Перше — щоб трави були на полонинах соковиті й високі, друге — аби худоба мала приплід, і третє — на щастя, на долю. "Ви, легіні, в полонині пусто не зівайте, беріть собі по дівчині, весіллє справляйте..." — звучить їм услід коломийка...
Путила, Чернівецька область.
Травень 2007року.
Повернення Роксолани
Цього року виповнюється 505років від дня народження Роксолани, або Насті Лісовської, дружини великого володаря Османської імперії султана Сулеймана Пишного. А може, ця дата вже й минула? А може, ще попереду? Чи й справді Роксолана мала прізвище Лісовська? Народилася в Рогатині чи якомусь іншому українському місті або селі? Попри те, що про Роксолану написані томи художньої та науково-публіцистичної літератури, вона продовжує залишатися однією з найбільших таємниць XVI століття. Яка сила винесла її на імператорський трон і втримувала протягом багатьох років? Її феномен не розгадано. Її значення в історії українського та турецького народів і всієї Європи до кінця не усвідомлене. Отже, спробуймо зробити ще один внесок у роксоланіану...
Її рідне місто Рогатин нас зустрічає лапатим снігом. Він обліплює гілки дерев, залишається на землі, але диво дивне: хоч би одна сніжинка залишилася на обличчі бронзової Роксолани, яка постала в центрі міста на площі її імені. Враження таке, ніби її чоло, щоки, очі — теплі, живі. В лівій руці вона тримає головний убір — тюрбан, у правій — гілку колючої шипшини. Дівчина йде босоніж. Позаду — далекий і важкий шлях: моря, степи, гори... Здолала і ненависть лютих ворогів, яких було незчисленно і чотириста років тому, і нині. Чимало науковців, громадських діячів виступали проти встановлення цього пам'ятника, бо, мовляв, вона його не гідна як зрадниця віри, повія, відьма, чаклунка. Але все здолала Роксолана і дійшла-таки. Здається, що її права нога ось-ось ступить на батьківський поріг. У поставі — гідність і водночас покора, каяття, хвилювання. Як-то її зустрінуть батьки, сусіди, земляки? Чи пробачать гріх відступництва од віри християнської? Ясна річ, не вийшли на поріг батьки, не збіглися сусіди, бо загубилися десь у глибині віків, зате рогатинці століття ХХ-го зустріли її дуже радо, з розумінням, як свою давню подругу, знайому, родичку. Кажуть, що 24 жовтня 1999 року, коли відкрили пам'ятник Роксолані, на цій площі ніде було яблуку впасти. Люди прийшли на зустріч не лише зі своєю землячкою, а й зі своїм творінням, бо у нелегкі часи зуміли зібрати кошти на спорудження цього пам'ятника. А ще, мабуть, ототожнювали дівчину на постаменті з тими дітьми, онуками, родичами, котрі теж не з власної волі подалися в далекі світи шукати кращої долі. Вона — духовний лідер і прапор української діаспори, наше вікно у XVI століття. І символ повернення на Батьківщину. Біля підніжжя монумента — море живих квітів. Це був тріумф Роксолани, її остаточне повернення на Батьківщину. Бо до цього вона приходила сюди в легендах, піснях, віршах, інших художніх творах, поступово долаючи майже чотирьохсотлітнє забуття.
Приїхали імениті гості з обласного центру та столиці. Був на відкритті й автор пам'ятника львівський скульптор Роман Романович. Стояли тут ще дві Роксолани. Одна — кінематографічна, образ якої виплекала в однойменному фільмі акторка Ольга Сумська, а друга... Скульптор довго добирав кандидатуру моделі, яка стала б живим утіленням творчих мук та видінь автора. Переглянув десятки претенденток. Всі були не такі: якщо, за уявою автора, є зовнішня схожість, то немає потрібного характеру, глибини в очах, гідності, притаманної володаркам світу. Допоміг випадок. Якось у гості до скульптора завітав товариш — письменник Роман Коритко з онукою. "Коли побачив її, одразу зрозумів: це вона, бо все у ній відповідало моєму задуму: коси пшеничного кольору, сині бездонні розумні очі, граціозність, жіночність. Дівчина, студентка Львівського медичного університету, мала великий хист до свого майбутнього фаху, відмінно навчалася, стажувалася в медичних закладах Америки, була дотепною, веселою, брала участь у пластунській організації, щиро любила Україну", — розповідає Роман Романович.
- Як склалася її доля, адже їй має бути, за моїми розрахунками, років тридцять? — запитую митця.
- Мало б бути... — поправив мене він. — На превеликий жаль, кілька років тому дівчина важко захворіла і померла, — з сумом додав скульптор.
