Микола та Чінкадавін узялися за коси, іспанець та Чінкадавінів батько — за серпи, і за неповний тиждень зібрали з поля весь хліб і почали звозити до клуні снопи.
А коли наші господарі вже обмолотилися й зсипали збіжжя до магазину, з наказу отамана Нової України іспанець та Чінкадавінів батько почали готуватися в дорогу.
Напередодні від'їзду, як усе вже було готове до мандрівки, Микола скомпонував Урочисту Обітницю • для колоністів, найголовніші пакти якої були такі:
УРОЧИСТА ОБІТНИЦЯ КОЛОНІСТІВ О.НОВОЇ УКРАЇНИ
В ім'я єдиного Всемогучого Бога-Творця присягаюся:
1. Не робити замаху на відділення острова Нова Україна від Української Республіки та прилучення його до якоїсь іншої держави.
2. Навчитись української мови яко державної.
3. Підлягати найвищій колоніяльній владі — Отаманові острова, якого призначить Українська Республіка. За тимчасового Отамана острова Нова Україна визнавати запорізького козака Миколу Наливайка або того, кого він призначить.
4. Під час небезпеки обороняти Нову Україну від ворогів навіть тоді, коли жде неминуча смерть.
5. Працювати безупинно на добро колонії всієї Держави. На відпочинок призначаються свята церковні та національні за українським календарем.
6. Коли б я зламав свою присягу, має мене судити призначений Отаманом острова суд яко державного зрадника, і цьому присудові мушу скоритися.
Урочисту Обітницю написав Микола двома мовами: українською та латинською. Отож іспанцеві, що вмів трохи по-латинському, неважко було перекласти зміст Обітниці своїм землякам, взявши потім із собою на Нову Україну тільки того, хто складе й підпише присягу непохитно це все виконувати.
Удосвіта другого дня наші посланці навантажили на один із кращих човнів харчі, взяли з собою перо й каламаря, щоб було чим підписатися, а отаман колонії за хвилю перед від'їздом урочисто передав іспанцеві грамоту з Обітницею на вірність Україні та прапора, а той їх прийняв з непокритою головою. Після цього посланці підняли на щоглі байдака переданого їм українського прапора, напнули вітрило й одпливли.
Щоб розважити трохи Чінкадавіна, якій тужив за батьком, ходив Микола разом із ним майже щодня на полювання. Отак проминув тиждень. Одного дня Микола побачив, як його джура вбіг до Січі, весь час викрикуючи весело:
"Пливуть! Пливуть!"
Микола врадувався безмірно, кинув роботу й вибіг на скелю. Кинув звідти оком на море й отетерів: не дальше як півмилі від гори спокійно колихався на якорі великий англійський корабель!..
Глава дев'ята. Від'їзд до Європи
Обід у Отамана Нової України.
Знаряддя для колонії. Призначення
нового Отамана. Остання ніч на
острові. Нова Україна востаннє вітає
Миколу
З незвичайною пошаною та співчуттям поставились англійські моряки до Миколи та його замірів, дізнавшись про його пригоди та непохитну постанову передати відкриту землю у володіння Української Держави.
І в значній мірі спричинилось до цієї прихильности суворе, вічно наражене на небезпеку життя моряків, де кожного з них могла спіткати недоля. Проте ще більше спричинилося те, що українець не був уже сином нещасної, поневоленої нації. Ні (і Микола це добре відчував у ставленні чужинців), він був тепер громадянином великої, могутньої, всіма знаної європейської держави!
Увесь світ захоплений був велетенськими боями, в яких Хмельницький створив Українську Державу. Не було тепер ані одного інтелігентного європейця, що не знав України й, затаївши віддих, не стежив за її титанічними визвольними змаганнями.
Під час розмов мореплавці давали Миколі найдокладніші описи не знаних йому з ходу українсько-польської війни подій, називали йому й навіть показували на спеціально виданих для цього картах України географію боїв: Жовті Води, Корсунь, Зборів, а особливо часто згадували нову столицю Вкраїни — Чигирин, бо він став тепер дипломатичним осередком усієї південно-східної Європи.
Як передати ті почуття, що огорнули запорожця, коли слухав ці оповідання?
Вже вдруге до нього навіть сюди, на закинутий серед безкрайнього океану острів, докотилася луна від брязкоту козацьких шабель, якими у кривавих боях творилася українська державність! І він з непереможною силою відчув, що не тут і ніде інде, тільки там, на Наддніпрянщині, де мало не дві тисячі літ тому Св. Апостол Андрій пророкував благодать Божу, вирішується доля Вкраїни.
І коли він оце відчув, уся його так довго здержувана ніжність, уся сімнадцятилітня туга — усе це злилось у одну непохитну постанову: крилами соколиними летіти до рідної землі, загинути в боях за її самостійність!
А мореплавці, спостерігши, що ці звістки чудодійним бальзамом спливають на душевні рани вигнанця, оповідали йому, що тільки хто знав і чув про Вкраїну. Імена Хмельницького, Богуна та Кривоноса не сходили їм з уст. І особливо, як помітив Микола, притягала англійців гігантська постать Хмельницького. Вони оповідали козакові про нечувану його могутність, блискучі перемоги та дипломатичні стосунки з чужоземними державами. На превеликий жаль, самі мореплавці не були вже дома більш як два роки: тому вони зі свого боку з незвичайним зацікавленням розпитували Миколу: хто був Хмельницький? Де провів дитячі літа? Де він учився?
