Я бачу, як бідкаються, шукають виходу із пастки, в якій ми опинилися, Кім Михайлович і Данило.
— Щось придумаємо… неодмінно. Не може такого бути, щоб ці нелюди жили, а ми гинули. Будь-що треба вирватися!
Компанія "Шелл". Хе! Ну, є така. Капітан розповідав, що вона одна з перших почала добувати нафту з морського дна — здається, біля берегів Каліфорнії на глибинах океану розташувавши підводні бурові платформи.
— Капіталісти, мов кіт валер'янку, чують запах нафти, — пам'ятаю, говорив Гордій Гордійович.
Якщо вже їм так хочеться нафти, то нехай добувають — хай нею подавляться! Але навіщо ж нападати на мирне дослідне судно? Для чого серед океану — далеко від континентального шельфу, біля якого переважно й добувають нафту, — зводити підводні споруди, нацьковувати дресированих дельфінів на людей, топити батискаф! Ні, щось тут не те.
Кім Михайлович теж натякнув, що під прикриттям нафтодобувної корпорації діє банда, зв'язана з військовими капіталістичними колами, а то й просто ними послана на "промисел"…
Це ж тут, в Індійському океані, на архіпелазі Чагос американські мілітаристи перетворили квітучий колись острів Дієго-Гарсія на зміїне кубло вояччини. Звідси погрожують народам, брязкаючи зброєю. То чи немає тут взаємозв'язку — зміїне кубло під водою й на суходолі?..
— А'Б'! А-прім, Бе-прім! — залящало з гучномовців. — Блюдця "У нас в Техасі" та "Мустанг Дракула" в супроводі Сари й Бернара на відстані двох кабельтових од "Баракуди". Прийом!
— Дозорні акванавти вийшли вам назустріч, — відповів той, що сидів за пультом управління. — А-прім, Бе-прім готовий до зустрічі.
— О'кей! — почулося у відповідь.
Через кілька хвилин пірнаючі блюдця запливли в підводне поселення.
Розділ двадцять шостий
ДОПИТ
— Альфреде, ти?!
Крізь ілюмінатор ми бачили, як кілька одягнутих в яскраво-жовті гідрокостюми акванавтів, залишивши пірнаючі блюдця, попливли до підніжжя "Баракуди".
Днище цього підводного житла, ніби тином, було огороджене негустою металевою сіткою з вузькими "воротами" посередині. Щоб проникнути на територію "Баракуди", спочатку треба пройти крізь "ворота", а вже потім, відкривши вхідний люк та минувши заповнені водою шлюзи, трапом піднятися вгору, в сухе, затишне місце — бокс А-прім, Бе-прім.
Коли акванавти зайшли в житловий відсік, серед них, чужинців, ми зразу вгледіли і нашого Зайця.
Він був блідий, знесилений. Від того колишнього веселуна, дотепника не лишилося й сліду. Губи зціплені, очі запалі, і в них — невимовний смуток.
— Альфреде! — притьмом кинулися до нього ми.
Він заплакав. Од болю у мене теж стисло серце.
— Здрастуйте, друзі мої, — тихо мовив Альфред. — Не думав, що вже й побачимося — таке витерпіти!..
Обличчя його зсудомила гримаса болю, зіниці розширились на все око — ознака внутрішньої муки й занепокоєння.
— Заспокойся, любий! — поклавши йому на плече руку, ласкаво мовив Данило. — Ці варвари, повір мені, одержать по заслузі.
— Панове! — почувся голос одного з тих, хто прибув разом з Альфредом. — Ми привели вашого друга не для святкового рандеву…[5] Ми чекаємо на вашу відповідь. Зміст нашої вимоги, як я зрозумів, вам передав містер Бетлер.
— Я жду, — ніби папуга, завів своєї людиноробот, він же містер Бетлер.
— Не велике цабе — підождеш! — відповів Данило.
— Що ж сталося? — розпитували ми в Альфреда.
