Вах! "Інтриган" – і це все?
– Досить. Він бі не наважівся таке говоріти отак про Вас, якьбі вже не мав готового якогось плану, так подумав я собі. Й перевірка підтвердилась.
Сталін замріяно розглядав пасмо диму.
– От ти скажі, – нарешті вимовив він, – а чі нема небезпеки, шьчо хтось із цих мене, із моїх двійників віддасть свій власний наказ і перехопіть владу?
Берія виструнчився:
– Не віддасть, не встигне.
– Чьому?
– Я весь час буду контролювать накази.
– А як ті вгадаєш, шьчо то віддаю наказ не я, а дублер?
– Бо я створив усіх їх, а не вас.
Йому давно пекло, що не він автор ідеї двійників, а колишній Ягода. Правда, ще й до Ягоди в різних країнах вдавалися до дублерів, однак не з метою зондування навколишніх ситуацій, а навпаки – щоб створити їх, як от було кілька Распутіних, котрі скандалили по всій Москві, підриваючи репутацію царської сім'ї. Вороги російського престолу з метою дискредитації оного випускали на вулиці цілі сонмища Распутіних, які показово бешкетували й блудили на очах громадян.
– От скажі, – знову згадав про люльку вождь, – де найбільше претендентів на мене, на роль мене?
– На Україні, – зізнався той.
– Чьому так?
– Народ там артистичний, – сказав, аби не сказати "заляканий".
Тут траплялися й проколи – наприклад, багато хто з евреїв потребував додаткової хірургічної операції з відновленням, пришиванням назад крайньої плоті – й тут Берія чимало попомучився, бо й досі не встановив: а, може, й сам Сталін обрізаний? От біда, скільки було зайвої мороки.
"Нічього, – якось заспокоїв він себе, – як треба буде, шьче раз обрізаємо. Й знову пришиємо, не біда".
– А з грузинів? – жував той мундштук. – Чі є хтось? Ну, звісно хтось, окрім тебе? – випробовував він поглядом соратника.
– Я молодий на таку роль, – потупився той.
– Ну й шьчо? Нехай народ бачіть, шьчо їхній вождь виглядає молодо, бадьоро, га?
– Врахуємо, – занотував Берія. – Тільки я не гожуся, – відводив він стрілки від себе, – бо з мене поганий артист.
Хоча це ще Ягода вигадав ідею з дублерами, однак усе почалося з Леніна. Його мумія почала гнити, адже вождя бальзамували в люту холоднечу, капіляри не змогли прийняти достатньо хімії і тканини розкладалися; й отут почалися несподівані нападки критиків на ейзейнштейнівську кінокартину "Жовтень", особливо на простого робітника Нікандрова, який виконував головну роль вождя. Потім актор‑початківець несподівано зник, а в мавзолеї Ленін обновився, але про це трохи згодом.
Лише в 33‑му році на Сталіна було скоєно три замахи, однак їх вдалося відхилити, свою лють вождь вилив на Україну, Курщину, Воронежчину, Кубань (і те Поволжя, де етнічно мешкали українці), він справедливо вважав, що зменшивши значно їхню кількість, тим самим збільшить свою безпеку. Але щоби в Грузії завелися підлі змовники, оце номер! Ну, не нищити ж і їх голодомором? Він пригадував свій останній візит туди, й пустив навіть сльозу – мама тоді пестила йому кучері й співала:
Я сіджу на вішеньці,
Не можу накушаться,
Лєнін Сталіну сказав:
Треба маму слушаться, –
лоскотала за вушком, нагадуючи ще ті давні часи, коли він бігав по Горі, ганяючи з друзями лапту, це ще до того, як потім він усіх, хто його знав з дитинства, ліквіднув, і містечко Горі набуло свого істинного значення й завмерло все в горі. Так, вибірково, не буде ж через них страждати й уся країна? От була така країна поруч – Чечня, це та, де в п'яній бійці вдарили ножем його тата, й він, приїхавши додому, помер од рани. Ну і як справжній високогірний грузин, Сталін не став їх за це милувати – всіх до одного переселив на інше місце, і що? Оцінили? Тоді він переселив їх іще раз – тепер у Казахстан.
Він же наспівував до мами свою улюблену "Суліко".
Мати співала йому своєї, пестила й він тоді вирішив неодмінно й остаточно – Грузію всю він чіпати не буде. Поки що.
Це була епоха, коли деякий час не садили частушечників (1931 рік), а от анекдотників садовили. Бо всі вони чомусь переважно були більше схожі на вождя.
– Мдя... – вождь навіть і разу не глянув на Берію, який виструнчився біля каміна. – От ти скажи, чі не поспішив ти так рано ліквіднути Ягоду?
– Рано? – здивувався той.
– У нього були всі відбитки пальців моїх двійників, – зітхнув Сталін, – а тепер де вони? Як узнати тепер, де‑хто‑який, га? І де тепер я?
– Устиг, гад, перед смертю спалити, доки ми ламали двері.
Виправдовувався міністр, бо не міг же він сказати вождеві, що дуже легко в самого Сталіна зняти відбитки пальців і розвести стрілки. Але як ти запропонуєш це батькові всіх народів? Правда, Берія знав, що саме ці відбитки не раз знімалися, коли Сталін іще служив сексотом у царській охранці, та як ти здобудеш їх, тут Берія міг би заприсягтися, що ті документи досконало знищені разом з усіма їхніми співробітниками.
– Так чьому жь ти знову не відновиш відбитки пальців двійників? – дивувався вождь.
– Знять то ми знімемо, однак вони не зізнаються, хто з них Хачятурян, а хто Левінсон чи якийсь там Корнієнко.
– У тебе? – пирснув вождь. – У тебе не зізнаються?
