Було видно, що він отримував задоволення від процесу, і Омелько з'явився дуже недоречно.
— Ну ти і вмієш ворогів наживати-с, — хмикнув Омелько до Лєни, беручи ту за руку. – Варто було тебе на хвильку залишити-с, і вже з рудою поцапалась. Стережись її, вона стерво ще те. Але Віктор Львович її терпить, бо вона його дівок-серальок в узді тримає, і всім його забаганкам потакає.
— Дякую, — буркнула Лєна, яка нарешті отямилась і опанувала свій страх.
— Ходімо, тобі треба переодягнутись, я не жартував, якщо ти захворієш – батогів отримаємо і я і Єсаул. Його світлість не любе коли у коханки шмарклі.
Лєна уявила як Віктор Львович лапає її, і лізе цілуватись, на далі її фантазії не вистачило, і дівчина здригнулась від відрази. Стало знову страшно, і треба було подумати, що робити далі, бо здається вона тут опинилась на довго.
Глава 27
Її закрили в маленькій тісній кімнатці, одягу на зміну не дали. Лєна зняла мокру сукню, яка за час подорожі встигла забруднитись, пропахнути потом, а зараз ще й неприємно липнула до шкіри. І залишилась в мокрій сорочці і простих панталонах, які в тім швидко висохли прямо на тілі, бо в кімнатці було душно. Із меблів тут були тільки дві здорові скрині, і Лєна подумала, що кімнату використовують як комору для всілякого хламу.
Повільно пливли хвилини. Вікно тут було аж під стелею, маленьке і вузьке, ледь-ледь освітлювало комору, Взагалі то кімната була не запертою, і Лєна відчувала голод, та вже подумувала натягнути назад вогку сукню, і вислизнути в кухню попросити окраєць хліба. Ще й волосся висохло, але так як було не вимите, то шкіра голови почала чухатись. Коли в кімнаті стало чорнильнотемно Лєна була ладна сама просити Єсаула полити її студеною водою, аби тільки змити з тіла піт і бруд, від якого нестерпно чесалось все тіло.
Від того, щоб піти шукати допомоги Лєну втримував страх. Вона боялась знову показатись на очі рудій посіпаці поміщика. Боялась опинитись на одинці з Єсаулом. І ще дужче боялась що Віктор Львович про неї згадає, і накаже таки вести до себе. А на сьогодні їй здавалось вона вичерпала весь свій запас зухвалості, і сили протистояти ворогам вже не було.
Дівчина скрутилась клубочком на скрині, і вже приготувалась засунути, коли двері відчинились, і від необережного погляду на світло в очах потемніло.
— Ідемо, — погукала Лєну Ярина, яку дівчина впізнала по голосу. – Хазяїн не любе коли йому перечать. Тож слухай і запам'ятовуй – прийдеш в кімнату, відразу роздягайся, і чекай що він накаже робити. В очі не дивись, зайвих рухів не роби. Слухай пана, і доживеш до ранку.
Лєна йшла нерво осмикуючи закоротку як на її думку сорочку. Намагаючись не відчувати неприємного холодку, який затоплював груди від почутих слів. Очі звикли до напівтьми. По переду бовваніла спина Ярини, яка закінчивши інструкцію замовкла, наче розмова з Лєною була їй противна. Вони вийшли на другий поверх, в коридор який використовувався паном, стіни тут прикрашали картини і канделябри із свічками, а босі ноги утопали в густому килимі.
Перед прочиненими дверми Ярина зупинилась, пропустивши Лєну вперед, і далі не пішла. Лєна несміливо зайшла в кімнату, очікуючи побачити спальню, але виявилось, що вона опинилась в чомусь на кшталт будуара, з якого вели ще одні двері. І звідти вийшов Віктор Львович. З одягу на ньому був тільки шовковий халат, не застебнутий і навіть не підперезаний, а тому геть не прикривав рихле тіло. Лєна в обидва ока з огидою дивилась як насувається на неї ця гряда – безволосі груди, з жирними цицьками, більшими ніж у неї, пузо з ямою пупка, яке на щастя прикривало чоловіче єство, і об'ємні білі, як животи риби, ноги.