— Ти пам'ятаєш, друже, як ми за тобою гналися? Ти подав знак, що паморочиться голова і поплив у протилежний бік.
— Пам'ятаю, але… не все, — відповів він. — Спочатку зашуміло в голові, стало страшно. Потім ні з сього ні з того мене охопило збудження, безпричинна веселість. Потім… не пам'ятаю, — силкуючись — і все даремно! — намагався щось пригадати Альфред.
Що ж, за всіма ознаками, то було азотне отруєння.
За багато днів перед спуском у батискафі нас обстежував судновий лікар. Пригадую, він Зайцеві сказав:
— Молодий чоловіче! Та у вас легені не зайця, а слона. Таке ж і серце. Проби Розенталя й Штанге (з допомогою цього методу наші серця й легені випробовували на витривалість перебування в складних умовах під водою) показали: ви — підводник од природи. Ану, проведемо ще комбіноване функціональне дослідження на швидкість і витривалість. Зайці, кажуть, бігають прудко.
Лікар посадив Альфреда на стілець. Узяв його ліву руку і заходився перевіряти пульс.
— Так, голубчик, — мовив він. — А тепер зробіть двадцять разів присідання.
Коли Заєць скінчив ту процедуру, лікар знову перевірив у нього пульс.
— Ну, що ж, — вирішив він. — І проба Летунова на вашу користь. Реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження і тривалість відновлюваного періоду — нормотонічна. Пульс і максимальний кров'яний тиск підвищені, мінімальний кров'яний тиск дещо знижений. Все як і має бути. Хто далі! — покликав він мене.
Якщо вже розповідати, то, мабуть, розповідати до кінця. Отже…
Аби переконатися, що здоров'я дає змогу спускатись у глибини, підводник загодя повинен себе контролювати. Спостереження того самоконтролю записується в щоденник. Майбутній нирець зобов'язаний відповісти на ряд запитань.
Одного разу Альфред показував нам свій щоденник. Ось що ми в ньому прочитали:
"1. Самопочуття — прекрасне! Дайте мені точку опори — і я зрушу з місця землю.
2. Сон — кольорове сновидіння; барви — яскраві, ніби на палітрі нашого суднового художника-кухаря Антрекота Антрекотовича. Кажуть: кольорові сни бачать лише генії.
3. Апетит — їм і — навіть остогидливих антрекотів та какави! — все мало. Кок — на сьомому небі. Якби, каже, страва була несмачна, хіба б її так уминали! Він, сердега, не розуміє, що в мене апетит не заячий, а вовчий.
4. Бажання пірнати — як у дельфіна і в одного нашого дивакуватого хлопця — Василя Гайового…"
Зачепив, босило, й мене!
Отже, Заєць цілком міг спускатися на дно, і ніщо не віщувало лиха. Воно прийшло саме.
Коли б Альфреда не викрали, ми б його наздогнали, трохи підняли з глибин, і азотне сп'яніння зникло б. Тепер ми раділи єдиному — що ми знову разом. А гуртом і батька легше бити.
— Зараз вони таки почнуть допит, — тихо, щоб не почули чужинці, сказав Данило.
Акванавти з пірнаючих блюдець і ці, з боксу А'Б' — містер Бетлер — робот, містер… як його… містер О, велл чи то ба — Осел, той, що "добре" прочитав книжку про Тома Сойєра, — вмостилися в кріслах довкруг столу. Нам сісти не запропонували, і ми, притиснувшись один до одного, так і стояли коло дверей.
Почав прибулець, який нас попередив, що припливли вони сюди з об'єкта "Мурена", мовляв, не для прогулянки і що Альфред — їхній заложник. Якщо ми відмовимося відповідати на поставлені запитання, вони над нашим товаришем проведуть експеримент — зроблять операцію. Замість легень поставлять зябра, і Альфред ніколи вже не зможе повернутися на землю до людей.
