Розумію, що на діях наших керманичів позначалися переляк і розгубленість, що відсунули на другий план тверезий розрахунок, але збоку це мало вигляд, ніби вони реалізують певний сценарій, який виявився досить успішним. У всякому разі це була не трагедія чи комедія, а драма, у фіналі якої ми здобули над окупантом моральну перемогу та заслужили співчуття всього світу. Але за іншого варіанта (збройного) не відомо, за ким плакав би Г аазький трибунал, бо постраждали б тисячі мирних громадян, у тому числі й представники так званої місцевої самооборони. Зрештою, ми (може, навіть самі того не бажаючи) заманили геополітичного супротивника в капкан, із якого він не скоро виборсається, — світові політичну та економічну ізоляції. Цей дешевий сир у кримській мишоловці обійдеться йому дуже дорого. Крим ми все одно, рано чи пізно, повернемо після неминучого економічного занепаду Росії та рішень міжнародних судів на нашу користь. Вона ж не завтра поверне собі репутацію надійного та передбачуваного партнера у міжнародних відносинах. Хіба лише після того, як змете режим Путіна. Але надалі тактика "удаваної байдужості" в боротьбі з агресором може виявитися для України згубною.
Та попри все російському керманичу треба подякувати. Він удруге робить дурницю, намагаючись силою втримати Україну на геополітичній орбіті Росії. Влітку минулого року, розпочавши з нами жорстку торговельну війну, сприяв перелому в свідомості наших громадян на користь євроінте— грації. Навіть жителі півдня та сходу усвідомили, що для старшого брата їхні робочі місця та добробут нічого не важать. А тепер стало зрозуміло, що заради власних амбіцій новоявлений Наполеон готовий стерти з лиця землі не тільки українців, а й росіян та представників інших національностей. Отож завдяки імперським зазіханням Путіна в країні піднялася потужна хвиля патріотизму, якої не було з 1991 року, почалося відродження армії та всіх служб, які дбають про безпеку держави, більшість українських громадян остаточно переконалась у безальтернативності євроінтеграційного вибору. Самосвідомість нації зробила ще один великий крок у своєму розвитку. Ми зрозуміли ціну кожної мирної хвилини, кожної секунди, проведеної з рідними і друзями та відданої улюбленому заняттю. Стали поспішати жити, адже маємо безліч незавершених справ: ще не посіяний і не зібраний хліб, не написані сотні віршів і пісень, не прочитані тисячі книжок, не народжені мільйони дітей. Пригадуєте пісню радянських часів про початок Вітчизняної війни: "Все еще живы..."? Ловлю себе на тому, що на вулиці вдивляюся в обличчя хлопців призовного віку: "Що на вас чекає завтра, діти?.." Тривожний, буремний час. Нація іде по лезу бритви, як 1918-го. Чи вистоїмо цього разу?
Війна триває і триватиме доти, доки Крим буде окупований. Хоч плач хоч скач, а фактор Росії нікуди і ніколи не дінеться. Ми приречені не лише жити поруч, а й торгувати, співпрацювати в багатьох сферах. Чого хоче Москва, аби відновилися добросусідські стосунки? Чимало: слухняності, двомовності, роздробленості і, головне, нейтральності. Кремль кістьми ляже, аби не допустити, щоб Україна стала членом ЄС та НАТО. З цього треба якось виходити. А сусідці слід затямити раз і назавжди, що Україна не Росія, у нашій країні народилася вільна нація.
Отже, коса на камінь, поки не знищимо одне одного? Може, й справді заради миру та спокою варто відмовитись і від Митного, і від Європейського союзів? Ні, такі ілюзії небезпечні. Ми вже переконалися, що нейтральність, у розумінні Кремля, — це перетворення нашої країни на маріонеткову територію, з навіть іще меншими правами, ніж мала в Радянському Союзі. Вірити цьому хижакові вже не можна. Він хоче крові. Жертви. Плати за незалежність. Це Путін не раз підкреслював, коли йшлося про ціну за газ. "За независимость нужно платить...". Утім, хіба мало вже заплатили? Поклали на олтар державності та національної гідності мільйони жертв унаслідок воєн, розв'язаних через політику радянської влади, репресій, Голодомору. Треба ще?
За цієї ситуації хочеться мати надійних союзників. Бо один у полі не воїн. Та Захід нас підтримує санкціями проти Росії. Хотілося б, звісно, більшої допомоги. Доречно нагадати, що останнього місяця було наведено дуже багато історичних аналогій: фінська війна, окупація Судетів, анексія Австрії і т.д. Пропоную ще одну: Стародавній Рим і варвари. Рим — це символ вільного світу, а варвари — невільного. Так от, варвари (Росія) напали на вільний світ, до якого ми приєдналися завдяки революції. Але Європа цього ще не усвідомила. Як не дійшло до старенької і те, що Україна завжди слугувала їй щитом від кочових орд. І ця заслона має бути міцна. Тоді й Новий Рим урятується від варварів...