— Подобаюсь? – по своєму витлумачив її блукаючий погляд поміщик. Лєна перевела погляд на його обличчя, з задоволено примруженими очима. – Скинь з себе той мотлох.
Лєна мимохіть похитала головою. Тільки не роздягатись. Її до сих пір дрижаки брали, коли вона пригадувала як її оголену роздивлявся Страшинський в домі Самуїла. Тоді затуманена голова не придавала цьому великого значення, але зараз дівчина внутрішньо горіла від сорому.
— Норовлива? – Віктор Львович зробив кілька кроків до Лєни, і вона відступила, притиснувшись спиною до замкнених дверей. – Повір, мені доставить задоволення приручити тебе. Це як об'їздити молоду кобилу…
— Не треба, — знайшла в собі сили попросити Лєна. Тим часом він наближався до неї, і вона почала рухатись вздовж стіни, вирішивши добратись до вікна.
— Але сьогодні я надто заморився! – не став слухати її поміщик. – Я надто довго чекав, поки візьму тебе, і мені не до пустотливих ігор. Ясно?!
Останнє слово він гаркнув так, що Лєна аж підскочила від страху.
— Або ти знімаєш з себе цю ганчірку, або зараз прийде Єсаул і зроби це за тебе, — вже буднім тоном продовжив Страшинський. – І потримає тебе, поки я справлю нужду. Ти цього хочеш?
— Н-ні, — Лєна похитала головою. До вікна залишилось всього п'ять кроків. Краще вже вистрибнути з другого поверху, ніж даватись в лапи Віктору Львовичу, якого здавалось гра в залякування забавляла, і збуджувала. Він важче задихав, і нетерпеливо облизнув губи.
Під його пильним темним поглядом дівчина взялась за зав'язки сорочки, і повільно, не забуваючи по дюйму здвигатись в бік вікна, Лєна розв'язала спочатку одну, а потім і іншу лямку, скинувши нарешті з себе непевний захист. Віктор Львович важко ковтнув слину, і задоволено кивнув.
— А тепер іди за мною, — і впевнено покрокував в бік спальні. Навіть не озирнувшись, чи слідує Лєна за ним.
А дівчині цього було і треба, вона метнулась до вікна, щоб розчаровано застогнати, бо на вікні виявилась решітка. Позаду почувся тихій сміх.
— Ви такі передбачувані, — Віктор Львович стояв в дверях спальні, і його товсті губи вигинались в глузливій посмішці. – Невже ти вирішила, що ти перша дівка, яка хотіла шмигнути у вікно?
Лєна важко зітхнула, приймаючи поразку. І нехотя поплентала за своїм мучителем, обдивляючись покої і придумуючи новий спосіб уникнути панської ласки. Її погляд блукав по розкішних меблях, фіранках на вікні, які прикривали добротні грати, милих дрібничках типу мініатюрних ваз із квітами, порцелянових статуеток на секретері, але нічого путнього придумати не могла.
В спальні Віктор Львович присів на край ліжка, устланого білими простирадлами, і нестерпно пахнучими лавандою, і з важким зітханням вказав Лєні на місце біля своїх ніг. Дівчина не шелехнулась.
— Ти навчена французьським ласкам? – запитав він дівчину, і вона заперечливо похитала головою. – Що аж настільки цнотлива? — В голосі поміщика звучав скепсис, але було видно, що його такий стан речей забавляє. – Ну добре, сьогодні обійдемось без зисків.
Він поклав руку собі між ніг, і почав там м'яти. Весь цей час дивлячись на Лєну і її груди.
— Підійди, і допоможи, — чоловік кивнув собі між ніг. – Руками. Хай вже так.
