відвідин Зоряного Корсара не спав до ранку. Свідомість вирувала, мов потужне багаття. Всі гли-бини психіки збурилися, зриваючи архаїчні шари ментальних містифікацій, нагромаджених людством упро-довж тисячоліть історичних блукань у глибинах численних лабіринтів.
Місія Христа постає перед оком розуму велично й просто. Ми досі не збагнули поняття Великої Жертви. Ми щоденно п’ємо кров його і їмо тіло його, а перетворили вселенську містерію в спектакль Євхаристії. Нам подаровано творящу силу Найвищого, а ми забавляємося технічними цяцьками відчужених елементів та сти-хій. Ми давно б уже могли творити Нові Світи, уподібнившись Духові Вітця, а ще й досі клепаємо консервні коробки пристроїв, ховаємося в них, ніби слимаки, прагнучи ступити на поверхню інших світів завойовниками, а тим самим — допомогти Аріманові цементувати фундамент його лабіринтного царства.
Ось тут розгадка того, що сказав Зоряний Корсар: "Дух Арімана нерозривний з духом людства. Розга-дайте цю загадку…" Так, так! Потрібен точний гнозис: хто кого породив — Головний Координатор цей тримір-ний світ чи навпаки?
Ох ти! Здається, я торкнувся найдревнішого вузла. Він так просмолений, що годі його розв’язати. Треба рубати. Виникає дивна аналогія між динамікою вірусів і динамікою психосфери. Віруси мають ключ для запус-ку процесу реплікації, отже, ДНК клітини приймає наказ вірусу як свій. Чи не те саме з велінням небесних па-разитів-богів? Чому людство слухняно виконує їхню волю, навіть персоніфіковану через примітивних жерців та священнослужителів? Отже, слуги Божі чомусь зуміли оволодіти кодом наказу, притаманним психіці людей? Як це сталося? Коли?
Христос, безумовно, перший розгадав страшну таємницю і повстав на деспотію Князя світу цього. Адже він чітко сформулював своє ставлення до Володаря, котрий узурпував владу над всією сферою: "Ось іде Госпо-дар цього світу, і в мені немає нічого". Ідеальне рішення. Відновити в собі вільний психогенокод, з’єднатися з Першовітцем, стати водночас сином людським і Сином Божим, тобто — відтворити на Землі Образ і Подобу Найвищого. І через жертву на хресті передати імпульс Преображення всім, хто відкриє серце і повірить у можливість одужання від падіння, від гріха прислужування Сатані. І цей найбільший гріх означає лише одне: ми самі виплекали Антихриста, годуємо його своєю психікою, молимося йому, служимо і віддаємо воро-гові кров і тіло Христа, подаровані для нашого звільнення.
Гряде дивовижне повстання духу людського. Повстання на самого себе. На свого фальшивого двійника. Не принижене бурмотіння псевдовіруючих чи псевдоучених (і ті, й інші — холопи Арімана, або холопи мерт-вих "законів" речовинної сфери), а оновлення світу, народження його у вогняну Сутність.
Сьогодні мають прийти мої хлопці. Буде цікава розмова. Треба перевірити експериментальне низку при-пущень і осяянь. Оператор буде віднині в серцевині будь-яких дослідів. Його серце контролюватиме хід про-цесу. Це усуне зраду, бо не стане проміжних ланок між експериментатором і експериментом, його результатом. Енергія, можливості, знання — все випливатиме з самої людини. Нова технологія стане направду божествен-ною. Ми зможемо подолати обмеження і класичних теорій, і релятивних висновків сучасних космогоністів
Треба поспішати! Бо хто зна, що задумав Аріман. Доки Космократори розпорошені в інших реальностях, моє серце буде в тривозі. Зоряний Корсар допоможе, але ж і Головний Координатор Ари використовує весь потенціал людства, щоб ускладнити лабіринт псевдобуття до безмежності.
Задрімав на якусь годинку перед світанком. І привидівся мені яскравий сюжет. Ціла фантастична новела. Очевидно, недарма вона так чітко відобразилася в свідомості, бо в ній викристалізовано вельми цінну думку про механізм Преображення грядущої людини.
Запишу все, як запам’ятав. Хай мої хлопці прочитають. Разом подумаємо.
***
— "Капела"! "Капела"! — Звучало у просторі.
Мої руки гарячково обмацували вузли електронного мозку, намагаючись знайти пошкодження. Все мар-но! Таємничий потік радіації миттю вивів з ладу всю апаратуру квантових двигунів і радіозв’язку.
— "Капела"! "Капела"! Чому замовкли? Що з вами? — Линув турботливий поклик Землі.
Експериментальний квантовий корабель "Капела" безпомічно падав на Плутон. Вісім годин тому сталося нещастя. Двигуни замовкли. Згасли екрани радіотелезв’язку. Тільки автономний гравіоприймач ще повторював заклик рідної планети. Та я безсилий був відповісти.
Корабель летів у безвість. Якщо його не зупинити — рідна система назавжди залишиться позаду, суб-променева швидкість понесе "Капелу" до далеких зоряних скупчень. Мовчазна й безпорадна, стане вона іграш-кою міжгалактичної пустелі.
Я вирішив діяти, махнувши рукою на будь-який ризик. Увімкнув ядерно-хімічні стартові двигуни, блис-кавичний політ "Капели" сповільнився. Минали години. І ось Плутон захопив у свої гравітаційні обійми безпо-мічний корабель. Він почав падати на планету мороку й таємниці. В царство страшного Аїда — повелителя смерті.
Що жде його там? Без пального, без друзів. Без зв’язку. Без надії на визволення.
Я мимоволі усміхнувся, згадавши напис на брамі до царства Аїда: "Хто входить сюди — облиш всяку надію". Дивовижна тотожність з моєю ситуацією.
Разом з тим до свідомості лізли химерні міркування, ніби в глибині єства, окрім розуму космонавта, був ще якийсь інший інтелект, котрий холоднувато-іронічно тішився трагічною ситуацією.
"Аїд — цар мертвих? Чим це підтверджено? Чому люди механічно приймають такі твердження прадав-ніх еллінів, навіть не спробувавши проаналізувати тексти міфів? Три брати Кроніди, Сини Часу — Зевс, Посей-дон і Аїд — розподілили між собою сфери впливу і володарювання. Зевс став володарем проявленої сфери й Олімпу, Посейдон запанував над водами (це, безумовно, астральний світ тонких енергій, бо вода в древніх тра-диціях — це динамічний світ вітальності). Аїд став опікуном втаємниченого світу покійних, світу тіней. А оскі-льки таємниці нікому не пощастило відкрити, то фантазія людей нагромадила довкола цієї постаті безліч міс-тифікацій".
"У чому ж містифікація?" — здивовано запитав я в свого іронічного двійника.
"Ну хоча б у тому, що у третього брата Аїда відсутні будь-які критерії для "панування" в тіньовій сфері.