* * *
У понеділок 31 березня президент РФ Владімір Путін зателефонував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і запевнив, що Росія починає відводити свої війська зі східного кордону України. Проте Генеральний секретар НАТО Андерс Расмуссен згодом заявив, що не може цього підтвердити.
Привид ходить по Кубані...
- квітня 2014 року
От і відповідь на запитання людей, які цікавляться, де ж перебуває екс-гарант нашої Конституції і чим займається? Як бачимо, виступає в інформаційно-пропагандистському шоу, яке жартома можна назвати "Янукович-лайф(кайф)". За це йому, мабуть, багато платять або ж просто добре годують, бо вигляд у шоумена досить непоганий, якщо порівняти нинішню лискучу мармизу з тією змарнілою та переляканою, що була місяць тому. Ходили навіть чутки, що він врізав дуба, а інтерв'ю дає його двійник чи то привид. І, ви знаєте, у цьому, певно, є частка правди. Бо те, що Віктор Федорович став політичним трупом, підтвердив в одному зі своїх інтерв'ю навіть відомий експерт Путін.
Двійник чи не двійник, та в будь-якому разі він говорить на своїх шоу як зомбі, піднятий із небуття кремлівськими шаманами. Впало в очі, що він уже не смішить народ ляпами, яких припускався під час імпровізацій, а це свідчить про те, що старанно завчає тексти, а може, навіть користується підказкою суфлерів. Якби не знайоме до серцевого болю обличчя, то можна було б подумати, що це говорить міністр закордонних справ РФ Лавров або ж сам Путін. В останньому інтерв'ю російському телеканалу "Дождь" привид заявив, що давно усвідомив необхідність федералізації України та двомовності, вважає теперішню українську владу нелегі— тимною, а президентські вибори 25 травня — незаконними: обурювався через те, що навколо парламенту ходять натовпи озброєних бойовиків; згадав, що місяць тому по його кортежу стріляли, заперечив свою причетність до розстрілу активістів на Майдані, звинуватив міністрів закордонних справ країн Веймарського трикутника в тому, що не додержали своїх обіцянок щодо гарантування йому безпеки; висловив жаль із приводу окупації Криму...
Цікаво, на кого розрахована ця брехня, якщо від "екса" відмовилися навіть найвідданіші колись соратники, а його симпатики і досі в шоку, після того як дізналися, що кумир пограбував їх на десятки мільярдів доларів? Одне слово, хоч і привид, а сидить на купі реальних грошей. Вочевидь, це інформаційне лайно, яке вчергове лилося з уст особи, що назвала себе колишнім українським президентом, вихлюпнуть на голови бідолашних росіян, котрим нізвідки почути правду, а також поширюватимуть світом, аби люди думали, що путінська армія виконує велику визвольну місію. Отже, якщо Україна програє світову інформаційну війну, агресія проти неї неминуча. А тому сьогодні як ніколи зростає роль української діаспори, котра в усіх країнах має калатати у всі дзвони, виступати у ЗМІ, стукати у двері своїх сусідів і пояснювати суть того, що відбувається в Україні. Наші брати мають усвідомити, що їхня Батьківщина — на порозі великої трагедії, наслідком якої може стати П'ята хвиля міграції — найбільша за всю історію українства. А цього не можна допустити...
Україна під прицілом
7 квітня 2014 рокуВідповідь на запитання, хто винен у загибелі, каліцтвах та пораненнях людей із обох боків протистояння під час січнево-лютневих подій на столичному Майдані, громадянське суспільство знайшло ще до початку офіційного розслідування: колишня кримінальна влада на чолі з Януковичем, яка довела власний народ до відчаю. Її непоступливість, зневага до законних вимог, нехтування Конституцією, зажерливість, жадібність та брехливість і кинули тисячі людей на амбразури режиму, спричинивши громадянський конфлікт. Лише на підставі логічної загальної оцінки подій листопада 2013-го — лютого 2014 року можна притягувати до карної відповідальності Януковича, Азарова, Клюєва, Захарченка, Якименка. Подробиці (хто перший натиснув на спусковий гачок), по суті, не мають значення, бо влада відповідає за все, що відбувається в країні. Більше того: якщо розібратися, то саме влада першою здійняла руку на свій народ іще 30 листопада 2013 року. Суспільство тоді з жахом побачило ще один рівень її моральної деградації, але дна цієї прірви ще не було видно. Воно відкрилося 18-21 лютого — після розстрілу мирних мітингувальників. Ця кривава акція загалом уписується в цинічну та садистичну сутність Януковича та психологічні портрети його поплічників, але для суду над її замовниками і виконавцями потрібні факти, мотиви, засоби вбивств, свідчення.
Ситуацію заплутує та обставина, що від куль на Майдані, випущених зі снайперських гвинтівок та іншої зброї, загинули не тільки активісти, а й правоохоронці. Свинцеві оси вилітали і від місць розташувань підрозділів МВС, і з-за барикад, де дислокувалися повстанці.