У відділі, де працює мій Кузьо, скорочення штатів на двадцять п'ять процентів. Це означає, що під скорочення попаде мій Кузьо.
– Чому ви гадаєте, що саме Кузьма Іванович?
– Ви ще питаєте? Хіба вам невідомо, що мій Кузьо – найбільший дурень?! Він дурніший термоядерної бомби. Боже, як я за нього вийшла заміж?! Він неодмінно потрапить під скорочення штатів. Двадцять п'ять процентів – це він. Крім нього там нікого не виженуть. Петренко – це підлабузник першої марки. Семенко – лизоп'ят і демагог, Кристалов – двоєдушний і улесливий, а мій Кузьо...
– Пробачте. Але яке відношення до цього маю я? Чим можу допомогти?
– Ви ще, Василю Прокоповичу, запитуєте? Ви один і можете його врятувати. Я чула, що там, куди ви літаєте, продається якийсь синтрохонічкий мозок. Тепер ви мене розумієте? Кузі потрібен мозок...
– Якщо товар не розхапали, то неодмінно куплю, – пообіцяв я.
– Будь ласка, Василю Прокоповичу, і неодмінно два комплекти. Один – Кузі, а другий – Юхимові Самійловичу. Це його начальник. Йому теж потрібен мозок, як і Кузі. У Юхима Самійловича незабаром день народження. Це буде такий сюрприз для нього. Такий сюрприз...
Два комплекти мозку мені вдалося придбати. Це був неабиякий товар. З легким серцем я віддав його Клеопатрі Саксонівні і того ж дня полетів у відпустку на Венеру, у містечко Рожеві Води, розташоване в районі Блакитних Озер. А коли після відпочинку повернувся на рідну Землю, мене знову зустріла моя знайома сусідка Клеопатра Саксонівна.
– Ви приїхали? Боже, як я вас чекала! Так чекала, немов колись першого польоту на Місяць. У нас таке нещастя! Таке нещастя. Мій Кузьо помер...
– Як помер?! Коли?
– Вчора. Тобто я хотіла сказати, що не зовсім помер. Він живий, але цього не переживе. Хто б міг подумати?
– Але що сталося?! Заспокойтесь, Клеопатро Саксонівно. Випийте води...
Вона випила склянку води і, трохи заспокоївшись, продовжувала:
– Я почну з самого початку. З того дня, як ви привезли мозок Кузі і його начальникові. Моєму телепню і набитому дурневі Юхимові Самійловичу. В той день Кузьо розпакував тільки одну коробку... Я розповідаю все, як було... Це був мозок марки "Ідеал", якість – другий сорт.
На день народження Кузьо подарував його Юхимові Самійловичу. Ви не уявляєте собі, який це був сюрприз для керівника. Юхим Самійлович у ту ж хвилину при всіх розцілував мого Кузю і навіть перший тост виголосив за підлеглих, які завжди пам'ятають про своїх керівників. А наступного дня він мого телепня призначив старшим співробітником відділу. Ви дивуєтесь, що я його так називаю? Не дивуйтесь. Він і є справжнісінький телепень. Бо здавалося, все йде добре. Та ні, в день підвищення йому захотілося похвастати своїм мозком. Він вирішив вставити і собі новий мозок. Розкрив коробку, а там...
– Невже розумні істоти з аптекарні Всесвіту могли підкинути мені щось із уцінених товарів? – перепитав я.
– Ні. Це не в нас на Землі. Вони помилково в таку ж коробку вклали мозок "Геній", якість – перший сорт. Ви зустрічали такого дурня, як мій Кузьо? Він поніс Юхимові Самійловичу мозок "Геній".