Лєна несміливо наближалась, але було очевидно, що Страшинському вже набридло чекати. Він піднявся на зустріч, в три кроки подолавши відстань між ним і дівчиною, і незадоволено скривився, принюхавшись:
— Від тебе тхне! Я ж наказав вимити тебе! – Лєна користуючись його збентеженням знову відступила на крок. Від її маневри не були залишені поміщиком поза увагою. Він раптово вхопив дівчину за косу, в мить переставши бути ліниво-розслабленим. – Ану стояти!
— Пустіть! – від несподіванки у Лєни на очах виступили сльози. Та здається ігри кота з мишею закінчились. Віктор Львович нетерпляче намотав волосся на долоню, наближаючи дівчину до себе.
Поміщик і не думав розтискати кулак. Він наблизив своє обличчя до Лєни, майже цілуючи ту в губи, і обдаючи дівчину запахом алкоголю і лаванди. Втягнув носом ще раз дівочий запах, і все так само тримаючи косу в кулаку, іншою рукою огладив дівчину по щоці, шиї, змістився на груди. Зі стоном зімкнувши пальці на півкулі, він боляче стис горошину соска, перекотив її між пальцями. Одночасно лизнувши скривлені дівочі губи.
Лєна сіпнулась, але тільки затріщало волосся на потилиці, затиснуте в несподівано сильних пальцях.
— О так, пручайся, — погодився Віктор Льовович. – Це тебе не врятує.
— Ви негідник, негайно відпустіть мене! – закричала дівчина. Раптом замість страху прийшла злість, вона брикнула, трусонула плечем, вивільняючи з захвату свої груди, скрючила пальці, кинулась руками поміщику в обличчя. Він ухилився, задоволено загоготівши, і смикнув дівчину за косу в низ.
Здавалось, що голова відірветься і так і залишиться в його руках, шию пронизав біль і Лєна упала на коліна, забувши про те, щоб відбиватись. Віктор Львович задоволено штовхнув її ногою по ребрах, вибиваючи в грудей повітря і бажання кричати. Потім ще раз пнув, не дивлячись куди, і Лєна вигнулась від болю, коли нога в домашніх капцях попала в болючу точку на середині стегна. Пощастило, що хоч не в живіт.
Перед очима заплескалась темрява зі смаком солоної води. Лєна запанікувала, майже не розуміючи де вона і що відбувається. А задоволений її дезорієнтацією поміщик потягнув дівчину до ліжка, і щоб зменшити біль вона мусила пересувати ногами по килиму, і задки позвати за своїм ґвалтівником. Біля ліжка її настиг ляпас по щоках, перед очима застрибали іскри, але в думках раптом прояснилось, солона прірва відступила.
— Опісля будеш непритомніти, — пообіцяв їй поміщик. – А зараз я хочу щоб ти відчувала все, що я буду з тобою робити!
Він шпурнув дівчину на ліжко, вона миттю скрутилась в клубок, відкочуючись на інший край. Але Віктор Львович з неочікуваною спритністю, вхопив її за ногу, зімкнувши навкруги голені цупкі, як пагін плюща, пальці. Дарма вона його недооцінювала і вважала свиноподібним лантухом. В запливших жиро руках несподівано виявилась сила, достатня втримати дівчину, і поки вона не оговталась її нога опинилась в шкіряній петлі. Інший край петлі було прибито цвяхом до стовпчика ліжка. Тікати було нікуди. Але ж інша нога залишилась вільною! І Лєна відчайдушно забрикала нею, ухиляючись від захвату і звиваючись всім тілом.
Сили виявились нерівними, і наснаги довго чинити опір у голодної дівчини не було. Віктор Львович не став її зупиняти, і досить швидко дівчина знесилено притихла. Акурат для того, щоб її друга нога теж опинилась прив'язаною до стовпчика ліжка.
— О, я буду довго пригадувати цей вечір, — задоволено промурмотів поміщик.