Листки брусквини зелені, як мірт. Чуби рижої трави, схожі на швабру та віхті, стирчать рідкими купинами. Мох бархатний, повзучий, гіллястий, зіллястий, зелено-бурий, блідо-зелений.
А небо синє, мастке і глибоке, по обрію над морем — опалево-рожевувате. Коли хочеш ступити кудись ногою і є на вибір камінь і мох, — краще ступати на камінь, бо під мохом обов'язково вода. Це на верховинах Бльоманден і Рундеманден. Не стомлюєшся зовсім. Легені повні до дна — ах! Як радісно видихнути!
Який простір кругом!
Основа — могутній, голий, репаний камінь, могутні товщі каменю, грандіозні масиви й непомірна вага кам'яного матеріялу, зрідка запліснявілого ліском. Ці ґранітові масиви, оточені й роз'їдені водою фйордів, що їх підіслало море, в'ївшись у кам'яну грудь. Вона позаливала всі щілинки, всі зручні видолки, утворивши затоки, озера, протоки. Це основа країни. Решта — деталі.
На чотири сторони світу
На північний захід далека неширока смуга океану, блакитно-сталева рівнина ближче, і могутньо-молочна блакить під горизонт, де тьмяна струна натягнуто співає, одкреслюючи небо.
Безумної рішучости лінія води не здається мертвою: бо там океан живе, колишеться, зливаючи свої рухи в один невидимо мерехкотливий, "мерцающий" горизонтальний біг лінії води.
Праворуч кривульчастою і шишкуватою лінією побігли і вперлись у воду гори, ясні своєю бузковою височиною. А простір між краєм гір і чистим океаном побито, покошлано, помішано островами, протоками, затоками й мисами. Блискає вода, і над нею вже грузне якийсь шишкуватий дракон. Там смуга розбитого бруска блакитної сталі, і на ньому гігантська черепаха, що їй недоладно почеплено крокодилового хвоста. І, нарешті, цілий грандіозний, на півобрію, крокодил, що одгородив своїм довгим черевом увесь той бік острівців, островів, фйордів і проток, утворивши океанові упертий бар'єр, щоб у протоках і фйордах було затишно, щоб Берґенський порт та інші були, як у бога за пазухою.
Гори розступаються, сходяться й розходяться, і в проваллях між ними, далеко в материкові, то там блисне вода, то аж онде засвітить срібляно-небесну спину кривуля фйорду.
Гори відступають од неї, то враз зімкнулись і ковтнули її. Але будьте певні, ще із сотню кілометрів глибоченний водяний коридор ріжеться в кам'яних товщах країни, приступний для найбільших пароплавів океану.
Холодний вітер видушує сльози з очей, він напоює грудь, ширить її, і тобі легко, легко, бо цей вітер озоновано сніговими верхами гір, що онде засвітили бліді рожево-жовті свої маяки на темній основі. З-за грифельного та слив'яного з нальотом танцюристого бігу нижчих верхів і хребтів ніжними й легкими прохоплюються ті снігові чисті копці та веселим ланцюгом біжать на північ і губляться, розтають у повітряній димці.
А на захід і південний захід — царює сонце, гримить сяйвом і заливає розтопленим золотом усі протоки, затоки й озера, залишаючи темними купами з надтопленими, спаленими контурами острови й гори на них. Сонце невисоко стоїть, хоч і полудень.
Ось затока, огороджена островом, як величезне озеро. Сонце обернуло цю ковдобину на свій центральний таз, залізо туди і купається, розплескуючи бризки вгору і в боки, так що боляче дивитись.
А далі, за темним обрізом кам'яної коси, металева смуга золотавої бронзи, що шириться по обрію і, затемнюючись під обрій, обковує своїм металом відповідну частину океану.
Над головою і під ногами
Над головою синь така дзвінка й холодна, що снігові верхи гір, порівнюючи з нею, видаються теплими. Ця синь зеніту стікає вниз на краї, але її не хватає, тому край неба ясно блакитніє, а далі навіть переходить в опалево-оранжеву крайку, що легко торкається співучої лінії води. І коли од зеніту кинути зором униз, то під ногами в довгій долині, поцяцькованій озерцями й укритій міцною й рівною бархатною зеленню лук, між трьома пальцями блакитно-синьої затоки організованою купою лежать коробочки п'ятиповерхових будинків Берґена. По голубих пальцях затоки, як довгасті жучки, повзають проплави, трошки більші за ці будинки, і шпильки середньовічних кірх чудно, як складені парасольки, що поставлені кінцем догори, виступають поміж тими коробкаи. Повільно пролізе гусінь поїзду і заховає головку в вокзалі чи пробіжить мушкою авто, чудно мигаючи на смужках вулиць. А люди, просто як мало видима тля, видаються напруженому зорові.
Більш як півкілометрова височина гори Рундемандена вправляє, мов чародійка.
Захід сонця на горах
Захід сонця. Воно довго жовто-багряним колючим їжаком плаває над темною горою, прокладаючи з океану закривавлену дорогу. Все нижче. Тінь у долині. Місто вже завуальоване легкою темнотою. Перші вогні на вулицях. Кліпнув десь маяк. А в той час тональність гір бурлить і міниться.