Але той осел не повірив. "Ти що, Плюгавкін, – Сказав він Кузі, – хочеш підсунути мені якийсь мотлох? Якщо це геніальний мозок, чому ж ти його собі не вставляєш?" Що міг на це відповісти мій Кузьо? Нічого. Може, вставив хоч після цього собі мозок? Нічого подібного. Єдине, чого він добився, – того ж дня його звільнили з посади старшого співробітника відділу, як такого, що не виправдав надій. Через два дні Кузі все ж якимось чином вдалося помінятися мозком. І він помінявся, на свою голову. Мозок марки "Геній", як виявилось, з гарантійним строком придатності тільки на рік, а у мого дурня "Ідеал" на все життя. Це і вирішило долю Кузі. Сьогодні він попав у число двадцяти п'яти процентів. Для нього це найстрашніший удар. Куди тепер він сунеться зі своїм мозком. Він цього не переживе!..
… Плюгавкін справді не пережив. У ніч на 21 серпня він помер, забувши вставити собі мозок.
Кадра
– Вітаю, друже, – сказав Сердега, коли я переступив поріг його кабінету. – Вітаю з підвищенням! Сам особисто рекомендував. Отже, підшукуй, брате, когось на своє місце. Але умова – рівноцінного. Інакше не відпущу.
Я задумався: "Місюру б! Але коли б у нього хоч крапля розуму... Завалить же роботу".
Поки я обдумував, Сердега продовжував:
– Між іншим, твоє підвищення залежить од тебе самого. Чим швидше знайдеш заміну, тим швидше вирішиться твоя справа.
Почувши це, я, довго не думаючи, сказав:
– Місюра! Кращої кандидатури не знайти. Правда, ще немає досвіду, але це – ти сам знаєш – дається з роками. Місюра молодий, енергійний і розуміє своє діло.
– Ну що ж, Місюру так Місюру. Тобі видніше.
"А видніше, – подумав я, – попрацюєш, Сердего, з ним кілька днів і помітиш, на що він здатний. Може, хоч у тебе за ним аж загуде".
Минув деякий час. Я, кажуть, встиг уже знайти себе на новому місці. Більше вільного часу з'явилось. Чого б ото, гадаю, до Сердеги не завітати. Цікаво, як там тепер без мене поживає старий.
– На пенсію збираюсь, – відповів Сердега.
– Ранувато щось.
– Та дякуючи ж тобі. Знайшов же ти кадру. Признайся чесно, для чого ти це зробив? Щоб мені насолити чи щоб новеньку посаду швидше захопить? Тільки чесно.
– Якщо чесно, – кажу, – то ні перше, ні друге. Не хотілося мені самому звільняти Місюру. Надто вже він якийсь слухняний. Думаю, краще буде, коли це ти за мене зробиш.
– Так от, радуйся – сьогодні дзвонили з тресту, питали, кого б я порекомендував начальником вашого управління.
– Ати що?
– Порекомендував!
– Кого?
– Місюру. Гадаю, буде краще, коли його не я, а вони звільнять. Та й ти попрацюй трохи під його керівництвом. Все ж таки твоя кадра.
Тепер ви зрозуміли, чому я пішов з роботи за власним бажанням? А зустрінете Сердегу, запитайте, будь ласка, чи нема в нього чогось путнього. З задоволенням повернусь назад.
День голови колгоспу
(Не нарис)
Починається він, як і кожний день, з ранку. У голови колгоспу Івана Дмитровича Колоса він розпочинається так:
– Іване Дмитровичу, вам телефонограма. "Завтра в обідню перерву на тракторний стан приїде агіткультбригада. Їх потрібно нагодувати. Всього десять чоловік без керівника".
– Парасю, приготуй ложки.
– Іване Дмитровичу, Ванько впав з груші, дайте машину...
– Іване Дмитровичу, дзвонили з управління, щоб прислали чотирьох чоловік на машині за міндобривами...
– Іване Дмитровичу, передавали, що розпочалось масове відродження яблуневої плодожерки. Наказували негайно провести обприскування саду...
Дзвонить телефон.
– Іване Дмитровичу, забезпечте явку хімізатора колгоспу з журналом обліку.
– А хто ж обприскуватиме плодожерку?
