Чи то мало вказувати, що з незнаних нам причин сильний голос талановитої співачки зазнав небезпечного перетруднення? Щоправда, Сантуцца ніколи не була eval de bataille п. Крушельницької, але спів її в тій партії не виказував перед тим стільки невправностей, особливо на верхніх тонах".
Минув тиждень-два, а справа не поліпшилася. Закулісні чвари вже не обходили Соломію, а власні виступи так само не приносили їй ні полегшення, ані особливих прикростей. Вона знала, що її сварять в газетах, але якось не переймалася тим, як колись. Коли треба, приходила в театр, виходила на сцену, співала належне...
Павлик між тим, вельми пригнічений Соломіїним горем, намагався щось робити, зрушити її з місця. "Посилаю Вам,— пише він до неї, бо вона не побажала з ним зустрітися,— вирізку з "Przeglad" про "Манон", де є критика Вашої гри. Я теж почасти гожуся на ту критику, бо ви 26-го с. м. справді грали дуже в'яло, особливо у 2 акті... Мусили бути дуже втомлені або розчаровані сценою. Дивлячися на Вас, на Ваш гіркий усміх, мені не раз ставало страшно за Вас і жаль Вас страшенно — та Ви не піддавайтеся знехоті, а воспряньте духом. Писав "Кур'єр львовскій", що другий раз грали вільніше, як виступав Левицький, і цему я вірю, бо сам бачив у "Сільській честі", що з Левицьким грали натурально, добре — очевидно, тому, що він дійсно краща людина (я його дуже люблю), а Мишуга Вам, очевидно, ненависний, і Ви все граєте з ним так, як би казали йому: не торкайся мене! Гірка це справа для мене, коли собі погадаю, що на сцені можна стратити усі дійсні почуття, але Ви тому не піддавайтеся і діліть сцену від життя. Взагалі "горе иметь сердце", це я Вам кажу взагалі, бо Ви з Мілана приїхали якісь зовсім прибиті — звісно, недобрі, з горем. Я ваше горе знаю, та що з того, коли не пораджу йому, бо мало й коли бачу Вас, а говорю з Вами тим менш".
Соломія не відповідала на його листи, уникала зустрічей з ним. Вона не стомилася, вона не відчувала втоми — просто випробувань доля їй наготувала більш ніж досить. Павлик намагався повернути її до навчання, нагадати їй мету їхнього знайомства. Він виправдовувався: хай заспокоїться, він не зробить нічого такого, як тоді, перед її від'їздом, коли він простоював під її вікнами і ходив по місту до ранку.
"Я ще взагалі ані разу майже не говорив з Вами, як бажаю і чую,— і цему якісь фатальні причини — зовсім безпідставні. Чи так я собі уявляв Ваш і мій прибуток до Львова? Я бажав зразу узятися до діла, т. з. до передачі Вам того, що я знаю з своєї справи..."
Соломія часом ухильно відповідала на його листи, часом промовчувала. Якось зайшов до вбиральні Окуневський. Вони не бачилися вже кілька місяців... Він прийшов, дізнавшись про її горе, бо добре знав Антона.
— Я погоджуюся з вашою кар'єрою співачки. Я вас кохаю і заради вас згодний на все... — сказав він.
Вони багато гуляли удвох, відвідували друзів. Він зустрічав її після спектаклів, а з дому проводжав до театру. її недруги трохи принишкли: Окуневського побоювалися. Розмови про Соломіїне заміжжя ставали щораз настирливіші. Безумовно, вони не обминули Павлика, він пише їй: "Найдосадніше те, що всякий з них розуміє Ваше заміжжя так, що Ви зовсім покинете сцену. Звісно, я запротестував і сказав, що Ви ніколи не покинете сцени ані артизму, поки у Вас є сили і жива душа в тілі. І я певний, що Ви не дасте себе стягнути з своєї висоти у сімейне болітце і нікому не пожертвуєте штукою..."
Очевидячки, Соломія ще не прийняла рішення.
Якось Павлик зустрівся з особою, яка "добре" ставилася до Соломії і була завжди в курсі її справ. Позітхавши над Соломіїною долею і над втратою, яку понесе театр у зв'язку з її заміжжям, доброзичливець тим часом оповів Павликові такі речі, що вельми стурбували його. "Я не охотник до сплетень, але, як друг Ваш, мушу передати Вам дві про Вас. У Львові казав нам із Кобринським чоловік, котрого ви дуже шануєте... що Ви відмовили Окуневсько-му для Коса... Друга сплетня на Вас така: тут одна жінка каже, що Окуневський через її руки посилає Вам гроші і що Ви багато йому коштуєте. Звісно, я гаряче запротестував, бо знаю, що Ви на сім пункті надто делікатні, і, на щастя, я знав, за які гроші ви були в Мілані".
Чи це була оборона Соломії, чи Павлик переказав дівчині плітки, аби вона отямилася і не важила своїм талантом, якому, був певен Павлик, не витримати заміжжя з людиною типу Окуневського. Це справило на Соломію враження. Стамувавши гнів, вона дочитала листа.
"Коли Вам буде треба, я можу цю справу вивести на чисту воду: воно і потрібно... Не дивуйтеся людям — не мають що кращого робити та плетуть. Я ж зважився закомунікувати ті сплетні через те, що Ви не візьмете мені того за зле, бо знаєте надто добре, що в мене тут немає ніякого особистого інтересу. Я дрожу від Вашого замужжя з погляду загального, публічного і з погляду на Ваше особисте щастя".
Кілька годин Соломія просиділа в кріслі наче захолола. Оленка обережно зазирала у двері, а заходити боялася. Вона не знала, що в листі, але по Соломії здогадалася — нічого доброго.