Немає такого дослідження, художнього твору про Роксолану, про які не знав би місцевий краєзнавець, заслужений учитель України Михайло Васильович Воробець. Про себе я його одразу ж охрестив Хранителем історії Рогатинського краю — Опілля. На його думку, масове просвітлення пам'яті його земляків сталося на початку 1930-х, коли вийшла повість Осипа Назарука "Роксоляна: жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця". Краєзнавець розшукав жінку, яка, будучи підлітком, пасла корів і від руки переписувала цю книгу. Показала гору паперу, пожовклого від часу, розшарпаного, бо цей рукопис перечитали всі її ровесники. Це свідчить про те, що інтерес рогатинців до своєї уславленої землячки був величезним. Її життєпис став найбільшою сенсацією того часу, а Роксолана стала кумиром тодішнього покоління. До цього про неї майже ніхто не чув і не знав. Не могла пам'ять про неї зберегтися в усній народній творчості, легендах та переказах, бо Рогатин лише у першій половині XVI століття тричі спалювали вороги, його мешканців або винищували, або ж вивозили, як ясир, до Криму та Туреччини, тож нікому не було діла до долі однієї дівчини, у той час як земля Галичини засівалась горем, пояснює Михайло Васильович. Народні легенди стали народжуватися і поширюватися, ніби лавина, лише в 1930-х роках. Письменники і поети доповнювали їх, створювали нові, тож стало важко відрізнити художній вимисел від історичної правди. Наприклад, звідки взяв Павло Загребельний, що батько Роксолани парох (священик) Лука був п'яничкою? Цей грішок письменник приписав йому на догоду тодішній радянській ідеології, яка вимагала зображувати всіх служителів церкви в негативному світлі, вважає Михайло Воробець.
Чимало дослідників переконані, що Настя Лісовська — не справжнє ім'я Роксолани, а псевдонім, присвоєний їй письменниками, поетами та народною творчістю, бо ні за тих часів, ні пізніше воно не згадувалося в жодному з офіційних документів. Михайло Васильович натрапив в одному з церковних архівів на історичне дослідження писаря тодішньої цісарської митниці Дмитра Біленького, в якому він описав історію Рогатина, її церков і згадав про "Анастасию Лисовскую, красную дочку тутейшего русского священника, которую турецкий султан избрал себе в жены, а пленники наши и народ наш через нее дознавалися многих ласк и улучшений". Це писалося більш як 200 років тому, коли на Галичині мало хто знав про Роксолану. Тож цілком імовірно, що Д. Біленький користувався або ж церковними книгами, які могли потім загинути під час двох світових воєн, або іншими джерелами, які були йому доступні як державному службовцю.
Немає згоди серед дослідників і щодо місця народження Роксолани. Дехто вважає, що вона народилася або в Стрию Львівської області, або в селищі Чемерівці Хмельницької, і лише через кілька років її батько одержав парафію у церкві Святого Духа в Рогатині. Михайло Воробець переконаний, що немає жодних підстав позбавляти її рогатинського походження, бо достеменно відомо, що мати Роксолани народжена в селі Стратин поблизу Рогатина. Отже, цей край був родинним гніздом Лісовських.
Рік народження Роксолани викликає найбільше суперечок. Діапазон припущень щодо цього досить широкий — від 1500-го до 1506 року. Краєзнавець зачитує переклад турецького напису на мавзолеї в Стамбулі, де похована Роксолана. В ньому вказуються два роки: "1504?—1505?" Знаки запитання означають невпевненість. Вочевидь, придворні Сулеймана почули про ці роки від самої Роксолани або, як її називали в Стамбулі, Хассекі-Гуррем. Не могла любима дочка православного священика, котра, без сумніву, вміла писати й рахувати, а згодом здобула справді царську освіту, суттєво помилитися з роком свого народження. Але що може означати ця невизначеність? Може, те, що вона могла народитися в проміжку: кінець грудня 1504-го — початок 1505-го?
Ще більше плутанини з роками та віком Роксолани на той час, коли її було захоплено в полон. Михайло Воробець вважає, що це сталося 1520 року, коли їй було 15. А якщо так, то легенда про те, як дівчину було викрадено з-під вінця у церкві Святого Духа, має під собою історичний грунт. Чи могла вона вінчатися у такому юному віці? Краєзнавець переглянув церковні книги того часу і встановив, що на десять шлюбів, коли вінчалися 18—21-річні дівчата, припадало 2—3 випадки, коли до вінця йшли 14—15-річні. Серед них могла бути і Роксолана, яку посватав син львівського купця Степан Дропан.
У місцевому історико-краєзнавчому музеї імені Миколи Угрина-Безгрішного стверджують, що під час викрадення їй було не більше 9 років, тож версія з її вінчанням відпадає. Професор Львівського технічного університету, уродженець Рогатинщини Ярослав Кісь, проаналізувавши татарські набіги початку XVI століття, дійшов висновку, що дівчина потрапила у полон між 1509 і 1516 роками, коли їй було 10—15 років. Достеменно відомо також: перед тим як потрапити до султанського гарему, вона протягом трьох років здобувала відповідну освіту або при дворі кримського хана, або ж у Стамбулі. 1520 року, за численними свідченнями, дівчина була вже в гаремі, а 1521 року народила першого сина Селіма. Видатний український історик Агатангел Кримський у своїй "Історії Туреччини" пише про те, що Роксолана була молодшою за Сулеймана на 11 років, а він народився 27 квітня 1495 року.