– Наказ із райцентру...
– Іване Дмитровичу, вам наказують з'явитися в район з поясненням вашої неявки на семінар у комітет ДТСААФ...
Голова за голову, а йому пошту в руки.
– Іване Дмитровичу, наказують терміново передати в управління дані, скільки пошкоджено посівів від граду.
– А у нас град був?
– Грім був, Іване Дмитровичу, і дуже блискало, а граду не було. То що передавати?..
Іван Дмитрович розкриває конверти.
"Висилайте шовкопряда колгоспу за одержанням гусені. Шовкопряду видайте доручення і тару".
"Відбудеться нарада громадських розповсюджувачів преси, вам необхідно..."
"Забезпечте явку відповідального за спортивно-масову роботу на 9 годину ранку..."
"Негайно пришліть голову комітету ДТСААФ..."
"Повідомте дату злучки корів з бугаєм і тих корів, яких штучно запліднили, відповідно до форми Ж ..."
"Для забезпечення своєчасного виконання плану продажу державі хліба вашому колгоспові доводиться такий графік..."
У голові почало щось постукувати.
"Доводимо завдання по будуванню типових гноєсховищ та вивезення ставкового мулу..."
– У нас же ставків нема, де мул брати?
"Згідно прийнятих планів, оранку обов'язково проводити по злущеному ґрунту плугом з передплужником з обов'язковим укочуванням в агрегаті кільчастими котками".
– Невже той писар серйозно думає, що ми будемо орати бороною по нескошеній озимині?!
"Подати у виробниче управління заповнені таблиці № 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54 з урахуванням..."
"Повідомте, скільки збираєтесь заготувати в цьому році льоду?"
Голова зірвався з місця і кинувся до дверей.
Забувши розкрити листи з райвиконкому, "Союздруку", фінвідділу, райспоживспілки і з першої пожежної частини, він кинувся через городи в поле.
– Іване Дмитровичу, – неслося йому вслід, – тільки що передали з управління, що цукровий буряк знищує озима совка. Наказали негайно виставити коритця з шумуючою мелясою по десять штук на гектар...
Та Іван Дмитрович більше нічого не чув. Увечері подзвонив у колгосп я.
– Івана Дмитровича можна?
– Його нема.
– А де він?
– Голову відвезли.
– Куди?
– У лікарню. У нього підвищений тиск.
Про це я й розповів своєму доброму знайомому – голові колгоспу Михайлові Івановичу Коваленку, Герою Соціалістичної Праці.
– Невже це оті писарі з виробничого управління наробили? – запитав я.
– Якщо голова молодий, то, може, й не витримав, – сказав Михайло Іванович. – Це з незвички. Потім проходить. Голова звикає.
– Скажіть, Михайле Івановичу, а у вас теж так?
– Ви про тиск?
– Ні, про виробниче управління.
– Точнісінько.
– Скажіть, а затишшя у вашій роботі буває?
– Було, – відповів Коваленко. – Під час реорганізації. Коли нового начальника в районі підбирали. Хоч спокійно засіяли.
Отак приблизно починається і так приблизно кінчається день у Івана Дмитровича Колоса. А як у вас? Пишіть нам. Тільки не забувайте, будь ласка, про економію паперу. Щоб для виробничих управлінь вистачило.
Воскресіння
У мене помер друг. Найближчий друг мого дитинства. Я знав, що його батьки не переживуть такої втрати, і всі турботи, пов'язані з похороном, добровільно взяв на себе. Я негайно почвалав у похоронне бюро, де про все розповів низькорослому, зарослому рудою щетиною чоловікові. Зі спокійним виразом гробокопа той вислухав мене і сказав:
– А тепер зверніться до Ганни Михайлівни і розкажіть їй про те, що розказали мені, а вона в свою чергу розкаже Дмитру Степановичу, щоб Дмитро Степанович дозволив Ганні Михайлівні дати дозвіл мені видати вам відповідні документи.