А коли Микола переповів їм спогади сотника Наливайка про бій під Цецорою: як, запалавши помстою за смерть батька, молодий Богдан врубавсь у саму гущу яничар, як зрадливо свиснув над ним аркан, полонивши завзятця-героя, то, немов легенду з пережитих уже західною Європою часів, слухали англійські моряки це оповідання.
Прийшовши до тями од подиву, капітан, що був дуже освіченою людиною того часу, урочисто звернувся до Миколи:
"Сер! Ваш славний, завзятий народ відживив завмерлі вже лицарські традиції! Він перший у Європі проголосив свободу, рівність, братерство, перший після еллінів та римлян утворив демократичну республіку! Великий дипломат, геніальний стратег стоїть тепер на чолі Вашої держави, і блискуча будуччина Відкривається перед молодою Українською Республікою. Дозвольте ж мені від імені цариці морів свободолюбиво! Англії щиро привітати Вас на відкритій Вами й однині українській землі як першого її губернатора!".
Губернатор наш був сильно зворушений і у своїй не менш чемній відповіді запросив англійських гостей до себе на обід.
Потім капітан зробив виміри довготи та широти острова й, зарисувавши його на двох картах, віддав їх Миколі зо всіма підписами присутніх як документальне підтвердження відкриття, залишивши собі копії для представлення англійському морському міністерству.
А тим часом усі кухарі з корабля під доглядом Чінкадавіна готували на подвір'ї печери пишний обід. І Микола українським звичаєм був незвичайно гостинним господарем, особливо ж для цих таких жаданих гостей.
Рівно об одинадцятій годині під зеленим склепінням кокосових пальм розпочався цей вітальний і одночасно прощальний обід, бо вдосвіта другого дня Микола умовився з капітаном одпливти англійським кораблем до Європи.
І на скелі, що здіймалася над подвір'ям, як символ згоди й братерства двох великих європейських націй гордо маяли український та англійський прапори.
А на подвір'ї за двома столами розсілося веселе товариство. За меншим столом сиділи капітан та інші офіцери корабля. Тут за господаря був Микола. За довжелезним другим, у святковім убранню, поважно, хоч і трохи збентежений, господарював Чінкадавін.
Обід був надзвичайно веселий. Микола вкраїнським звичаєм частував своїх гостей пахучими наливками та ромом. І гості пили за щасливу мандрівку, за гостинного губернатора й кілька разів, повертаючись лицем до прапора, вигукували голосне "Слава" на честь Великої та розквіт Нової України.
У свою чергу Микола пив за дорогих гостей та їх вітчизну. Але останнього тоста він проголосив за нового отамана Нової України Чінкадавіна. Той до сліз буз зворушений такою честю, не зрозумівши, одначе, значення Миколиних слів: бідолаха й досі не знав, що незабаром надійде час розлуки з паном, час останнього, і то навіки, прощання.
Потім гості в супроводі Миколи та Чінкадавіна оглянули господарство та околиці, з цікавістю вислуховуючи історію самотнього життя без знарядь, без зброї, де все треба було винайти та здобути власною спритністю. і гості дивувались українській винахідливості та впертості у досягненні намічених цілей, а також українській лицарськості в обороні безпомічних.
Майже весь день, а потім і вечеря проминули отак у веселій товариській розмові.
Того ж таки вечора Микола як отаман Нової України урядово повідомив капітана про загибель біля побережжя Нової України англійського корабля та про спроби врятувати бідолах. Він також передав йому знайденого в капітанській каюті корабельного щоденника та інші документи.
Микола хотів віддати капітанові й знайдену в капітанській каюті велику суму грошей, більш як ЗО 000 фунтів стерлінгів, прохаючи вернути це власникові, але капітан рішуче відмовився. Нарешті він згодився взяти від власника тільки половину цієї суми, умовивши Миколу не зрікатися законної частини своєї знахідки, бо ж гроші йому будуть потрібні в дорозі.
Отже, Микола мав тепер величезну суму грошей — більш як 15 000 фунтів стерлінгів. А що він обчислив, що на повернення в Вкраїну йому вистачить і 2 000 фунтів стерлінгів, вирішив використати решту на устрій колонії. Того ж таки дня він закупив на англійськім кораблі для майбутніх колоністів багато хліборобського, теслярського та ковальського знаряддя, зброї й припасу до неї та насіння на засів, міркуючи, що іспанці під час невільного перебування на Новій Україні чимало допоможуть Чінкадавінові в його цивілізаційній роботі.
І Микола написав урятованому іспанцеві листа, в якому пересилав свій привіт та прохання допомогти колоністам та новому отаманові.
Капітан мав велику потребу в харчах, і, власне, тому він приплив до острова. Отже, він прохав Миколу продати харчі, та Микола козацьким звичаєм рішуче відмовився брати зі своїх гостей гроші за їжу, дозволивши взяти з господарства всього, скільки їм потрібно буде на дорогу.
Коли все куплене Миколою майно вивантажили на берег, а харч одвезли на судно, англійці відпливли до корабля.