— там бог собі < натюживсь > і лежить...
десь собі натюживсь і лежить... *
лиш інколи до бусела, що в лузі,
прибринькне чапко на губах —
та все хихоче, все хихоче...
— Ну от, < такеє життя тут наше> такий і приділ тут наш.
Ми плачем. <Той> Цей кричить. А той он хрестить.
Усі як біснуваті.
Утерла сльози рукавом
і задивилася туди кудись, <на схил гори, в розпадину, >
у придолинок на підгір'я,
де справді перед печерою своєю схимник Досифей,
задерши голову, <як проти сонця > <в гостроверхім
каптурі >
одмахувавсь од крику, що <від землянки > < рвався >
з гори...
<на горі> <йшов з гори>
<Хіба не правду в пісні кажуть?
Немає цвіту червоного,
немає роду рідного...
Так де ж того нам цвіту шукати? >
Такий і приділ тут наш.
<Кудлан загарчав. >
В торбинках
1 На берегах автор написав олівцем: "п. п. п. п." (напевне, по-
значив, що 4 слова в рядку починаються на літеру "п").— Ред.
<до хреста надійшли подорожні > надійшли селяне.
<над[ійшли]> < Роз [дивлятись почали] > Непривітно
хитнувши головою,
< (Кудлан загарчав) >
<р[оздивлятись] > < пучками водили по перехрестю >
пучками < водить почали > почали водить по перехрестю
обмацували: скільки дірок
і чи нема якої <де> об'яви?
Об'яву, ось видно, дощ ізмив,
<а дірок було стільки,
що й чорт його розбере, скільки >
а на хресті було такого дірок,
працювати? > ж саме днів па пана працювать?
<Одій[шовши] > < Відступивши, почали радитись, >
<вс[е]> <та> < все поглядаючи туди,
де так тужно без пісні женці рясніли, >
<все поглядали туди,
де так тужно женці рясніли,
а поміж них
підгінчий з нагаєм.>
<Маринка: а звідки ви? люде!>
< Маринка радісно до них> < Маринка радісно,
по-рідному >
Маринка радісно до них: *
а звідки ви? люде!
< Відступивши > <Ті, відступивши > <Люде ті,
відступивши>
Та люде, відступивши, почали <собі> радитись.
Все поглядали туди,
рясніли в житі.
<Сковорода: утікачі?>
< Сковорода:
— Утікачі. їм і балакать вже набридло. >
<Такі ж, як і ми утікачі,—сама собі сказала. > *
<Сковорода: утікачі?> Сковорода: Утікачі?
Помовчала Маринка,
й день затих.
То хмари все хмаріли,
[ціляли в] блиск розколотого неба,
[в Дніпрі] одбившись...
(Дзвонили до вечерні).
У купу вівці збились.
Немов із холоду,
ягнятко на руки полізло.
— А вам напевно весело живеться, що ви все граєте?
Та чого ви < такий сидень? > сидень такий?
Я <й учора> бачила й учора вас.
А брат мій в гайдамаках
він з цим-о біснуватим <як пема солдата > вночі балака
про панів.
А другий — аж у Швачки! — та й зразу схаменулась.
Загледіла: <що> що там аж на шляху <ще під горою, >
куріло щось і наближалося восьмикопитно.
Взяла ягнятко й понесла.
А вітер їй заходив збоку,
< (як Кудлан) > як Кудлан,
і рвав спідничку і кісник,
аж поки з вівцями в яру вона не зникла.
А вітер все заходив збоку.
(Дзвонили до вечерні).
Сковорода на бистрі ноги встав,
хотів її догнать, обнять, потішить,
утерти сльози недитячі,
та тут
од верб із-за поворотки
<карета, закрившись курявою, восьмикопитно
розігна [лась] >
карета, як дурна,
< закрившись курявою > < вихопилась тупокопитно>
< вирвалась тупокопитно > <тупокопитно розігна [лась] >
вихопилась тупокопитно,
< плавно ходу применшивши > < раптом плавно ходу
применшивши >
<враз плавко ходи применшивши >
ходи враз плавко применшивши, вперлась колесами
і <коло> близ нього стала.
Пан < [розтруджен] ий хоробами, смаркий та рудобривий>
Пан, хоробами [розтруджен] ий, придохлий, рудобривий,
ласкаво виліз на повітря.
Рука < трусилася, як опирався > трусилась, як спирався
на карлючку,
а другою, що в перснях,
гнійні тімениці <лиця одколупував> на шиї
<за вухом > розколупував,
все <гнойні очі хусточкою промочав>.