– Рука не підніметься допитувати таких людей, вони жь Ваша копія... – скромно опустив очі чиновник.
Степан устиг розповісти лише два анекдоти про Сталіна, як його витягли просто з‑за новорічного столу; спершу закинули у воркутинську зону, там, на його подив, зек‑актор Дикий давав уроки схожості (за системою Сталінславського); за цей час переловили всіх родичів степанових і на його очах по одному розстріляли; він і сам не сподівався вижити, однак опинився на підмосковній тютюновій фабриці закритого типу, де виготовляв вітчизняні цигарки "Герцоговина флор", а як інак? Не довіряти ж імпортним, що можуть виявитися отруйними? На фабриці був надсуворий нагляд дегустації, і коли начальство переконалося в Степанові, то його перевели на секретний філіал Серпухівського заводу, там вручну і страшними зусиллями народжувалися двійники – підробні американські "Паккарди" для вождя, і це справедливо, ачей закордонний міг виявитися з вибухівкою – і що тоді? І справді, імпортовані лімузини вибухали один по одному, дивуючи заокеанського виробника, а Сталін поставав знов і знов живісінький, що знов і знов породжувало міф про його безсмертя.
Коли ще Ягода добудував‑таки Волго‑Донський канал (правда, той виявився замілкий для бойових кораблів, але!), над ворітьми до нього поставив собі тридцятиметровий пам'ятник. Коли виміряли, то виявилося, що на півтора метри вищий, ніж усі монументи Сталінові... Це насторожило вождя, й коли Ягода вкотре поїхав на Германію лікуватися од гомосексуалізму, було запроваджено в коло друзів і родичів – кого? Подвійника Ягоди, і він там хутко виявив, що Ягода насправді – Єнон Гершович Ієгуда! Не випадково ж тоді на Сталіна було скоєно шість замахів, із яких два невдалих; словом, коли нарком Ягода повернувся на Батьківщину – то зник разом зі своїм педерастизмом.
Берія сидів по той бік напівпрозорого дзеркала й щиро спостерігав, як учиняє любощі вождь усіх народів – той робив це завжди не скидаючи чобіт. Лише Берія знав, чому – і не через зрослі в копито пальці ніг, а тому, що чоботи містили всередині чотирнадцятисантиметрові приховані каблуки, з якими зріст вождя сягав одного метра шістдесяти двох сантиметрів. Батько всіх народів саме дійшов висновку, що шестеро рук і шестеро ніг навколо хвилюють не згірш, аніж патентовані збуджуючі еліксири. Коханка ж за інструкцією починала обгортати обертово, вождь не міг вже стримувати насолоди, а як ти це втримаєш, коли насувається подовжена тривала полюція?..
– Підглядаєшь? – почув Берія несподівано над самим вухом.
Тіпнувся, звично вхопившись за серце, бо над ним стояв Сталін.
– Ні, контролюю, – виправдовувався Берія, ще раз хапнувся за серце, аби попустило. – Як належіть по інструкції, товаришу Сталін.
– Ну‑ну, – пихнув люлькою той і теж замилувався.
Бо тим часом дублер поза дзеркалом пустив хребта посмиком і вмить вдоволено одкинувся на шовк і теж взявся за люльку, набивши туди цигарку "Герцоговина флор", коханка Істоміліна вправно піднесла вогню.
– Ну, і що ти там наконтролював? – Сталін пихнув димом на дзеркало.
– Усе по інструкції, – запевнив той. – Ніяких відхилень.
Несподівано погляд вождя теж став дзеркальний:
– А це – не вона? Не номер перший? – кивнув поза скло.
– Ну що ви, – ще раз сахнувся Берія, про всяк випадок погортав анкети і полегшено пояснив: – Це номерша четверта.
– А де номерша перша? – перекривив його російську мову вождь.
– У бібліотеці, – перевірив той за списком.
– Гляди мені, бо враз опинишся на Колимі. Разом зь нею, – хотів нахмуритися Сталін, але не зміг, бо сьогодні йому спала на думку чудова ідея: "об'єднання".
Лікарі радили стимулюючі напої. Починав він із витяжки сіменних залоз шимпанзе та тянь‑шанської настоянки копит коня Пржевальського, одначе гидував, бо вони не наукові. Отож тепер вагався між омолоджувальним елексиром Бєхтєрєва та молодильним екстрактом Богомольця, аж нарешті оце вирішив об'єднати їх коктейльово, і вже передбачав насолоду од варіювання пропорцій.
– Ходімо, – сказав вождь, – я тобі шьчьось покажу.
Вони рушили коридором до сусідньої підглядальні, там за потаєнним дзеркалом злягалося двійко інших. Берія нечемно сміявся, бо спершу йому здалося, що то Сталін № 14, однак подивувало, що він із акторкою О. Здивувало, бо вождь уперто уникав публічності; лише коли коханець почав міняти позицію й повернувся до них лицем, Берія з жахом упізнав... себе!
Сталін радів, як дитина, штрикаючи Лаврентія під ребра люлькою. Він добре знав, як уміє Берія прикидатися й тепер радів од непідробності соратника.
Той лякнувся не од побаченого, а тому, що добре пам'ятав долю свого попередника Ягоди, до якого свого часу в оточення теж підпустили двійника і чим усе закінчилося.
...Найбільше його тішило, коли двоє Істоміліних тримали третю й щоб він міг її капчиками ляскати по ніжній сідничці, сказати б, по‑батьківському, до рожевого кольору, щоби потім цілувати найніжніші місця.
Благав:
– Ну, пукьни.
Цілуючи, відчув, що вона плаче.
– Ти плачішь, люба?
Та лише схлипнула у відповідь, вказавши оком на капці.
– Алє чьому? Чьому? – здивувався вождь.
– Ти жорстокий.