Ми знали: у Сполучених Штатах Америки ставлять немало дослідів над виживанням людини під водою. Як мовиться: пороху ті "дослідники" не винайшли — багато країн освоює тепер океанські глибини. Он і знаменитий французький вчений Жак-Ів Кусто розташував свою лабораторію "Преконтинент" на дні моря. Жили в підводних будиночках "Чорномор" та "Садко-3" і наші вітчизняні акванавти, бо справжні дослідники прагнуть проникнути до таємниць голубого континенту, відкрити і поставити їх на службу людині.
Не такі, звичайно, наміри в заокеанських "винахідників". Житла на дні моря, як і космічні кораблі, вони намагаються перетворити на казарми й опорні військові пункти, з яких робитимуть збройні напади. Дельфінів, наприклад, навчають прикріплювати під днище суден магнітні міни, транспортувати вибухівку. Проводяться й "досліди" на людях… Американський інженер Вальдемар Ейрес винайшов штучні зябра, а Вальтер Роб, повідомлялося з дослідного центру відомої фірми "Дженерал електрик", — повітряну мембрану, яка з води виробляє кисень.
Тож зябра є (а совісті в лиходіїв немає!) — їх треба випробувати на живій людині.
Невже безумці, он ті, самовдоволені, пихаті, що зараз розсілися в боксі А-прім Бе-прім, безцеремонно поклавши ноги на стіл, — невже вони одного з нас обрали своєю жертвою? Ні, краще ми всі підемо на смерть, а товариша скривдити не дамо!
— Світова енергетична криза — нестача пального, — підморгнувши містеру Бетлеру-роботу, почав акванавт, що приплив на "Мустангові Дракулі", — змусила дирекцію корпорації "Шелл" вести розвідку нафти далеко за межами континентального шельфу. Це, звичайно, поки що дорогувато й не вигідно.
— Та й нічия територія — ха-ха-ха! — нейтральні води Світового океану, — озвався містер Робот, — які, буцімто — ха-ха-ха! — належать усім і нікому зокрема.
— Так, — підхопив "ковбой" із "Мустанга Дракули". — В цьому нас дехто справді намагається переконати.
— Містер, як вас там… — озвався Кім Михайлович. — Вас не збирається "дехто" переконувати — сто дев'ятнадцять країн світу на конференції Організації Об'єднаних Націй з морського права в Монтего-Бей на Ямайці поставили свої підписи під Міжнародною конвенцією.
— Пан руський комодор[6] нагадує нам про так звану "Хартію морів"?
— Ха-ха-ха! — зрозумівши, що дружок його глузує, зареготав Бетлер.
Ніхто на його істеричний сміх не звернув уваги, і "ковбой" вів далі:
— Чого ж, чули, чули про ту конвенцію! — і він, ніби з писаного, процитував — "Хартією морів" визначено порядок, як використовувати морське дно та його ресурси поза континентальним шельфом, що оголошені спільним спадком людства. Розвідка й розробка покладів вестиметься під контролем створеного в Монтего-Бей міжнародного органу.
— Така обізнаність із міжнародним морським правом робить вам, містере Ікс, честь, — сказав Кім Михайлович і додав — От тільки не зрозуміло: чого ж ви, знаючи про ту Хартію, не дотримуєтесь її принципів. Ще більше — вчиняєте розбій. З давніх-давен напад у відкритому морі на людей вважався піратством. А з піратами, як відомо, розмова коротка — зашморг і на рею!
На якусь мить у боксі запала тиша. Лише було чути одноманітне поклацування апаратів та гудки зумерів.
— Комодоре! — процідив крізь зуби "вершник" підводного "коня-мустанга". — Ви забули найголовніше…
— Ха-ха-ха! — заревів людиноробот, містер Бетлер.
— Ви забули, — докінчив той, — що делегація Сполучених Штатів Америки категорично відмовилася підписувати Конвенцію з морського права.
— Знаю, — з сарказмом відказав Кім, — Вашому поріддю агресорів більше припало: ніж чи бомбу в руки — і, як розбійники, на дорогу.