Під вечір у Соломії піднялася температура, її била лихоманка, і вона втрачала свідомість.
Лікар ставив п'явки і стенав плечима — хіба мало що може бути з молодою дівчиною, та ще артисткою. Він не впевнений, що то простуда,— може, нервове, слід зачекати. Соломія марила і кликала Джемму. Вона хотіла б показати їй картину у трапезній церкви Санта Марія делла Грація. Не "Таємну вечерю", а іншу, де піаніст грає селянам Бетховена на фортепіано, що стоїть на возі...
Оленка викликала батька. Він приїхав другого дня надвечір. Старий Крушельницький сів у фотель біля Соло-міїного ліжка, потім поклав свою руку на Соломіїну — гарячу, з видовженими пальцями піаністки,— і заплакав...
Соломія відкрила очі,— зелені озера, вкриті туманом,— і запитала:
— Татунцю, нащо той чоловік возить фортепіано на возі?..
— Вона марить,— попередив лікар.
Звістка про Соломине захворювання приголомшила і перелякала Павлика. Лист, що його негайно посилає він до Білої Крушельницькому, сповнений щирої тривоги.
"Власне, був у мене Січинський і каже, що чув від Кар-пенка* (молодого українця), що С. дуже хвора — на запалення легенів. Це для всіх нас, шануючих її, страшна звістка — коли то правда. Будьте ласкаві, як можна, написати мені словечко, що воно таке і як вона мається. Я зараз сам поїхав би звідатися, та боюсь сусідів за Вас — щоб через мій приїзд не мали яких прикростей. Опріч того, хвору я не міг би й бачити, а дізнатися те, що конче треба, можу і листовно. Зате підбиваю Ни^анківського, щоби поїхав.
Коли вона не така хвора, то кланяйтеся їй від мене сердечно — головне, нехай не тратить надії, що подужає і побідить артистично.
Відпишіть же якнайшвидше. Кланяйтеся усім Вашим. Бувайте здорові, і особливо нехай буде здорова С.
Ваш щирий Павлик"
Аж за місяць Соломія почала одужувати. Був кінець квітня; садки, поля вже по-справжньому оживали, почали квітнути дерева, і земля наповнилася життєдайними соками. Бажання працювати повернулося до Соломії раніш, ніж здоров'я, і ще в ліжку вона продовжує свої студії з російської літератури, естетики.
Павлик дізнався про одужання Соломії з листа її батька і зразу ж відписав: "Велике Вам спасибі за звістку про щасливий кінець С. слабості. Не повірите, як вона мене зрадувала — та й якби ні! То ж не жарти: запалення легких для співачки — капут! Ну... то вийшло щасливо, а надалі і вона сама мусить берегтися більше, і всі мусять її берегти. І тепер нехай би дома була довше, поки зовсім не стане здоровою".
Соломія зворушена його увагою: "Пару днів вже збираюся до Вас написати, поздоровити Вас за добру пам'ять про мене, що довідувалися про моє здоров'я, та все не було можливості допровадити у діло своєї доброї волі".
* Йдеться про сина І. К. Карпенка-Карого — Юрія Івановича То-білевича, який тоді навчався у Львівському політехнічному інституті.
Далі вона повідомляє його, що знов почала читати, що має тепер доволі часу, щоб надолужити втрачене під час гастролей у Львові. Читаючи про життя інших видатних людей, вона ще й ще раз приходить до чіткого визначення своїх обов'язків і свого завдання в мистецтві. "Серйозно перестудіювала життя Софії Ковалевської, котра мене своїм цілим життям та умом напровадила на багато таких рішучих думок, котрі для мене стануть проводирями цілого мого життя, яке б воно там не було, з долею чи обездо-лене!"
Вона читає Короленка, Толстого, Ібсена, Саккетті,— останнього вважає за необхідне перекласти на українську мову. Сподівається грунтовно взятися за вивчення мистецтва композиції. "Це для мене не приспорить великого труду, тому що я вже трохи тієї науки підготовлена, а будучи по судьбі все у великих містах, професора знайду. Пригадую собі, що Ви колись писали про те до мене, та тоді воно, те компонования, видалося мені неможливим, тому іменно, що не чула в собі досить фантазії, безперечно потрібної до тієї цілі, нині, навпаки, здається, що мені бракує тільки підстави, а всю решту я захвачу з душі. Може, я й помиляюся, але що шкодить попрацювати трохи та й переконатися в собі".
Соломія ділиться з Павликом і своїми планами включитися у прогресивний тоді рух радикалів на чолі з Іваном Франком. Сповіщає, що перечитує всі номери щорічника "Народ", щоб ясніше уявляти собі мету радикалізму і взагалі пізнати той час, коли вони починали свою роботу і боротьбу, розорюючи ниву для засіву ідеями соціалізму. Вона цікавиться, чи будуть святкувати робітники Перше травня цього року, і, дізнавшися, що ні, пише: "Злість мене брала, що от тепер Перше травня не дозволено, якраз перед виборами на віче селян. А та преглупа "Народна часопись" знову морочить людям голови та плете, як на муках, бог вість що про радикалізм і т. д."*.
* Соломію недарма брала злість на тих, хто заборонив святкування Першого травня. День міжнародної солідарності трудящих вперше святкували у Львові в 1890 році. За ратушею, на площі Ринок, там, де тепер розміщується міська Рада, того дня на масовий мітинг уперше зібралися тисячі людей. Його учасники вимагали встановлення восьмигодинного робочого дня, загального виборочого права, запровадження навчання рідною мовою.
Через три роки (у 1893 р.) до цього дня Лесь Мартович приурочив листівку з портретом і короткою біографією Карла Маркса, з титулом: "На Першого Мая 1893 року".