І падала < луска > лупа па його шатпу одіж,
мов сніг сухий... <нечастий...>
< —А! Сковорода? > — А! Пан Сковорода?
Я радий, радий <говорити > говорити.
Ну що ж: Матерія чи Дух?
Матерію приємлю,
але й Дух — ти розумієш? — <непобідимий>
н-непереможний!
<Пане Сковородо!> Пан Сковорода!
< після останньої вчораш [ньої] > < останньої розмови >
останнього разу ти надто гарячився,
<таж Дух не можна > <я довго думав > < подумай >
ти поміркуй:
<коли б ти знав, які моря,>
які безодні дух наш відкриває!1
<коли б ти знав>
<коли б ти знав, які, о пан Сковорода, >
<як легко носить пас, оберігає, >
<яке майбутнє на[м]
якую радість подає,
в які простори нас заносить,
показує майбуття золоте! >
<яку він радість подає >
<який рятунок подає >
<якую радість, насолоду
любов, >
яку нам радість,
<радіс[ть],> любов,
любов до брата, до людини < навіває (подає) >
<щоб> < Особливо тепер, коли Польща > <а надто
тепер >
<Та ще> а надто <ще> тепер
<коли Польща для всього світу
мов>
Коли Месія
< всьому світу >
<од> <в> з Польщи прийде.
Я не поляк *,
але я <знаю> масон і <я> знаю, що через нас
<с[вятий] > *
дух святий <гово[рить]> промовляє*.
Рука трусилась, як < спирався на> переставляв
карлючку *,
а <очі пуголовками> пуголовки очей*
<в білках солодких бігали > *
в білках, порослих жилками, так солодко, так неприязно *
бігали *.
1 На берегах олівцем дописано: "А чого ці хлоп и?", "Сокра-
не змагайся", "Держава —це я (Л{юдовік] XIV)".— Ред.
Сковорода < стояв і все ще> все ще стояв і дививсь туди,
де з вівцями < Маринка > Гафійка зникла.
Вона <щось про Марію > про Генію щось знає?
— Пане <Сковородо!> Фільозоп!
< (і про масонів ти сказав неправду) >
Сковорода здригнувсь <— загруз бровою > — і <як> мов *
сокиру < устромив > очі в цього чорта устромив,*
загруз бровою *.
<проше пана> *
<А про масонів сказати забув *,
забув > *
— Пане Сковорода, ах пане Сковорода!..
Як
<І Генія сама десь тут?>
<Знайти її, знайти, добути!
Але...>
І сама Генія десь зараз мучиться
у цього гада, у масона!
<Знайти її, знайти, визволить, добути! >
< Сковорода здригнув >
Знайти її і визволить! знайти!
Сковорода здригнув ("Плебеям тайну одкривать").
Чи це йому причулось?
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1200, арк. 1, 3, 7, 9, 11 зв., 12, 12 зв.)
[II. НАД ДНІПРОМ]
Закричав біснуватий з сусідньої гори,
<як Прометей > як Прометей
<як Прометей >
<що знову наділи на нього ланцюги >
Це <знов його взяли на цей ланцюг,
мов ту собаку> знову взяли його на ланцюги,
<як Прометея >
І він коло своєї землянки — он видно
<он видно> божеволіє і рветься,
руками небо <[нерозб.]> <прокляте> <за основи
потрясає > < —
і не потрясе :> Й ніяк не потрясе.
Руками небо < прокляте потрясає —
і> <й не потрясе> й ніяк не потрясе!
Безсилий падає і плаче...
А бог собі десь випив чарку
<і вивернувсь на небі> <і на небі вивернувсь,
як на печі.>
<Й чомусь посоловіло дивиться >
небо...
<А бог> Там бог собі десь випив і лежить.
<Чи довго вже він так лежатиме? >
<Хихоче> до бусела, що в <житі> лузі,
лиш інколи < заграє на губах
та все хихоче >
< заграє на губах,—та все хихоче,
хихоче, все хихоче... >
прибринькне чапко на губах,— та все хихоче,
та все собі хихоче, все хихоче...
< Підійшли > Кудлан < заворчав > загарчав;
<П[ідійшли]> В торбинках
надійшли якісь < селяне > подорожні,
< наблизилися до хреста
і привітавшись злегка головою >
й хитнувши непривітно головою
<наблизились до хреста > <до хреста наблизились >
наблизились просто до хреста
< (не піднімаючи морди з землі, Кудлан на них *
заворчав)> *
<Зосереджено] > Очима стежила Маринка,
як <р[уки]> < грубі > <ті руками водили
по перехрестю >
<ті водили руками по хресту > <ті руками по хресту
водили >
ті руками водили по перехрестю.