Далекі хребти, як кетяги перського бузку, обсипаного якоюсь рожевуватою пудрою. Ближчі гори, де тінь, — сині. Над ними клаптики золотих хмарок. Гора рожева легким тоном, із синіми прожилками тіней у западинах, стоїть за плечима. На ній застигли темні ялини, чекаючи удару темряви. Через небо пробігли гарячо-червоні, потім бурячкові смуги і раптом погасли сірим попелом, що потрусився в долину вечеровою млою. Вода фйорду і проток із блакитно-сталевої стала якимсь зеленавим металом, потім сіре живе срібло побігло до темних ґранітових потвор, блискаючи одсвітами зелено-синього неба, що внизу зовсім побіліло і навіть світило цитриновим краєм над сірою, ще яскравою сталлю далекої води. Увесь хаос мінливих фарб і форм швидко почав грунзнути у морок і постав перед очима спокійними силюетами, що над ними світились зорі і малинові хмарки в найвищій височині замерзло стоять, як вартові.
Тоді внизу, на сірій цинковій воді, проліз золотавий жучок пароплава — докотився гомін його гудка і подався урвиськами. Стало холодіти і завмирати все. Навіть останні парочки подались униз до затишного міського гнізда.
Берґен коло порту вночі
Унизу місто вже сяє огнями, вискакують не дуже бойові, але досить яскраві світляні реклями, ходять трамваї, повні електричного світла, і товчеться вечірня юрба прогулянців, мандруючи аж у порт, звідки мають відходити зараз далекі пароплави. На них гуркотять лебідки, вантажать якийсь вантаж прямо з авта, що, доточившись задомдо борта пароплава, розкриває своє нутро і безборонно віддає все. Шворки й канати різних ботів кволо висять, прикрашені рідкими ліхтариками. Поспішають пасажири, гуляють гуртками хлопці, самотні жінки йдуть без страху поміж портовими пакгаузами, і дівчата парами оглядають перехожих.
Крамниці вже зачинені, хіба що якась фруктова торгує. Вітрини книгарень, добре освітлені, скупчують увагу дорослих і підлітків. Кожне по-свойому гуртками обмірковує те чи інше видання і й дуть далі.
Бадьористий матросик, без шапки, потрусив кучерями до пароплавчика.
Там з круглого ока ілюмінатора видні руки, що, притиснувши до грудей, витирають тарілку чистим білим рушником (вечеря).
Перегукують вантажники, джеркотить лебідка, і здалека з усіх темних закутків фйорду моргають, кивають, вискакують і ховаються, виглядають і грозяться червоні, зелені й жовті вогні плавучих і місцевих маяків. І над усім цим мрійно приплющує та розкриває своє велике око великий маяк на кінці молу під охороною зеленого й червоного низьких ліхтарів, що теж мигають, але не мрійно, а по-діловому: вони па варті.
Попід складами і вузькими п'ятиповерховими гостроверхими дерев'яними будинками, що підпирають один одному боки, стрелили разками білі вогні газових ліхтарів, оддаючи якимсь невловимим зеленим нюансом.
Вся ця злива вогнів, од портових, пароплавних, аж до будинків, навіть тих, що невидимі, танцює, вигинається і ламається, відбита в воді затоки.
Світляна бахрома з темної води біжить і гойдається, досягаючи очей, забираючи всю увагу, що не має часу слухати ні цокоту підошов об кам'яні тротуари, ні навіть звуків ріжка авта, що не хоче ніяк тебе переїхати.
Думки в конструктивно-організованому готелі
І коли стомлений і повний вражінь, як бджола меду в липневий день, приповзаєш до готелю, тебе легко підхоплює, опалого, на канапку ліфт і несе в добре організовану дешеву кімнату з гарячою й холодною водою, що змиє осугу міського шуму і залишить розтвореного відпочивати на канапі, і, оглянувши кімнату, думаєш собі: коли при соціялізмові на кожного виродженого чи просто вродженого по двадцять чотири години отаких-о квадратових аршин організованої житлплощі і коли тебе, як у цьому буржуазному готелі, не питатимуть жадних документів, тоді ти будеш близько коло воріт омріяного майбутнього, до якого бичами катаклізмів жене людство історія.
Конструктивна кімната
Отже, кімната 6×4 кв. аршини. В стінах на 4 арш. В одній вікно, що займає 6 з 16 кв. арш., пропорції вікна 3:2. Три аршини — височина вікна сягає мало не до самої стелі. Під вікном до підлоги тієї ж ширини ніша, де радіятор огрівання. За радіятором в'юшка надвір для притоку свіжого повітря, що заходить у кімнату, нагріте радіятором. В'юшка ручкою одчиняється і зачиняється. Друга стіна теж 16 кв. арш. На три чверті знизу одхоплена карнизом, що під ним площа ділиться на три частини, утворюючи в заглибленнях — праворуч — присінці, посередині умивальник, і ліворуч платяну шафу, не займаючи площі кімнати.
Як доцільно все це розпляновано! Коли зайти з дверей — праворуч під стіною по самій середині ліжко, між ліжком і вікном столик для писання й туалети. Під лівою стіною, теж посередині, кушетка, далі до вікна лавочка для чемодана. Коло кушетки ще столик круглий для куріння зі стільцем. Коло кроваті нічна тумбочка, коло стола до писання ще один стілець. Таким чином, од стіни до стіни коло платяної шафи умивальника й дверей вільне місце, де можна прогулюватись, де легкий доступ до плаття, умивальника й дверей, куди, нарешті, одходять двері, одчиняючись по симетрії під стіну і не заважаючи, коли відчинені. Щоб не стукали, над підлогою в дерев'янім карнізі ґумові муфти. У присінцях, коли зайти з коридору, праворуч і ліворуч на стінах по крюкові для пальта, вішати, коли хто зайде. Праворуч кнопка по самій середині стінки, трохи нижче висоти середнього плеча, і тому крюк трохи далі.