< Очима стежила Марипка>
<як ті грубими пучками обмацували — скільки дірок — на
перехресті?
скільки дірок >
як пучками обмацували, скільки дірок
і чи нема < об'яви якої?> якої об'яви?
Об'яву, < видно було,> ось видно, дощ ізмив,
а дірок було стільки,
що й хай йому чорт, щоб ще й до сього пана в ярмо
<іти!> <лізти! > 1
Одна ось дірка тут,
<а там аж дві> < чогось аж ізбоку> <а там чогось
аж дві>
<а там ще чогось аж дві>
а дві аж там чогось ізбоку,*
<обманом все, обманом! >
<У підсусідках вікувать? >
<Чи не [так?]> <А що, хіба не так?>
А що, пане, хіба не так? пане?
Стенув плечима Сковорода: <я не пан> <та я не пан>
я ж не пан.
<й не був ізроду паном >
<А> Ну, дак од пана, <б[о] >
бо чого ж <ти тут сидиш > ви тут сидите та ще
й із дудкою?
<Ну да> А втім, прощайте —
Сковорода: та я ж не пан і не від пана.
<Я...>
Селяне: ну дак < прощайте > не переманите <ви> ж нас.
Шарнемо ще десь, <бувайте!> бувайте здорові!
Не переманите.
<І пішли, пішли
в торбинках>
І пішли, пішли
<й не> <ще й озирнулись >
І один із них <до рота ціпок > на ціпок заграв,
як на дудку,
<а інші засміялись > <а інші озирнулись >
<на Сковороду озирнулись >
<і озирнувшись > і озирнувсь на Сковороду,
а інші засміялись.
Сковорода: Уночі? *
Суслик перебіг дорогу.
<— Це такі ж, як і ми,—не одриваючи очей
1 Далі дописані і виведені олівцем за межі даного тексту сло-
ва: "Примастками балакав".— Ред.
од подорожніх >
— Такі ж бідораги, як і ми,— все це, не одриваючи очей
од подорожніх, журно промовила Маринка.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, М 1200, арк. 8, 8 зв.)
[III. НАД ДНІПРОМ]
[. •]
Слухаючи Сковорода цю відповідь,
стенаеться
і йде туди, де насхиль на шляху
збіднивсь високий,
косоокий, як панська совість, абияк збитий хрест.
<А соняшник схиливсь > <на> <у другий [бік] >
<І тут же самотний>
І тут же <самотний соняшник > соняшник самотний
< схиливсь у другий бік>.
Сяде по-турецьки, як дитя,
ізнов про цундру починає, < —>
очі заплющені,
хитається в ритм —
<А над ним соняшник *
хитається в ритм> *
< Пурхнув горобець па соняшник >
< черкнувсь горобець про літаючий > < черкнувсь криль [ми]
горобець пролітаючий>
< Злетів на соняшник горобець > <Сів на соняшник
горобець
і з ним хитається в ритм>
Пурхнув горобець повз соняшник —
і той хитається в ритм 1.
<Гнофті се автон!>
Тень до танцю цундри —
Yva)Ol аеаутоу! *
<А> <І над ним соняшник *
хитається в ритм—> *
1 Просто по словах "хитається в ритм" пізніше написано олів-
цем: "при долині <соняшник>".— Ред.
<Жовтоязикий со[пяшник] > <з горобцем на щоках>
<Жовтоя[зпкий] > <Широкопро[мінн]ий> < соняшник >
< Злякався, пурхнув горобець > < Пурхнув собі горобець,
а соняшник хитається в ритм.>
< Метелик затанцював круг флейти >
Затанцював над флейтою метелик
і полетів, <об[трушуючи] > <на[трушуючи] >
розтрушуючи ритм...
Цундра-голодранець
голякам у тон,
з голяками вічно
YVG)'вч аеоитоу!
<Загавкав десь собака, овечки замекали,
і тільки пуга ллясь! ллясь!>
Тень до танцю цундри!
Твій запнуто світ?
.]
Чаль до бунту цундри,
до бідноти чаль!
Загавкав десь собака, овечки замекали,
і тільки пуга ллясь! ллясь!
Грає, грає Сковорода,
а день вже хмариться назад,
і якось < хилиться > < повниться > хилиться, як колос,—
в землю.
Іде отара од води.
І дівчина-пастушка послухать зупинилась.
Чернець — подумала — а не чернець:
.